Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"07" квітня 2009 р. Справа № 16/682-08
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Такмаков Ю.В., судді Барбашова С.В. , Плужник О.В.
при секретарі Черкашиній І.В.
за участю представників сторін:
позивача - Процай А.А. (дов. № 1643 від 25.12.2008р.)
відповідача - ОСОБА_1., ОСОБА_2. (дов. № б/н від 06.04.2009р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Глухів (вх. № 397 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 22.01.2009р. по справі № 16/682-08
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вініл", м. Дніпропетровськ
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Глухів
про стягнення 203205,46 грн., -
встановила:
Рішенням господарського суду Сумської області від 22.01.2009р. по справі № 16/682-08 (суддя Моїсеєнко В.М.) позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача 203205,46 грн. матеріальної шкоди, 3124,22 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач з даним рішення місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення, а судові витрати у справі покласти на позивача.
Позивач у своїх запереченнях по апеляційній скарзі вважає доводи відповідача безпідставними та не підтвердженими належними доказами, а рішення суду першої інстанції - законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої позиції у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи, 29 травня 2008 року між ТОВ "Вініл" та ФОП ОСОБА_1., укладено договір транспортного експедирування автомобільним транспортом № 29-05/08 (далі - Договір), відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_1. («Виконавець») прийняла на себе зобов'язання за винагороду та за рахунок коштів ТОВ «Вініл»(«Замовник») виконати та організувати експедирування вантажів у міжнародних сполученнях на підставі заявки Замовника, що є невід'ємною частиною даного Договору (пункти 1.1., 3.1.1.).
Відповідно до пункту 3.1.6. даного Договору Виконавець окрім іншого забезпечує збереження вантажу.
Пунктом 5.2.1. Договору сторонами обумовлена відповідальність Виконавця, яка полягає в тому, що відповідач повинен нести матеріальну відповідальність (в об'ємі фактично нанесеної шкоди та неотриманого позивачем прибутку) за збитки, спричинені позивачеві, зокрема внаслідок повної або часткової втрати, пошкодження вантажу -відшкодування суми збитків в доказаному об'ємі.
Відповідно до пункту 5.2.2. Договору матеріальна відповідальність за збереження (втрату, нестачу, пошкодження) вантажу наступає з моменту підписання Виконавцем (водієм перевізника) ТТН, оформленої вантажовідправником, і до моменту передачі вантажу одержувачу, вказаному в накладній, що підтверджується підписом та штампом вантажоодержувача.
Із матеріалів справи також вбачається, що 27.05.2008 р. від позивача на адресу відповідача надійшла заявка № 27/051 на здійснення перевезення з Германії (Бохольт) обладнання (блок очищення повітря), яка була прийнята останнім до виконання (а.с. 14).
При прийнятті позивачем 18.06.2008 р. доставленого на його адресу відповідного вантажу ним виявлені значні ушкодження даного обладнання. За результатами огляду доставленого відповідачем обладнання позивачем у відповідності зі статтею 15 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України, оформлено акт № 1 від 18.06.2008р. про пошкодження вантажу, який підписаний з боку Замовника представниками - ОСОБА_3., ОСОБА_4., Перевізника -водієм ОСОБА_5., Постачальника -спеціаліста ОСОБА_6. та Виробника -спеціаліста ОСОБА_7. (а.с. 24-25). В даному акті міститься відмітка, що він є додатком до Міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) б/н від 05.06.2008р.
Звертаючись з позовом про стягнення збитків, ТОВ «Вініл»послалося на те, що відповідачем не виконані умови Договору щодо відповідальності за збереження вантажу, оскільки це обладнання при отриманні його позивачем містило механічні пошкодження та знаходилось не в тому стані, в якому передавалось відповідачу для здійснення перевезення за Договором. В підтвердження цих обставин позивач надав до суду першої інстанції акт експертизи № Ги-20 від 19.06.2008р. про огляд фактичного стану обладнання, яким виявлені певні його пошкодження, зокрема: зім'ято обшивку корпуса блоку очистки повітря, що відходить із використанням термоефекту загальною площею 22 кв.м.; зім'ято термоізоляцію загальною площею 22 кв.м.; зірвані кріпильні болти на обшивці корпуса площею 22 кв.м.; деформовані кронштейни обшивки корпуса площею 22 кв.м.; з протилежної сторони основного ушкодження на площі 25 кв.м. порушено кріплення листів обшивки.
