Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 203
Іменем України
03.09.2009
Справа №2-29/541-2009
За позовом - Приватного підприємства «Чижик», (вул. Севастопольська, 116, кв. 306, Центральний район, м. Сімферополь, 95013).
До відповідача - Акціонерного комерційного банку «Форум» в особі Сімферопольського філіалу Акціонерного комерційного банку «Форум», (вул. Пролетарська, 8, м. Сімферополь, 95001).
Про визнання недійсним та зупинення договору.
Суддя О.І. Башилашвілі
Від позивача - не з'явився.
Від відповідача - Дорофєєва Н. В., довіреність №2777 від 23.06.2008р.
Суть спору: Приватне підприємство «Чижик» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до відповідача - Акціонерного комерційного банку «Форум» в особі Сімферопольської філії Акціонерного комерційного банку «Форум» про визнання недійсним та зупинення кредитного договору від 26 квітня 2007р. №0010/07/13-КL.
Позовні вимоги засновані на положеннях ст.ст. 203, 215, 229 ЦК України та мотивовані наступним: у директора ПП «Чижик» не було повноважень на укладення спірного договору; спірний договір укладений директором ПП «Чижик» під впливом помилки; положення договору не відповідають закону.
Відповідач проти позову заперечує, посилається на відсутність підстав для задоволення позову.
В судовому засіданні оголошувалась перерва, розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд -
Між Акціонерним комерційним банком "Форум" та Приватним підприємством "Чижик" укладено кредитний договір №0010/07/13-KL від 26.04.2007р., пунктом 1.1. якого, відповідно до додаткової угоди №1 від 13.09.2007р до кредитного договору №0010/07/13-KL від 26.04.2007 р., встановлено, що банк надає позичальнику кредитні кошти у формі відновлювальної кредитної лінії для придбання обладнання з максимальним лімітом заборгованості у сумі 428 000,00 грн.
Відповідно до п.п.1.2, 1.3 кредитного договору кредитні кошти надаються строком до 25.04.2008р, з відсотковою ставкою за користування кредитом 19 відсотків річних.
Додатком №3 до кредитного договору був встановлений графік погашення кредиту: у лютому 2008 року - 25 000,00грн; у березні 2008р. - 150 000,00 грн. та до 25.04.2008р. - 253 000,00 грн.
Відповідно до п.2.3, 2.5 та 2.6 кредитного договору, з урахуванням додаткової угоди №1 від 13.09.2007р до кредитного договору №0010/07/13-KL від 26.04.2007р, погашення кредиту першим відповідачем має здійснюватися щомісячно відповідно до графіку платіжними дорученнями на відкритий йому позичковий рахунок №20621300000844, а оплата відсотків за користування кредитом проводиться щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем користування кредитними коштами, за фактичний строк користування кредитними коштами. Проценти за останній місяць користування кредитними коштами сплачуються у день повернення кредиту.
На виконання положень кредитного договору Банк відкрив позичковий рахунок №20621300000844 на ім'я ПП "Чижик" та, з урахуванням вказаних положень кредитного договору, Банк надав Відповідачу кредитні кошти, чим банк виконав свої зобов'язання за договором у повному об'ємі, що підтверджується випискою по вказаному особовому рахунку відповідача, яка знаходиться у матеріалах справи.
Позивач вважає, що на час укладення кредитного договору № 0010/07713-КІ. від 26.04.2007р. у директора ПП «Чижик» не було повноважень на укладення спірного договору згідно Статуту Приватного підприємства «Чижик».
Крім того, на думку позивача, директор ПП «Чижик» на час укладення спірного кредитного договору, була введена представниками Банку «Форум» в оману відносно юридичних наслідків укладення кредитного договору, а саме: щодо можливості виникнення спорів, які будуть розглядатися в судовому порядку.
Позивач також вважає, що положення спірного договору про дострокове повернення кредиту є такими, що суперечать чинному законодавству України.
На думку позивача, п. 9.1 кредитного договору, у якому сторони дійшли згоди збільшити строк позовної давності до 10 років, не відповідає положенням ст. 259 ЦК України, оскільки строк позовної давності за даним, кредитним договором може бути збільшено лише у разі укладення між банком та позичальником окремого договору про збільшення строку позовної давності, який між сторонами не укладався.
Позивач посилається на те, що п. 6.2 спірного договору не відповідає вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 32 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про інформацію».
