Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.
Іменем України
16.06.2009
Справа №2-7/186.1-2008
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МирАвтоТур» (95000, м. Сімферополь, вул. Лексіна, 46, кв. 56)
До відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодім» (95026, м. Сімферополь, пр. Кірова/вул. Козлова, 1/11); 2) Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради (95000, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15)
Про стягнення 400 000,00 грн.
Суддя І. І. Дворний
представники:
Від позивача - Руденко М. Ю., предст., дов. №31 від 01.02.2009 р.
Від відповідачів: 1) не з'явився; 2) не з'явився.
Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «МирАвтоТур» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодім» та Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про стягнення 249 000,00 грн. збитків та відшкодування 151 000,00 грн. моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 травня 2007 року мікроавтобуси та співробітники Товариства з обмеженою відповідальністю «МирАвтоТур» не були допущені на територію привокзальної площа м. Сімферополя генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодім» та працівниками МВС України, які мотивували свої дії зверненням Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради до Головного управління МВС України в Криму з проханням надання допомоги у звільненні привокзальної площі від нелегального перевізника-позивача та наявністю рішення Виконкому Сімферопольської міськради №238 від 29.03.2007 р. про надання в оренду ТОВ «Автодім» земельної ділянки привокзальної площі. Позивач зазначає, що неправомірність вказаних дій відповідачів підтверджена рішенням ГС АР Крим від 16.07.2007 р. у справі №2-5/8026-2007, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.09.2007 р. та постановою Вищого господарського суду України від 20.11.2007 р. В свою чергу, внаслідок неправомірних дій відповідачів позивачем були понесені збитки у вигляді упущеної вигоди у зв'язку з неможливістю виконання обов'язків перед СПД Дідаш О. Ю. за договором №02/в від 15.05.2007 р. у сумі 249 000,00 грн., які Товариство з обмеженою відповідальністю «МирАвтоТур» просить стягнути з відповідачів в примусовому порядку разом з моральною шкодою у сумі 151 000,00 грн., яка, за твердженням позивача, спричинена приниженням ділової репутації внаслідок розповсюдження неправдивої інформації в ЗМІ.
Ухвалою ГС АР Крим від 12.01.2008 р. справа була прийнята до провадження суддею С. І. Чонговою.
У зв'язку із закінченням п'ятирічного строку повноважень судді С. І. Чонгової за резолюцією Голови Господарського суду АР Крим справа була передана на розгляд судді М. П. Гаврилюк та ухвалою від 04.02.2008 р. була прийнята нею до провадження.
Ухвалою ГС АР Крим від 05.05.2008 р. позов був залишений без розгляду.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.11.2008 р. ухвала ГС АР Крим від 05.05.2008 р. була скасована, а справа направлена на розгляд до суду першої інстанції.
Справа передана на розгляд судді І. І. Дворному із привласненням номеру 2-7/186.1-2008 та ухвалою від 20.11.2008 р. була прийнята до провадження.
Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяві, зокрема, посилаючись на відсутність всіх необхідних елементів цивільного правопорушення, а отже, - підстав для стягнення збитків.
Наданий суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодім» відзив на позовну заяву не може бути прийнятий до розгляду у зв'язку з його непідписанням повноважною особою.
У судове засідання представники відповідачів не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце слухання справи були проінформовані належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України. По справі оголошувалася перерва, після закінчення якої розгляд справи був продовжений.
За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено рішенням ГС АР Крим від 16.07.2007 р. у справі №2-5/8026-2007, Товариство з обмеженою відповідальністю «МирАвтоТур» на підставі відповідної Ліцензії з території Залізничного вокзалу м. Сімферополя здійснює нерегулярні перевезення пасажирів “на замовлення” до санаторно-курортних закладів Автономної Республіки Крим, тобто перевезення, які мають статус внутрішньо міських перевезень.
Проте, 30 травня 2007 року з 8.00 мікроавтобуси й співробітники (водії) ТОВ «МирАвтоТур» не були допущені на територію привокзальної площі в м. Сімферополі генеральним директором ТОВ “Автодім”.
