печерський районний суд міста києва
Справа № 757/12885/15-ц
Категорія 53
27 липня 2015 року Печерський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді - Козлова Р.Ю.,
при секретарі - Іваненко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, третя особа - директор виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визнання незаконними та скасування наказів про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді доган, визнання незаконним звільнення, скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У квітні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання незаконними та скасування наказів про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді доган, визнання незаконним звільнення, скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування пред'явлених вимог посилається на те, що з 2008 року перебував з відповідачем у трудових відносинах та працював на посаді директора Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) по 13 квітня 2010 року. У подальшому постановою Правління Фонду №8 від 13 квітня 2010 року його було призначено заступником директора виконавчої дирекції Фонду. У період з лютого 2014 року і по 04 жовтня 2014 року позивач за станом свого здоров'я був тимчасово непрацездатним, зокрема проходив амбулаторне лікування. В період тимчасової втрати працездатності позивачем, третя особа не маючи відповідних повноважень, без рішення Правління Фонду видав три накази, якими застосував дисциплінарне стягнення до позивача у вигляді догани. Також у вказаний період позивача було звільнено із займаної посади. Посилаючись на те, що внаслідок вищенаведених обставин порушено гарантоване Законами України та Конституцією України його право на працю, просив суд задовольнити пред'явлені вимоги.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов у повному обсязі.
Представник відповідача, який одночасно є представником третьої особи просив суд відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, з 2008 року позивач працював у відповідача - Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. З березня 2008 року по 13 квітня 2010 року позивач обіймав посаду директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України.
З 13 квітня 2010 року постановою Правління Фонду №8 від 13 квітня 2010 року позивача було призначено на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в період з лютого 2014 року і по 04 жовтня 2014 року за станом свого здоров'я був тимчасово непрацездатним та проходив лікування в закладах охорони здоров'я. Зокрема, з 06 березня 2014 року і по 01 квітня 2014 року позивач перебував на амбулаторному лікуванні в КП «КДЦ» Подільського району м. Києва, що підтверджується випискою з медичної картки позивача та листком непрацездатності АГЕ №940959.
В подальшому позивач продовжував лікування в Комунальному закладі «Сакське територіальне медичне об'єднання» в період з 02 квітня 2014 року по 04 жовтня 2014 року позивач. Такі посилання позивача підтверджується доданими до матеріалів справи листками непрацездатності серії АГД №505912, серії АГГ №486023, серії АГД №485374, серії АГД №485815, серії АГД №511326, та серії АГД №517036.
Наказами директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_2 №123 від 13 березня 2014 року, №125 від 14 березня 2014 року, та №128 від 17 березня 2014 року у зв'язку з встановленням факту відсутності позивача на роботі в період робочого дня без поважних причин до останнього застосовано дисциплінарні стягнення у вигляді оголошення доган.
01 серпня 2014 року наказом директора Фонду ОСОБА_2 позивача звільнено із займаної посади на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України.
12 червня 2014 року на засіданні Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України прийнято постанову Правління Фонду №11 про затвердження структури органів та граничної чисельності працівників виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, якою скорочено чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду до 120 штатних одиниць, а також доручено виконавчій дирекції Фонду з дотриманням вимог чинного законодавства України, привести у відповідність структуру, шляхом зменшення числа заступників директора з чотирьох до трьох.
На виконання вимог постанови правління Фонду виконавчою дирекцією Фонду видано наказ від 04 липня 2014 року №382, яким ліквідовано посаду заступника директора, яку обіймав позивач.
26 вересня 2014 року наказом директора Фонду №64-к скасовано наказ від 01 серпня 2014 року №34-к про звільнення позивача із займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України та звільнено позивача з 30 вересня 2014 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників.