Враховуючи встановлені судом обставини, дослідивши спірний договір та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов до висновку, що підстави для задоволення позову відсутні у зв'язку з наступним.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Суд встановив, що на момент укладення спірного кредитного договору позивач здійснював свою діяльність на підставі Статуту в новій редакції, зареєстрованого 20.03.2007 р. номер запису 1882105000200531 (а.с. 58-65). Відповідно до п. 1.2. Статуту, засновником підприємства є Чижик Людмила Олексіївна.
На підставі Рішення власника від 01.12.2003р., а також наказу № 2 від 01.12.2003р. Чижик Л.А. приступила до обов'язків директора приватного підприємства «Чижик».
Пункт 7.6 Статуту встановлює повноваження директора, зокрема: розпоряджатися майном підприємства в межах, встановленнях власником, без довіреності діяти від імені підприємства, укладати від його імені договори та інше.
Пункт 7.7 Статуту визначає право Директора на підпис будь-яких документів відносно діяльності підприємства у взаємовідносинами з банківськими установами, державними органами, а також інших документів, необхідних для забезпечений фінансово-господарської діяльності підприємства без окремого доручення.
Судом встановлено, що перед отриманням кредиту в АКБ «Форум», позивач надав банку рішення власника № 1 від 09.04.2007р. про надання згоди і повноваження директора на відкриття кредитної лінії в сумі: - 300 000 грн., також в рішенні власника вказана процентна ставка - 19 % річних, також власник уповноважив директора ПП «Чижик» Чижик Людмилу Олексіївну підписати кредитний договір і договір застави (а.с. 68).
Викладене спростовує доводи позивача про те, що спірний договір підписаний особою яка не мала на це повноважень.
Суд не приймає посилання позивача на те, що директор ПП «Чижик» на час укладення спірного кредитного договору, була введена представниками Банку «Форум» в оману відносно юридичних наслідків укладення кредитного договору, а саме: щодо можливості виникнення спорів, які будуть розглядатися в судовому порядку, у зв'язку з наступним.
Згідно ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 230 ЦК України встановлює, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Зі змісту наведених норм, суд робить висновок, що під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що угода не була б укладена. Помилка повинна мати суттєве значення, зачіпати природу угоди або такі якості її предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням.
Помилка в мотивах угоди не має істотного значення.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди.
Аналогічна позиція викладена у Роз'ясненні Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” N 02-5/111 від 12.03.1999р.
Право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів встановлено, зокрема: ст.55 Конституції України, ст.1 Господарського процессуального кодексу України.
Пунктом 7.1. кредитного договору встановлене, що спори і розбіжності, що виникають результаті виконання умов договору, вирішуються відповідно до чинного законодавства.
Враховуючи викладене, суд вважає, що підстави передбачені ст.ст. 229-230 ЦК України для визнання спірного договору недійсним - відсутні.
Крім того, суд вважає не спроможними доводи позивача, що: положення спірного договору про дострокове повернення кредиту є такими, що суперечать чинному законодавству України; п. 9.1 кредитного договору не відповідає положенням ст. 259 ЦК України; п. 6.2 спірного договору не відповідає вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 32 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про інформацію», у зв'язку з наступними.
Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Так, п.п. 3.2.2 спірного договору передбачено, що банк має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.
Цей пункт договору цілком відповідає приписам ч. 2 ст. 1050 ЦК України, відповідно до якої, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Посилання позивача на те, що п. 9.1 договору не відповідає положенням ст. 259 ЦК України, суд не приймає, оскільки такий пункт у спірному договорі відсутній.
Щодо не відповідності п. 6.2 договору приписам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 32 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про інформацію», то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 6.2 спірного договору передбачено, що умови цього договору є конфіденційними і можуть бути розголошенні третім особам з письмового дозволу протилежної сторони та у випадках, передбачених законодавством. У випадках, пов'язаних з невиконанням позичальником своїх зобов'язань за договором, банк має право, а позичальник надає свою згоду на розголошення будь-якої інформації, пов'язаної з цім договором третім особам.
При цьому суд враховує, що сторони у п. 7.2 договору чітко визначили, що сторони фіксують свою згоду з тим, що ними узгоджені усі істотні умови і зобов'язання надалі ніяких претензій одна до одної з цього приводу не мати. Цей договір відображає повне розуміння сторонами його предмету та інших питань, зазначених у договорі.
Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач не використав свого права та не довів суду обґрунтованість позивних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82-84 ГПК України, суд, -
В задоволенні позову - відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Башилашвілі О.І.