Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 315
Іменем України
03.06.2009
Справа №2-5/10580-2008
За позовом - Заступника військового прокурора Сімферопольського гарнізону,
м. Сімферополь в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ, Військового радгоспу «Гурзуфський» МО України, смт. Зуя
До відповідача - Зеленогірської сільської ради, Білогірський район
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору- 1) Попов Ігор Володимирович, м. Сімферополь;2) Коломійцев Юрій Ілліч, м. Сімферополь,; 3) Родіна Тетяна Олександрівна, м. Білогірськ,;4) Чевелідзе Ніна Миколаївна, м. Білогірськ;
5) Кілочко Миколай Григорович, Білогірський район, с. Новокльоново; 6) Зайредінова Зайде, м.Мелітополь; 7) Шара Ірина Павлівна, м. Сімферополь; 8) Степанова Тетяна Ігорівна, м.Сімферополь; 9) Білогірська районна державна адміністрація, м.Білогірськ.
Про визнання недійсним рішення та спонукання до виконання певних дій.
Суддя М.П.Гаврилюк
Від позивачів - не з'явилися.
Від відповідача - не з'явився.
Від третіх осіб - не з'явилися.
За участю прокурора - не з'явилися.
Сутність спору:
Заступник військового прокурора Сімферопольського гарнізону, м.Сімферополь в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ, Військового радгоспа «Гурзуфський» МО України, смт. Зуя звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом, в якому просить:
- визнати недійсним та скасувати рішення10-ї сесії 22-го скликання Зеленогірської сільської ради Білогірського району АР Крим від 12 лютого 1998 року «Про створення земель запасу з земель радгоспу «Гурзуфський», яким припинено право постійного користування земельною ділянкою військового радгоспу загальною площею 19 га;
- зобов'язати відповідача - Зеленогірську сільську раду повернути Міністерству оборони України в особі постійного землекористувача - військового радгоспу «Гурзуфський» МО України земельну ділянку загальною площею 19 га, розташовану на території радгоспу та межуючи з селом Міжгір'я ліворуч від траси Міжгір'я-Пісчане, мотивуючи свої вимоги тим, що правових підстав для вилучення земель оборони у сільської ради не було.
Відповідач позов не визнав, пояснив, що діяв в межах наданих йому повноважень.
З огляду на те, що на землях запасу Зеленогірської сільської радою, поле № 4, площею 19 га сільською радою узгоджено виділ земельних ділянок під особисте селянське господарство гр. Попову Ігорю Володимировичу, м. Сімферополь; Коломійцеву Юрію Іллічу, м. Сімферополь; Родіній Тетяні Олександрівні, м.Білогірськ; Чевелідзе Ніні Миколаївні, м. Білогірськ; Кілочко Миколаю Григоровичу, Білогірський район, с. Новокльоново; Зайредіновій Зайде, м.Мелітополь; Шарій Ірині Павлівні, м.Сімферополь та Степановій Тетяні Ігорівні, м.Сімферополь, суд залучив їх до участі у справі в якості третіх осіб.
19 травня 2009 року у судовому засіданні оголошена перерва до 03 червня 2009 року, після закінчення якої розгляд справи продовжено.
До суду надійшло клопотання третьої особи - Білогірської районної державної адміністрації про застосування наслідків спливу позовної давності відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд -
Згідно до Статуту Військовий радгосп «Гурзуфський» заснований на майні Міністерства оборони України, що є загальнодержавною власністю і підпорядковується через управління сільського господарства Міністерства оборони України.
Згідно державного акту на право постійного користування землею військового радгоспу «Гурзуфський» Міністерства оборони України ІІ-КМ № 004022 від 10.07.1996 року на підставі рішення 10-ї сесії 22-го скликання Зеленогірської сільської ради Білогірського району АР Крим від 12 лютого 1998 року «Про створення земель запасу з земель радгоспу «Гурзуфський», було припинено право постійного користування земельною ділянкою військового радгоспу загальною площею 19 га, про що внесені відповідні зміни до акту.
