Справа: № 810/842/15 Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М. Суддя-доповідач: Губська Л.В.
Іменем України
03 серпня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
Суддів: Ісаєнко Ю.А.,
Оксененка О.М.,
при секретарі: Агаркові Б.М.,
за участю: представника позивача Галонського В.М.(довіреність від 27.02.2015 р.),
представника відповідача Ярового А.А.(довіреність від 14.05.2014 р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртунельбуд» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртунельбуд» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з даним адміністративним позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.07.2014 року №0002882201 та №0002892201.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року позов задоволено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, вважаючи, що судом не в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено принцип законності, а також порушено норми матеріального права, тому просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апелянт наголошує, що позивачем порушено пп. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.
В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити, в той час, представник позивача проти цього заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «Укртунельбуд» є юридичною особою, ідентифікаційний код 30920263, як платник податків перебуває на обліку у Вишгородській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, є платником податку на додану вартість.
Вишгородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Укртунельбуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Б.К.Борисфен» за період з 01.05.2012 по 31.12.2013. за результатом якої складено акт від 01.07.2014 року № 1350/22-00/30920263.
В акті перевірки зазначено про встановлення порушень позивачем норм пп. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 276 798 грн., а також п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 263 617 грн.
На підставі названого акту перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 25.07.2014 року № 0002972203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 390 426 грн., з яких 263 617 грн. - за основним платежем, та 131 809 грн. - штрафних (фінансових) санкцій, та № 0002892201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 415 197 грн., з яких 276 798 грн. - за основним платежем, та 138 399 грн. - штрафних (фінансових) санкцій;
Зазначені податкові повідомлення-рішення є предметом цього позову, оскільки позивач вважає їх протиправними.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, при цьому, виходив з наступного.
Так, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України.
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Так, між ТОВ «Укртунельбуд» (Замовник) і ТОВ «Б.К.Борисфен» (Виконавець) укладено договір від 11.06.2012 року №4/12, згідно якого Виконавець зобов'язується надати роботи (послуг) Замовнику, а замовник їх оплатити (а.с. 37).
Відповідно до укладеного договору позивачем придбано у ТОВ «Б.К.Борисфен» послуги з роботи дизельних генераторів ЄСД-200, встановлених на будівельних майданчиках як мобільні електростанції потужністю 200 кВт.
Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи: акти здачі-приймання робіт (надання послуг); довідки про виконанні роботи (послуги), що ідентифікують склад і обсяг послуг по конкретних об'єктах будівництва за червень, листопад, грудень 2012 року; податкові накладні.
Послуги контрагента використовувались підприємством при виконанні будівельних робіт на об'єктах, відповідно до наданих до справи договорів.
На погляд судової колегії, суд першої інстанції правомірно прийняв у якості належних та допустимих доказів первинні документи, надані позивачем на підтвердження господарських взаємовідносин із зазначеним контрагентом, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Апелянт, обґрунтовуючи свої доводи, посилається виключно на господарську діяльність контрагента, в той час, як платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
До справи відповідачем також не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій. Відповідачем не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.
Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські договори, мали намір на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
На момент укладення угод контраґент позивача був зареєстрованим як юридична особа, мав право укладати правочини та виписувати податкові накладні.
Суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повною мірою встановлено фактичні обставини і справу вирішено правильно, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені ст. 212 КАС України.
Ухвала в повному обсязі складена 06 серпня 2015 року.
Головуючий суддя: Л.В.Губська
Судді: Ю.А.Ісаєнко
О.М.Оксененко
.
Головуючий суддя Губська Л.В.
Судді: Оксененко О.М.
Ісаєнко Ю.А.