23 липня 2015 року м. Київ К/800/44421/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Калашнікової О.В.
Донця О.Є.
Леонтович К.Г.
розглянувши в порядку попереднього розгляду адміністративну справу за касаційною скаргою Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у справі №2а-6847/12/2670 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна» до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про визнання неправомірними дій, протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про визнання неправомірними дій відповідача щодо визначення митної вартості товарів, протиправним та скасування рішення відповідача
від 08 лютого 2011 року №100000006/2011/310427/1 про визначення митної вартості товарів та зобов'язання відповідача прийняти митну вартість товарів.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно, на підставі необґрунтованого висновку щодо заниження позивачем митної вартості товарів, що ввозилися на територію України, прийнято рішення про визначення іншої, відмінної від заявленої декларантом, митної вартості товарів.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 лютого 2014 року зазначені рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Київської міжрегіональної митниці Міндоходів щодо визначення митної вартості товару на підставі рішення від 08 лютого 2011 року №100000006/2011/310427/1 про визначення митної вартості товарів. Визнано протиправним та скасовано рішення Київської міжрегіональної митниці Міндоходів від 08 лютого 2011 року № 100000006/2011/310427/1 про визначення митної вартості товарів, прийняте стосовно товариства з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, Київська міжрегіональна митниця Міндоходів вернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Київської міжрегіональної митниці Міндоходів не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі зовнішньоекономічного контракту №REM-MDMPU-08 від 17 листопада 2008 року, позивачем 07 лютого 2011 року згідно з вантажною митною декларацією №100130003/2011/099397 від 07 лютого 2011 року пред'явлено Київській регіональній митниці до митного оформлення товар «вироби медичного призначення: нестерильні хірургічні рукавички, натуральний латекс» під торговою маркою "Comfit R", виробництва WRP Asia Pacific SDN.BHD., країна виробництва: Малайзія за кодом УКТЗЕД 4015110000.
Шляхом подачі декларації митної вартості (ДМВ-1) №100130003/2011/099397
від 07 лютого 2011 року митна вартість даного товару була задекларована позивачем відповідно до статей 259, 260, 262, 266, 267 Митного кодексу України за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (метод 1), в розмірі 111 420,60 доларів США або 885 314,70 грн.
Як вбачається з відміток на декларації митної вартості №100130003/2011/099397 від 07 лютого 2011 року, митним органом було запропоновано в рамках виконання пункту 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766, надати наступні додаткові документи: висновок експертної організації; прайс-лист фірми-виробника товару.
Для підтвердження митної вартості декларантом надані митному органу такі документи: зовнішньоекономічний контракт №REM-MDMPU-08 від 17 листопада 2008 року; інвойс №2011-11805 від 11 грудня 2010 року; прайс-лист на 4 квартал 2010 року компанії Remesco Handelsges m.b.H, згідно якого аналогічні рукавички були поставлені тим же постачальником в той же період в адресу болгарського підприємства; вантажні митні декларації країни відправлення (Малайзія); договір транспортного експедирування №КН-11-FS від 10 лютого 2009 року та додаткові угоди до нього; декларації митної вартості та інвойси, які були раніше оформлені позивачем; міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR); довідку, що підтверджує вартість наданих транспортно-експедиційних послуг від 21 січня 2011 року; копію висновку ДП «Держзовнішінформ» від 28 лютого 2011 року №9/253; лист компанії Remesco Handelsges m.b.H стосовно неможливості надання прайс-листа фірми-виробника товару - WRP Asia Pacific SDN.BHD. у зв'язку з тим, що його надання не передбачено контрактом між позивачем та Remesco Handelsges m.b.Н.
Декларант був ознайомлений із записом на декларації митної вартості №100130003/2011/099397 від 07 лютого 2011 року та зазначив про неможливість надання додаткових документів, зокрема, прайс-листа фірми-виробника товару, внаслідок чого митним органом було проведено процедуру консультації.
Рішенням №100000006/2011/310427/1 від 08 лютого 2011 року про визначення митної вартості товару відповідач самостійно визначив митну вартість із застосуванням резервного методу (методу 6) в розмірі 336 000,00 доларів США, оскільки декларант не надав додаткових документів, які б підтверджували митну вартість товарів.
Суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення вимог позивача, при цьому виходили з того, що рішення про коригування митної вартості прийнято відповідачем протиправно, тому воно підлягає скасуванню.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з такого.
Відповідно до статті 264 Митного кодексу України (чинного на момент винесення оскаржуваного рішення) заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів або в разі незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митним органом, декларант має право звернутися до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори (обов'язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною митним органом.
Згідно зі статтею 265 Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.
Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.
Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.
Статтею 266 Митного кодексу України встановлені методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну: за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.
Згідно з частиною 4 статті 267 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо: немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів; стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів; жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті; покупець і продавець не є пов'язаними між собою особами або хоч і є пов'язаними між собою особами, але ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №339 від 9 квітня 2008 року (чинною на момент винесення оскаржуваного рішення), контроль за правильністю визначення митної вартості товарів під час проведення операцій їх митного контролю і митного оформлення здійснюється митним органом відповідно до статті 41 Митного кодексу України шляхом проведення перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і відомостей, що необхідні для здійснення митного контролю, згідно з Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (чинною на момент виникнення спірних правовідносин)для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт); рахунок-фактуру (інвойс); банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.
Відповідно до пункту 13 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1766 від 20 грудня 2006 року, декларант зобов'язаний подати додаткові документи, визначені у пункті 11 цього Порядку, протягом 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання. У разі відмови подати додаткові документи декларант робить відповідний запис із зазначенням дати, прізвища та проставляння свого підпису на зворотному боці основного аркуша декларації митної вартості.
Судами встановлено, що для підтвердження визначеної митної вартості товарів позивачем надано усі документи, передбачені чинним законодавством, на її підтвердження, а також додатково надавались документи, витребувані відповідачем.
Крім того, витребування митним органом додаткових документів має відбуватися у випадку наявності обґрунтованого сумніву у достовірності поданих декларантом відомостей, який може бути зумовлений неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.
При цьому, витребовуючи додаткові документи, відповідачем не зазначено, які саме відомості ці документи мають підтвердити або які розбіжності у поданих для митного оформлення товару документах усунути, з огляду на те, що позивачем для митного оформлення товару разом з вантажною митною декларацією надані усі необхідні для підтвердження заявленої ним митної вартості документи.
Отже, колегія суддів вважає обґрунтованими висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, що рішення про коригування митної вартості прийняте відповідачем протиправно.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів - відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.