Прокурор просить визнати рішення 10-ї сесії 22-го скликання Зеленогірської сільської ради Білогірського району АР Крим від 12 лютого 1998 року недійсним, так як вважає, що відповідно до приписів ст. 27 Земельного кодексу України в редакції від 05.05.1993 року, що діяв на той момент, припинення права користування землею у випадку використання землі не за цільовим призначенням, в разі незгоди землекористувача, проводиться у судовому порядку.
Суд вважає що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне:
Згідно п. 45 Положення «Про порядок надання у користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 року, передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.
Відповідно до п. 8) ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу УРСР 1990 року (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб.
Згідно ч. 5 ст. 27 Земельного кодексу УРСР припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1 - 8 частини першої цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів.
Відповідно ч. 6 ст. 27 Земельного кодексу УРСР припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 5 - 9 частини першої цієї статті, в разі незгоди землекористувача провадиться у судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 цього кодексу припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів.
Як вбачається з матеріалів справи, згоди землекористувача на момент прийняття оскаржуваного рішення щодо передачі спірної земельної ділянки площею 19 га до складу земель запасу Зеленогірської сільської ради не надавалось.
Згідно ст. 27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції
Суд дійшов висновку, що відповідачем при прийнятті рішення «Про створення земель запасу з земель радгоспу «Гурзуфський» не було додержано вимог ст. 27, 29 Земельного кодексу УРСР (в редакції на момент прийняття рішення), Положення «Про порядок надання у користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 року.
При цьому суд вважає, що клопотання третьої особи - Білогірської районної державної адміністрації про застосування наслідків спливу строків позовної давності підлягає задоволенню та в позові належить відмовити з урахуванням наступного.
Враховуючи, що спірне рішення прийняте у 1998 році, до даних правовідносин слід застосовувати норми Цивільного кодексу УРСР.
Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР, що діяв до 01.01.2004 року, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно із статтею 75 Цивільного кодексу УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Трирічний строк позовної давності скінчився до 01.01.2004 року, тому підстав для застосування до даних правовідносин п.6 Прикінцевих та перехідних положень правил Цивільного кодексу України 2004 року немає.
Відповідно до ч. 4 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.
Тобто третя особа - Білогірська районна державна адміністрація має право звернутися до суду з клопотанням про застосування наслідків спливу позовної давності.
Оскаржуване прокурором рішення Зеленогірської сільської ради було прийнято 12 лютого 1998 року, строк позовної давності сплив 12 лютого 2001 року, позов до суду надійшов 12 листопада 2008 року, тобто поза межами трьох років.
Судом береться також до уваги те, що будь-яких поважних причин пропуску позовної давності прокурором, який звернувся з позовом в інтересах Міністерства оборони України та Військового радгоспу «Гурзуфський» МО України не наведено.
Посилання прокурора на те, що позивачу про обставини відчуження відповідачем земель радгоспу площею 19 га та внесення змін до державного акту на право постійного користування землею військового радгоспу «Гурзуфський» йому нічого не було відомо, оскільки до нього посаду директора радгоспу до 02.02.2008 року займав померлий директор Хайбулаєв С.С. не може бути підставою для відновлення пропущеного строку позовної давності.
Таким чином на підставі викладеного, суд дійшов висновку, що в позові про визнання недійсним та скасування рішення10-ї сесії 22-го скликання Зеленогірської сільської ради Білогірського району АР Крим від 12 лютого 1998 року, та, як слід, зобов'язання Зеленогірської сільської ради повернути Міністерству оборони України в особі постійного землекористувача - військового радгоспу «Гурзуфський» МО України земельну ділянку загальною площею 19 га, розташовану на території радгоспу та межуючи з селом Міжгір'я ліворуч від траси Міжгір'я-Пісчане, належить відмовити.
З огляду на викладене, керуючись ч.1 ст.80 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст.82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Гаврилюк М.П.