Обґрунтовуючи пред'явлені вимоги позивач посилається на те, що відповідач та третя особа під час видачі оскаржуваних наказів порушили вимоги ч. 3 ст. 40 КЗпП України видали їх в період тимчасової непрацездатності позивача, оскаржувані накази видані не правлінням Фонду, який призначив позивача на відповідну посаду. а директором Фонду. Також позивач посилається на те, що застосовуючи до нього заходи дисциплінарного впливу, у порушення вимог ч. 1 ст. 149 КЗпП України відповідачем та третьою особою у нього не відібрані письмові пояснення та не ознайомлено під розписку з оскаржуваними наказами.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом № 123 «Про накладення стягнення» від 13.03.2014 року позивачу було оголошено догану за порушення трудової дисципліни, а саме встановлено факт відсутності позивача на роботі 06.03.2014 року впродовж 7 годин 15 хвилин робочого часу з 10:00 до 18:00 год. та 07.03.2014 року впродовж 5 годин робочого часу з 09:00 до 11:30 год. та з 12:30 до 15:45 год. без поважних причин.
Наказом № 125 «Про накладення стягнення» від 14.03.2014 року позивачу було оголошено догану за порушення трудової дисципліни, а саме встановлено факт відсутності позивача на роботі 11.03.2014 року впродовж 3 годин 30 хвилин робочого часу з 14:30 до 18:00 год., 12.03.2014 року впродовж всього робочого часу та 13.03.2014 року впродовж 6 годин 30 хвилин робочого часу з 09:00 до 10:30 год. та з 12:00 до 18:00 год. без поважних причин.
Наказом № 128 «Про накладення стягнення» від 17.03.2014 року позивачу було оголошено догану за порушення трудової дисципліни, а саме встановлено факт відсутності позивача на роботі 14.03.2014 року впродовж 5 годин 30 хвилин робочого часу з 10:30 до 16:45 год. без поважних причин.
Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Судом встановлено, що відповідачем було складено акти про відсутність позивача 06.03.2014 року з 10:00 до 18:00; 07.03.2014 року з 09:00 до 11:30 та з 12:30 до 15:45 год.; 11.03.2014 року з 14:30 до 18:00; 12.03.2014 року; 13.03.2014 року з 09:00 до 10:30 та з 12:00 до 18:00 год.; 014.03.2014 року з 10:30 до 16:45 год. на робочому місці та складено акти про відмову надання письмових пояснень з яких вбачається, що позивач відмовився надавати пояснення щодо причин відсутності в зазначені дні та час на робочому місці.
Також працівниками відповідача було складено акт від 14.03.2014 року та акт від 17.03.2014 року про відмову позивача від підпису про ознайомлення з оскаржуваними наказами про накладення дисциплінарного стягнення.
Проте, судом не береться до уваги твердження позивача, що директор виконавчої дирекції Фонду неуповноважений застосовувати заходи дисциплінарного впливу до своїх заступників, оскільки відповідно до п. 5.1. розділу 5 Постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 20 квітня 2001 року № 15 «Про затвердження Положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України» чинної на момент винесення оскаржуваних наказів, директор виконавчої дирекції застосовує заходи дисциплінарного впливу у виді оголошення догани до заступників директора виконавчої дирекції Фонду.
Відповідно до ч. 1 ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Як вбачається з листка непрацездатності серії АГЕ № 940659 позивач з 06.03.2014 року по 01.04.2014 року перебував на амбулаторному лікуванні в комунальному некомерційному підприємстві «Консультаційно - діагностичний центр» та в період з 02 квітня 2014 року по 04 жовтня 2014 року перебував на лікуванні в комунальному закладі «Сакське територіальне медичне об»єднання», а тому застосування до позивача дисциплінарного стягнення є неможливим у зв'язку з тимчасовою його непрацездатністю.
Разом з тим, посилання відповідача на те, що листки непрацездатності видано необґрунтовано судом до уваги не беруться, оскільки на час розгляду справи дані листи непрацездатності не скасовані та не визнані недійсними.
За таких обставин суд вважає, що притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього адміністративних стягнень у вигляді доган, відповідно до наказів № 123 від 13.03.2014 року, № 125 від 14.03.2014 року та № 128 від 17.03.2014 року «Про накладення стягнення» проведено з порушенням вимог КЗпП України.