Неправомірність цих дій Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодім» безпосередньо встановлена вищезазначеним рішенням ГС АР Крим, яким зобов'язано ТОВ «Автодім» усунути перешкоди ТОВ “МирАвтоТур” та ТОВ “Союзавтоспорт” у здійсненні господарської діяльності на території привокзальної площі Залізничного вокзалу у м. Сімферополі шляхом розблокування в'їзду на привокзальну площу, звільнення встановлених місць паркування ТОВ “МирАвтоТур” та ТОВ “Союзавтоспорт” та звільнення місць посадки та висадки пасажирів, закріплених за ТОВ “МирАвтоТур”, та ТОВ “Союзавтоспорт”.
При прийнятті цього рішення суд виходив з того, що у позивачів (ТОВ “МирАвтоТур” та ТОВ “Союзавтоспорт”) наявна необхідна дозвільна документація на здійснення нерегулярних перевезень “на замовлення” із привокзальної площі Залізничного вокзалу у м. Сімферополі, жоден із дозвільних документів позивачів не скасований, не визнаний недійсним або нечинним, строк дії дозвільних документів не сплинув. Отже, позивачі визнані судом легальними перевізниками, та, окрім того, суд зазначив, що згідно з положенням статті 39 Закону України “Про автомобільний транспорт” працівники ТОВ “Автодім” не є уповноваженими особами, які б могли здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки руху, водії ТОВ “МирАвтоТур” та ТОВ “Союзавтоспорт” не зобов'язані пред'являти працівникам ТОВ “Автодім” документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення, а відповідно працівники ТОВ “Автодім” не мають законних підстав вимагати їх пред'явлення, а тому ї здійснювати пропускний режим на територію привокзальної площі залізничного вокзалу ТОВ “Автодім” немає жодної правової підстави.
Вищевказане рішення ГС АР Крим від 16.07.2007 р. у справі №2-5/8026-2007 було залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.09.2007 р. та постановою Вищого господарського суду України від 20.11.2007 р.
Факти, встановлені зазначеними рішеннями першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України визнаються судом преюдиціальними та звільняються від доказування.
Звертаючись до суду з цим позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «МирАвтоТур», зокрема, посилається на те, що внаслідок неправомірних дій відповідачів підприємство не отримало доход, який могло одержати за результатом здійснення господарської діяльності з СПД Дідаш О. Ю.
Так, 15.05.2007 р. між Суб'єктом підприємницької діяльності Дідаш Оленою Юріївною (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МирАвтоТур» (Перевізник) бук укладений господарський договір №02/в про надання транспортних послуг з перевезення пасажирів, пунктом 1.1 якого передбачено, що відповідно до цього договору Замовник доручає, а Перевізник приймає на себе обов'язки по здійсненню нерегулярних замовних перевезень автобусами та мікроавтобусами Перевізника з Привокзальної площі Залізничного вокзалу м. Сімферополя, груп пасажирів Замовника в курортні міста, селища, санаторно-курортні заклади АР Крим відповідно до маршрутів руху, вказаних в Дозволах на маршрути «Санаторно-курортні заклади» №1-50.
Розділом 2 цього договору передбачені обов'язки сторін.
Так, Замовник зобов'язується:
- забезпечити формування груп пасажирів щоденно, включаючи суботи та тижні, в період з 01.06.2007 р. по 31.08.2007 р. в місцях посадки та висадки пасажирів Перевізника, вказаних в Дозволах на маршрути «Санаторно-курортні заклади» №1-50;
- здійснювати оплату наданих послуг в порядку та на умовах, передбачених розділом 3 цього договору.
В свою чергу, Перевізник зобов'язується, зокрема, надати протягом курортного сезону, вказаного в пункті 1.2 цього договору, автобуси та мікроавтобуси, обладнані відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів по автомобільним пасажирським перевезенням, в кількості не менше 10 штук щоденно з 06.00 по 20.00 в місцях посадки та висадки пасажирів на території Привокзальної площі, закріплених за Перевізником згідно дозвільної документації на здійснення пасажирських перевезень.
Вартість та порядок розрахунків сторони обумовили в розділі 3 Договору.
Так, за взаємною згодою сторін вартість послуг Перевізника в розрахунку на кожний календарний місяць курортного сезону встановлюється у фіксованій сумі та складає 83 000,00 грн., а всього за період надання послуг, передбачений п. 1.2 цього договору, - 249 000,00 грн., ПДВ не нараховується (єдиний податок Перевізника).
Вартість послуг перевізника включає всі накладні витрати останнього та є остаточною.
