Україна
17 лютого 2009 р. справа № 23851/08/0570
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Кошкош О.О.
при секретарі
при секретарі Гумуржи Т.В.
за участю
представників позивача Цвітуна М.М., Скляревської Н.О.,
Попової І.С., Пилипенко Л.І.
представника відповідача Войтюка В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Донецька адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Донецька залізниця» до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області про визнання недійсним рішення, -
Державне підприємство «Донецька залізниця» звернулось до суду з позовом до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області про визнання недійсним рішення.
В обґрунтування позову зазначає, що встановлені актом перевірки порушення фінансово-господарської діяльності вважає протиправними, оскільки при здійсненні господарської діяльності діяв у межах чинного законодавства.
В судовому засіданні представники позивача уточнили позовні вимоги, просили визнати недійсним лист-нагадування від 01.08.2005 року № 05-17/2155, надали пояснення аналогічні викладеним в позові.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував та зазначив, що позивачем пропущений річний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, що передбачений ст.99 КАС України, наполягав на відмові в задоволені позову.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Щодо вимог відповідача про відмову в задоволені позову у зв'язку з пропуском строку звернення до суду за захистом порушеного права слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що позов Державним підприємством «Донецька залізниця» поданий 30.09.2008 року (зі штампу вхідної кореспонденції).
Як зазначалось, предметом позову визначений лист-нагадування від 01.08.2005 року № 05-17/2155.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається,що Контрольно-ревізійне управління в Донецькій області зверталось до Господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства «Донецька залізниця» про зобов'язання виконати вимоги, виставлені в листі від 01.08.2005 року № 05-17/2155.
Постанова Господарського суду Донецької області від 20.05.2008 року у задоволені зазначеного позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.08.2008 року скасована постанова Господарського суду Донецької області від 20.05.2008 року, та лист-нагадування від 01.08.2005 року № 05-17/2155 визнаний вимогою в розумінні Закону України «Про контрольно-ревізійну службу».
Частиною 2 статті 100 КАС України передбачено, що якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
За зазначених обставин суд вважає, що позивач має всі підстави для поновлення йому строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 99 КАС України, оскільки саме з моменту винесення Постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.08.2008 року починається перебіг строку звернення до суду за захистом порушеного прав , так як позивач отримав право на оскарження листа - нагадування Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області від 01.08.2005 року № 05-17/2155 в розумінні Закону України «Про контрольно-ревізійну службу».
Згідно зі статтею 2 Закону України Закону України «Про контрольно-ревізійну службу в Україні» №2939-ХП від 26.01.1993р. (із змінами та доповненнями) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів. Розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудиту та інспектування.
Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про контрольно-ревізійну службу в Україні» №2939-ХІІ від 26.01.1993р. (із змінами та доповненнями) плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державної контрольно-ревізійної служби і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.
Планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної контрольно-ревізійної служби не частіше одного разу на календарний рік.
Судом встановлено, що Контрольно-ревізійним управлінням в Донецькій області, що діє на підставі Положення про контрольно-ревізійний відділ, проведена перевірка фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Донецька залізниця» та його структурних підрозділів за 2004 рік, за результатами якої складений акт від 15.04.2005 року.
01.08.2005 року за №05-17/2155 Контрольно-ревізійним управлінням в Донецькій області надіслано на адресу Державного підприємства «Донецька залізниця» лист-нагадування, відповідно до якого позивача зобов'язано здійснити заходи щодо усунення встановлених порушень.
Щодо висновків відповідача про порушення позивачем п.1.3, 1.12 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, суд зазначає наступне.
Як зазначає відповідач, витрати на відрядження працівників підприємства «Укрінвопромінвест» на об'єкти Державного підприємства «Донецька залізниця» не підтверджені первинними документами, що призвело до незаконних витрат у розмірі 5227,28 грн. внаслідок списання коштів на витрати підприємства всупереч законодавству та в обсягах, вищих від їх фактичної вартості.
Суд вважає таке твердження відповідача помилковим з огляду на наступне.
Судом встановлено, та в акті перевірки від 15.04.2005 року відображено, що Державним підприємством «Донецька залізниця» з підприємством «Укрінвопромінвест» укладені договори підряду, а саме:
- на проведення оцінки протипожежного стану № Д/НО-04708/НЮ від 30.04.2004 року;
- на обстеження системи управління охороною праці Д/НА-04707/НЮ від 30.04.2004 року;
- на проведення екологічної експертизи № Д/НА-04709/НЮ від 30.04.2004 року.
Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Мінфіну України від 13.03.98 р. N 59 визначено, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.
Відповідно до п.1.3 Інструкції, фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження щодо вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи. Якщо працівника відряджено до різних населених пунктів, то відмітки про день прибуття й день вибуття проставляються в кожному пункті.
Відмітки в посвідченні про відрядження щодо прибуття та вибуття працівника завіряються тією печаткою, якою користується у своїй господарській діяльності підприємство для засвідчення підпису відповідної службової особи, на яку наказом (розпорядженням) керівника підприємства покладено обов'язки здійснювати реєстрацію осіб, які вибувають у відрядження та прибувають з нього.
Відповідно до п.1.12 Інструкції, витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються. Витрати у зв'язку з поверненням відрядженим працівником квитка на потяг, літак або інший транспортний засіб можуть бути відшкодовані з дозволу керівника підприємства лише з поважних причин (рішення про відміну відрядження, відкликання з відрядження тощо) при наявності документа, що підтверджує витрати.
