15 липня 2015 року м. Київ К/800/38566/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,
секретар судового засідання Корецький І.О.,
за участю: представника відповідача Олара В.Г.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області
на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року та
ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2014 року
у справі № 824/1435/14-а
за позовом Приватної комерційно-виробничої фірми «Стиль-ІСП»
до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Приватна комерційно-виробнича фірма «Стиль-ІСП» (далі - ПКВФ «Стиль-ІСП») звернулась в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0004372201 від 10 жовтня 2013 року, №0007222201 від 19 грудня 2013 року та №0006482201 від 08 січня 2014 року.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2014 року, адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірок ПКВФ «Стиль-ІСП» з питань дотримання вимог податкового, валютного ті іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року складено акт №1191/24-12-22-01/21421409 від 24 вересня 2013 року, згідно з яким підприємством порушено вимоги підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), акт №1744/24-12-22-01/21421409 від 28 листопада 2013 року, згідно з яким підприємством порушено вимоги пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.2.8 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-BP, пункту 44.1. статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 і), статті 201 ПК України.
На підставі вищевказаних актів перевірок прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Р»:
- №0004372201 від 10 жовтня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) на 37977, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 9 494,25 грн.;
- №0007222201 від 19 грудня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ на 18 679,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 3 945,75 грн.;
- №0006482201 від 08 січня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок прибуток за основним платежем на 8 154,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 1 133,25 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту та до складу валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час перевірки підприємства, яка проводилась в період з 25 липня 2013 року по 07 серпня 2013 року, надавались пояснення відносно походження отриманого товару, податкові накладні з кодами УКТ ЗЕД, які за окремими рекомендаціями ДПІ інших областей були вказані в графі №3 «Номенклатура товарів/послуг продавця». Крім того, Державній податковій інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області були надіслані завірені копії податкових накладних до складання акта №1057/22-1/21421409 від 21 серпня 2013 року, які досліджувалися в судовому засіданні.
З огляду на викладене, не є переконливими доводи відповідача про наявність підстав для неврахування податкових накладних при формуванні позивачем податкового кредиту.
Твердження податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, є безпідставними, оскільки податковому органу згідно покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності; разом з тим податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину при умові його укладання контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами відповідно до вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до статті 220 КАС України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року та ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді О.А. Веденяпін
А.Ф. Загородній
М.П. Зайцев