Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі :
головуючого
Селівона О.Ф.,
суддів
Гошовської Т.В., Шаповалової О.А.
за участю прокурора
Кривов'яза Я.І.
захисника
ОСОБА_2
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 10 вересня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 6 травня 2009 року.
Вироком Приморського районного суду м. Маріуполь Донецької області від 29 жовтня 2007 року
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця та жителя м. Маріуполя Донецької області, раніше судимого 5 лютого 2004 року Приморським районним судом м. Маріуполя Донецької області за ч. 1 ст. 164 КК України до обмеження волі на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки,
засуджено за ч. 2 ст. 164 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до штрафу 1 000 гривень.
На підставі ч. 3 ст. 72 КК України постановлено покарання у виді штрафу виконувати самостійно.
Як визнав суд, ОСОБА_1, будучи раніше судимим за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, у період з 8 червня 2006 року по 18 січня 2007 року злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 червня 2001 року коштів на утримання дитини та допустив заборгованість за 7 місяців 8 днів у розмірі 2 036 грн. 90 коп., а з урахуванням попередньої заборгованості - 2 119 грн. 98 коп.
Вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 6 травня 2009 року за апеляцією потерпілої ОСОБА_4 вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 у частині призначеного йому покарання скасовано та постановлено свій вирок, яким ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 164 КК України призначено покарання у виді 2 років обмеження волі. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Приморського районного суду м. Маріуполя від 5 лютого 2004 року і визначено остаточне покарання у виді 2 років 1 місяця обмеження волі. У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник вказує, що апеляційний суд не мав підстав для призначення засудженому такого суворого покарання і просить з урахуванням усіх пом'якшуючих обставин, які були встановлені у справі судом першої інстанції, а також того, що на його утриманні перебувають хворі батьки-пенсіонери та вагітна дружина, змінити вирок апеляційного суду та призначити йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Заслухавши доповідача, пояснення захисника, який підтримав касаційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, підстав для її задоволення колегія суддів не знайшла.
Висновок суду першої інстанції щодо доведеності винності ОСОБА_1 у злісному ухиленні від сплати аліментів за обставин вказаних у вироку підтверджується сукупністю зібраних та перевірених судом доказів і у касаційній скарзі не оспорюється.
Правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 164 КК України сумнівів не викликає.
Що стосується доводів касаційної скарги про суворість призначеного покарання, то вони є безпідставними з наступних підстав.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд при його призначенні має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та пом'якшуючі і обтяжуючі обставини. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Матеріалами справи встановлено, що засуджений раніше судимий за аналогічний злочин, новий злочин вчинив протягом іспитового строку.
Згідно із роз'ясненнями, що містяться у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання”, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 75. ч. 3 ст. 78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст. 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
За попереднім вироком ОСОБА_1 було призначене покарання у виді 1 року обмеження волі.
З урахуванням наведеного призначене засудженому апеляційним судом покарання за новий злочин у виді 2 років обмеження волі та за сукупністю вироків - 2 років 1 місяця обмеження волі відповідає вимогам закону та, за переконанням колегії суддів, є необхідним для виправлення засудженого і попередження нових злочинів. Тому підстав для повторного застосування ст. 75 КК України та звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, як про це йдеться у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які б були підставою для зміни чи скасування постановленого у справі судового рішення, не встановлено.
Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів
касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 6 травня 2009 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Гошовська Т.В. Селівон О.Ф. Шаповалова О.А.