За взаємною згодою сторін порядок розрахунків за цим договором є наступним:
- за послуги, надані в період з 01.06.2007 р. по 30.06.2007 р., оплата здійснюється в строк з 01 липня 2007 року по 05 липня 2007 року в сумі 83 000,00 грн.;
- за послуги, надані в період з 01.07.2007 р. по 31.07.2007 р., оплата здійснюється в строк з 01 серпня 2007 року по 05 серпня 2007 року в сумі 83 000,00 грн.;
- за послуги, надані в період з 01.08.2007 р. по 31.08.2007 р., оплата здійснюється в строк з 01 вересня 2007 року по 05 вересня 2007 року в сумі 83 000,00 грн.
Позивач стверджує, що ним фактично був втрачений доход, який міг бути отриманий за вищевказаним договором, причому причиною заподіяння збитків є протиправні дії відповідачів.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру, а їх стягнення (відшкодування) передбачено на випадок будь-якого господарського правопорушення, якщо інше не передбачене законом. Крім того, розмір збитків, що виникли в результаті господарського правопорушення доводиться потерпілим суб'єктом господарювання. Для цього необхідно виконати певні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які беззастережно підтверджували б їх реальний розмір на визначену дату.
Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1 ст. 22, ст. 611, ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв'язок між саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.
Збитки у формі втраченої вигоди відрізняються від реальних збитків тим, що якщо при витратах, втраті або пошкодженні майна характерним є зменшення наявного майна потерпілого суб'єкта господарювання, то втрачена вигода відображає той факт, що наявне в особи майно не збільшилося, хоча й могло б збільшитись, якби не було правопорушення.
Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач, які - відповідач. Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого (безпосереднього) причинного зв'язку між порушенням зобов'язання (тобто неправомірними діями або бездіяльністю особи, яка заподіяла шкоду) і самими завданими збитками та обґрунтування їх розміру. Це правило базується на положеннях ст. 218 Господарського кодексу України.
В той же час, Цивільним кодексом України передбачені певні додаткові умови відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди, або фактори, які впливають на розмір втраченої вигоди, які повинні враховуватися і учасниками господарських відносин. Так, відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) повинні враховуватися заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Ця норма зобов'язує кредитора своєчасно отримувати докази щодо здійснення конкретних заходів для забезпечення отримання доходів (укладення відповідних договорів, підготовки виробничого обладнання, приміщень, складів тощо). Це положення орієнтує потерпілу сторону на необхідність доведення фактів, які б підтверджували, що потерпілий кредитор дійсно планував отримати відповідні доходи, все зробив для їх отримання, мав для цього всі можливості і неодмінно отримав би такий доход, якби договір був виконаний належним чином. При визначенні розміру втраченої вигоди повинні враховуватися тільки точні дані, які безспірно і достовірно підтверджують існування реальної можливості отримання грошових сум або іншого майна, в тому випадку, якби зобов'язання було виконане боржником належним чином. Її розмір повинен бути підтверджений обґрунтованим розрахунком, а також відповідними доказами. Тобто втрачена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру втраченої вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, незважаючи на те що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди теж повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів у разі, якби друга сторона виконала свої зобов'язання належним чином.
Позивач вказує на те, що у разі відсутності в діяльності товариства перешкод, які були завдані діями відповідачів, позивач розраховував отримати доход у розмірі 249 000,00 грн. за період з 01.06.2007 р. по 31.08.2007 р. за договором №02/в від 15.05.2007 р. про надання транспортних послуг з перевезення пасажирів.
Однак, такі вимоги не можна визнати обґрунтованими та такими що ґрунтується на правильному застосуванні положень чинного законодавства.
Так, позивач не врахував, що за таких обставин обґрунтування теоретичної можливості отримання суми прибутку ще не є підставою для її стягнення. Як вже було зазначено вище, стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності, притягнення до якої потребує наявності повного складу цивільного правопорушення, зокрема, безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою.
Проте, правові підстави вважати, що позивачу спричинені збитки за обставин, викладених ним, як і складова збитків та причинно-наслідковий зв'язок між ними, відсутні.
Суд ще раз зазначає, що неодержаний прибуток (неотриманий доход, упущена вигода) - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.
При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби право кредитора не було порушено. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи до уваги братися не повинні. Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.
Згідно з положеннями статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.