01 серпня 2014 року Наказом № 34-к «Про особовий склад» позивача було звільнено з посади заступника директора виконавчої дирекції Фонду за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.
В подальшому, 26 вересня 2012 року наказом № 64-к «Про особовий склад» відповідач скасував наказ № 34-к від 01 серпня 2014 року.
Оскільки на день звернення позивача до суду оспорюваний наказ був відповідачем скасований, позовні вимоги в частині скасування наказу № 34-к від 01 серпня 2014 року задоволенню не підлягають, з огляду на відсутність на час розгляду справи предмету оскарження.
В той же час, наказом № 64-к від 26.09.2012 року відповідач звільнив позивача з займаної ним посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Як вбачається з матеріалів справи постановою правління Фонду № 11 від 12 червня 2014 року «Про затвердження структури органів Фонду та граничної чисельності працівників виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів» було затверджено граничну чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду, а саме 120 штатних одиниць та директор виконавчої дирекції Фонду керуючись зазначеною постановою правління Фонду вирішив ліквідувати посаду заступника директора, яку обіймав позивач.
Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
На адресу позивача виконавчою дирекцією Фонду було направлено лист № 488-04-1 від 04.07.2014 року з повідомленням про скорочення позивача з 01 жовтня 2014 року у зв'язку зі скороченням відповідної штатної одиниці у загальній граничній чисельності працівників виконавчої дирекції Фонду.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Як розяснено в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
Однак, відповідач, повідомляючи позивача про вивільнення, не запропонував йому інші вакантні посади, які існували в Фонді незалежно від структурного підрозділу, в якому працював позивач, з дати прийняття рішення про вивільнення і по день звільнення. Відповідачем не надано доказів того, що він повідомляв позивача про відсутність будь-яких вакантних посад на підприємстві.
Також суду не надано доказів, що позивача було звільнено як менш кваліфікованого працівника.
Таким чином, суд вважає, що наказ № 64-к від 26.09.2014 року прийнято з порушенням трудового законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як розяснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін.
З матеріалів справи вбачається що, 06 жовтня 2014 року представник позивача звернувся до відповідача із запитом про надання позивачу копії трудової книжки та довідки про заробітну плату. 13 жовтня 2014 року позивач отримав від відповідача засвідчену копію трудової книжки ОСОБА_1 та фактично 13 жовтня 2014 року позивач дізнався про звільнення.
Та обставина, що позивач дізнався про накази, якими на нього було накладено дисциплінарні стягнення, свідчить його звернення до суду з позовами про їх скасування в березні 2014 року та серпні 2014 року. Між тим, як вбачається з матеріалів справи, зазначені позовні заяви судом залишені без розгляду. Таким чином, вказане свідчить про те, що позивачу було відомо про наявність оскаржуваних наказів ще в березні 2014 року, в той час як з цим позовом про скасування даних наказів позивач звернувся до суду лише 10 квітня 2015 року.
Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
При зверненні до суду з вказаним позовом, представником позивача одночасно подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому як на поважність таких причин представник позивача зазначив, що Генеральною прокуратурою України та Шевченківським РУ ГУ МВС України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014100100000482, в якому позивача визнано потерпілим.
Разом з тим, суд вважає, що здійснення органами досудового розслідування у кримінальному провадженні, де позивача визнано потерпілим, не є перешкодою для своєчасного звернення до суду за захистом своїх трудових прав, а відтак суд дійшов висновку, що позивач без поважних причин пропустив строки звернення до суду.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову в частині скасування наказу про звільнення, вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також задоволенню не підлягають, оскільки вони є похідними від вимог про скасування наказу про звільнення та визнання звільнення незаконним.
Таким чином, позов підлягає залишенню без задоволення внаслідок пропуску позивачем строку звернення до суду з даними вимогами.
На підставі викладеного та керуючись ст. 40,149, 233, 234 КЗпП України, п. 4. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, третя особа - директор виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визнання незаконними та скасування наказів про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді доган, визнання незаконним звільнення, скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання його копії.