Разом з тим, договір підряду - це цивільно-правовий договір, відносини за яким регулюються Цивільним кодексом України. Громадяни, які працюють за договором підряду, є підрядниками, а не працівниками підприємства, і норми трудового законодавства на них не поширюються. Підрядники самостійно організовують і виконують роботу за договором підряду, не підпорядковуючись внутрішньому трудовому розпорядку підприємства.
Після закінчення роботи за договором підряду оформляються акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких і здійснюється виплата винагороди.
Посилаючись на визначення службового відрядження, наведене в Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Мінфіну України від 13.03.1998 року, суд доходить висновку, що підрядники не вважаються відрядженими, оскільки підрядник, по-перше, не є працівником підприємства, по-друге, право працівників підприємства на відшкодування витрат у зв'язку зі службовими відрядженнями гарантовано тільки трудовим законодавством, а воно, як вже зазначалося вище, на підрядників не поширюється, і, по-третє, на витрати підприємства можна віднести тільки витрати на відрядження тих фізичних осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах.
Державним підприємством «Донецька залізниця» окремо не відображались в фінансової звітності витрати на відрядження у сумі 5227,28 тис. грн., що пов'язані з відрядженнями працівників сторонніх організацій при виконанні договорів з підприємством «Укрінвопромиінвест», оскільки залізниця витрати на відрядження не понесла та на користь зазначеного підприємства таки витрати окремо не перераховувала, що обумовлює відсутність авансових звітів та посвідчення відряджених осіб, що не є працівниками позивача.
Тобто, направлення на для виконання робіт обумовлених договорам, а також порядок оплати фактичних витрат на відрядження та відображення їх в бухгалтерському обліку проводилось підприємством «Укрінвопромиінвест» та не повинно контролюватись позивачем.
Щодо висновків відповідача про порушення позивачем п.18 П(С)БУ 16, затвердженого наказом Мінфіну України від 31.12.1999 року № 318 та «Номенклатури витрат по основній діяльності підприємств залізничного транспорту України», затвердженої наказом Укрзалізниці від 10.02.2000 р. № 57-Ц (зі змінами), суд зазначає наступне.
Як зазначає відповідач, безпідставність оплати та віднесення позивачем на витрати виробництва послуги мобільного зв'язку «UMS», які фактично не відносяться до виробничої діяльності підприємства, що призвело до незаконних витрат на суму 17,01 тис.грн.
Суд вважає таке твердження відповідача помилковим з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. N 318, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2001 р. за N 27/4248, до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо).
Відповідно до п.2.2.19 Статуту Державного підприємства «Донецька залізниця», що затверджений Міністерством транспорту та зв'язку України 23.06.2004 року №542, передбачена участь позивача у зовнішньоекономічній діяльності в якості суб'єкта на підставі чинного законодавства України, міжнародних договорів України та міжгалузевих угод.
Таким чином, кошти в сумі 14,41 тис. грн. за послуги мобільного зв'язку (дзвінки за кордон керівництва залізниці) правомірно віднесені позивачем на адміністративні витрати, як витрати господарчої діяльності.
Крім того, як зазначає позивач, Державним підприємством «Донецька залізниця» 02.06.2006 року листом № НЗ-02/3288 повідомлено відповідача про відшкодування коштів в сумі 2,6 тис. грн. за послуги SМS - мелодії, голосової пошти, GPRS, ММS в повному обсязі, про що надані копії первинних документів - прибуткових ордерів.
Щодо висновків відповідача про порушення позивачем п.2.15 «Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 року №88 та п.1.4, 4.4 «Інструкції про забезпечення пасажирських вагонів паливом» затвердженої начальником вагонного депо м. Луганська 27.10.2004 року, суд зазначає наступне.
Як зазначає відповідач, встановлений факт понаднормового списання позивачем вугілля на загальну суму 17,74 тис.грн.
Суд вважає таке твердження відповідача помилковим з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5,6 Положення (Стандарт) Бухгалтерського обліку № 16 „Витрати" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. N 318, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.
Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Відповідно до п. 11 зазначеного Положення, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), нерозподілених постійних загально виробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
Відповідно до п.2.15 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що затверджене Наказом Мінфіну від 24.05.1995 року № 88, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як зазначає позивач, у вагонному депо Луганськ згідно встановленого порядку, по закінченню поїздки ( повернення з рейсу) кожна відповідальна особа ( начальник поїзду) здає звіт про використання вугілля. На понаднормативне використання вугілля складається акт з відображенням причини з якої це сталося.
Розрахунок понаднормового списання вугілля зроблений позивачем на підставі наданого вагонним депо Луганськ Аналізу витрат твердого палива вугілля на опалення пасажирських вагонів за 2004 рік, а не на підставі первинних документів. При цьому ураховувався тільки факт перевитрат та не врахована економія, яка склала в цілому по структурному підрозділу 200,851 тонн палива на загальну суму 61004,47 грн., тобто, позивачем в цілому не допущено зайвих витрат.
Відповідно п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищенаведене та з урахуванням п. 3 ст. 2, ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що відповідач при прийнятті спірного рішення діяв на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Так, відповідачем не надані суду докази в обґрунтування правомірності спірного рішення, а тому відсутні підстави для відмови у задоволені позову.
Відповідно до ст.94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 8, 9, 10, 11, 94, 159, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов Державного підприємства «Донецька залізниця» до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області про визнання недійсним рішення - задовольнити повністю.
Визнати недійсним лист-нагадування Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області від 07.08.2005 року №05-17/2155.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Донецька залізниця» 3(три) грн. 40 коп.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 17.02.2009 року. Постанова виготовлена в повному обсязі 22.02.2009 року.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
Суддя Кошкош О.О.