Однак, суду не були надані належні та допустимі докази, які б свідчили, що лише недопущення ТОВ «МирАвтоТур» на територію Привокзальної площі призвело до неотримання очікуваного доходу від здійснення діяльності в сфері перевезення пасажирів та, в свою чергу, відсутність відповідних перешкод та вільний доступ до території Залізничного вокзалу м. Сімферополя є єдиними обставинами, наявність яких безумовно призвело б отримання вигоди в сумі 249 000,00 грн. Власно, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МирАвтоТур» документально обґрунтовані лише наявністю договору про надання транспортних послуг №02/в від 15.05.2007 р., що не є достатнім підтвердженням можливості отримання доходу, а тому отримання позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) заявленої до відшкодування суми коштів носить ймовірний характер. При цьому слід брати до уваги, що юридичні особи займаються підприємницькою діяльністю, тобто господарською діяльністю на власний страх і ризик.
Безпідставним є посилання позивача на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2007 р. у справі №2-5/8026-2007, оскільки питання вини відповідачів у заподіянні збитків та розмір цих збитків не стосувалися істотних обставин справи у спорі про усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності. При цьому, відповідачем у зазначеній справі було лише товариство з обмеженою відповідальністю «Автодім», у той час як вимоги про стягнення збитків позивач покладає солідарно й на виконавчий комітет Сімферопольської міської ради.
За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «МирАвтоТур» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодім» та Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради 249 000,00 грн. упущеної вигоди.
Стосовно заявленої до відшкодування моральної шкоди суд повідомляє наступне.
В якості обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради було оголошено позивача нелегальним перевізником та спільними діями відповідачів були створені перешкоди позивачу у здійсненні ним господарської діяльності. У зв'язку з тим, що позивача було незаконно віднесено до нелегальних перевізників та вказані обставини неодноразово за період з 30.05.2007 р. висвітлювалися місцевими та національними засобами масової інформації, позивач вважає, що вказаними діями було принижено його ділову репутацію. В якості підтвердження цих доказів позивачем надані копії опублікованих в ЗМІ статей, авторами яких є Сергій Думкевич та Сергій Єрмаков.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно зі ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Відповідно до Роз'яснень вищого арбітражного суду України №02-5/95 від 29.02.1996 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) найбільш характерними випадками заподіяння моральної шкоди таким особам є поширення, у тому числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам. У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинно бути викладено: зміст позовних вимог, тобто, в чому полягає моральна шкода, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов. Крім того, у позовній заяві має бути зазначено розмір відшкодування моральної шкоди в грошовій або іншій матеріальній формі.
Суд касаційної інстанції зазначає, що під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачі по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, оприлюднення в іншій формі, у тому числі в заявах, оголошеннях тощо. Прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, неможливе без їх попереднього спростування. Тому справи у спорах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням таких відомостей, підлягають розгляду господарськими судами лише за умови попереднього вирішення питання про їх спростування у загальному суді або добровільно (у тому числі на вимогу заявника) особою, яка поширила відомості. Докази такого спростування повинні бути додані до відповідної позовної заяви.
Приписами статті 277 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
У пункті 8 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 N 01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судам законодавства про інформацію» зазначено, що за змістом приписів статті 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 цього Кодексу, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).
Позивач всупереч вимогам статей 33, 34 ГПК України не надав суду доказів того, що інформація, яка була опублікована в засобах масової інформації, є недостовірної та була спростована в добровільному або судовому порядку, що, в свою чергу, є необхідною умовою для відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок таких публікацій. Таким чином, позивач не позбавлений можливості у встановленому законом порядку звернутися за судовим захистом своїх прав та інтересів до засобів масової інформації та авторів статей, якщо вважає, що їх діями спричинено моральну шкоду.
Крім того, згідно з листом Міністерства юстиції України №35-13/797 від 13.05.2004 р. «Відшкодування моральної шкоди» з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. У той же час, Товариством з обмеженою відповідальністю «МирАвтоТур» в позовній заяві не зазначено, які саме обставини стали підставою для обчислення ним розміру моральної шкоди саме у сумі 151 000,00 грн. та з чого він виходив при здійсненні її розрахунку.
За таких обставин, правові підстави для стягнення з відповідачів моральної шкоди також відсутні.
Судові витрати суд залишає за позивачем згідно положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «МирАвтоТур» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодім» та Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про стягнення 249 000,00 грн. збитків та відшкодування 151 000,00 грн. моральної шкоди.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.