В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що вказані вище пошкодження вантажу зумовили його звернення до Постачальника обладнання з питання відновлювального ремонту обладнання, внаслідок чого позивач поніс значні матеріальні витрати, які складаються з: вартості частин блоку очищення відпрацьованого повітря та послуг митниці в сумі 17068,14 грн.; транспортування устаткування та матеріалів для ремонту блоку промислової очистки відпрацьованого повітря власним автотранспортом ТОВ «Вініл»в сумі 9121,15 грн.; вартості ремонтних робіт фахівцями фірми Виробника (Німеччина) в сумі 175970,17 грн.; витрат по оплаті слюсарям-ремонтникам на демонтаж ушкодженої обшивки блоку очищення повітря в сумі 957,82 грн.; утилізацію відходів (демонтованого ізоляційного матеріалу) в сумі 88,18 грн. Загальна сума витрат позивача склала 203205,46 грн.
Саме з цим фактом позивач - ТОВ «Вініл» і пов'язує заявлену вимогу про стягнення з ФОП ОСОБА_1. 203205,46 грн. збитків, що виникли внаслідок пошкодження вантажу (обладнання) при перевезенні та витрат, пов'язаних з проведенням відновлювального ремонту.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд Сумської області мотивував свою правову позицію тим, що позивачем у повному обсязі доведено спричинення йому збитків відповідачем та їх розмір, оскільки на підтвердження цих вимог позивачем надано достатньо матеріальних доказів, зокрема: копію акту № 1 від 18.06.2008р., копію акту експертизи № Ги-20 від 19.06.2008р., копію акту виконаних робіт від 31.08.2008р., копію калькуляції витрат на доставку обладнання та матеріалів, копію довідки з витрат по демонтажу металевої обшивки, довідку розрахунку розміру шкоди.
Але з такими висновками господарського суду не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Однак, колегія суддів вважає, що в порушення цих приписів і вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України господарським судом Сумської області при винесенні оскарженого рішення, не встановлені дійсні права та обов'язки сторін, а також не враховані обставини, суттєві для розгляду цього спору.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність чи відсутність підстав для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань та положень чинного законодавства згідно приписів статті 22 Цивільного кодексу України.
При цьому, слід зауважити, що відносини, які виникли між позивачем та відповідачем у справі, за своєю правовою природою є відносинами транспортного експедирування, до яких повинні застосовуватись норми відповідного законодавства, а саме: стаття 316 Господарського кодексу України, Глава 65 Цивільного кодексу України “Транспортне експедирування”, Закон України “Про транспортно-експедиторську діяльність”, Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів.
Відповідно до статті 929 названої глави Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 934 зазначеного Кодексу встановлена відповідальність експедитора перед клієнтом за договором транспортного експедирування відповідно до глави 51 цього Кодексу. Як вбачається з наведеного договір експедиції може містити елементи кількох видів договорів, зокрема перевезення, доручення, підряду, зберігання, що і мало місце в даному випадку.
Крім того, у розумінні статті 934 Цивільного кодексу України, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків за договором транспортного експедирування настає за наявності загальних підстав передбачених статтею 617 цього Кодексу. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Разом з тим, з урахуванням вищевказаної норми за порушення (неналежне виконання) зобов'язань за договором транспортного експедирування Експедитор несе відповідальність у тому числі у вигляді відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання (стаття 22, пункт 4 частини першої статті 611, стаття 623 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 22 Цивільною кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків.
В статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності належить виходити, зокрема, із статей 48, 51, 52, 54, 56, 57 Закону України “Про власність”. Так, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.
Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого визначені ст. 1192 Цивільного кодексу України, згідно якої з урахуванням обставин справи суд може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Таким чином, як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначається відповідно до реальної вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Господарським судом встановлено, що відповідно до наданих позивачем документів, витрати на ремонт отриманого обладнання та доставку запасних частин склали 203205,46 грн. Як доказ реальної вартості відновлювального ремонту та транспортировки необхідних для його здійснення матеріалів місцевий господарський суд оцінив представлені позивачем акт виконаних відновлювальних робіт від 31.08.2008р. на суму 23200 євро, калькуляцію фактичних витрат позивача на доставку обладнання та матеріалів, підписану генеральним директором та головним бухгалтером підприємства позивача, звіт про використання коштів, наданих на відрядження, посвідчення про відрядження, подорожній лист, довідку про суму витрат на оплату робіт слюсарям-ремонтникам по виконанню демонтажу металевої обшивки, наряд на виконання робіт робочих служб механіків, табелі робочого часу, тощо (а.с. 31-32, 34-48).
Однак колегія суддів вважає необхідним зазначити, що встановленими статтею 34 Господарського процесуального кодексу України правилами щодо належності і допустимості доказів, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Проте, господарський суд на вимоги наведеної норми уваги не звернув, що призвело до її порушення.
Колегія суддів визначає, що жодних належних доказів, які б підтверджували реальну вартість робіт на відновлення пошкодженого обладнання позивач не надав і такі документи в матеріалах справи відсутні. Не міститься у справі також і доказів виконання ремонтних робіт (відповідних Договорів, належно оформлених актів виконаних робіт, накладних, тощо), доказів оплати позивачем виконаних ремонтних робіт, а також доказів оплати витрат на фактичну доставку (транспортировку) обладнання та матеріалів, зокрема відповідних платіжних доручень, виписок банківських установ або інших документів, які б свідчили про здійснення позивачем таких господарських операцій. Крім того, не містять матеріали справи і відповідної товарно-транспортної документації, на підставі якої здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортні накладні, які б свідчили про облік запасних частин та матеріалів для ремонту обладнання на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також розрахунки за перевезення такого вантажу та обліку виконаної роботи (транспортировку запасних частин та матеріалів) позивачем не надані.
Водночас колегія суддів вважає необхідним зазначити, що документи, якими позивач обґрунтовує реальну вартість витрат на ремонт отриманого обладнання та доставку запасних частин (довідка, калькуляція, наряди, табелі, тощо), складені ним одноособово, а тому до уваги колегією суддів не приймаються.
Із наданих позивачем до позовної заяви документів (а.с. 41-45) взагалі неможливо визначити про що вони свідчать і які обставини підтверджують. Колегія суддів також зазначає, що наявний в матеріалах справи акт виконаних робіт від 31.08.2008р. (а.с. 31), який представлений позивачем в підтвердження виконання робіт по ремонту пошкодженого обладнання підприємством іноземної держави на суму 25000,00 євро, не може бути належним доказом у справі у розумінні статей 33-34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у встановленому чинним законодавством порядку позивачем не засвідчений та не містить належним чином завіреного переводу. Крім того, даний документ оформлений неналежним чином, так як не містить підписів та печатки підприємства, що здійснювало роботи по ремонту пошкодженого обладнання на вказану суму, а тому до уваги судом не приймається. Довідка розрахунку суми шкоди, що міститься в матеріалах справи (а.с. 49), на думку колегії суддів, також є необґрунтованою, оскільки жодних документів на її підтвердження позивачем не надано.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони, а згідно з частиною 2 статті 43 цього ж Кодексу ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відтак, вимоги позивача до відповідача повинні бути підтверджені відповідними доказами, а господарський суд оцінює кожний доказ окремо та всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні.
Пунктом 5.2.1. спірного Договору позивач та відповідач передбачили, що у разі пошкодження вантажу Виконавець повинен нести матеріальну відповідальність в об'ємі фактично нанесеної шкоди, який повинен бути доказаним позивачем. Проте такі обставини позивачем не доведені належними та допустимими доказами.
Так, стягуючи з відповідача на відшкодування матеріальної шкоди 203205,46 грн., господарський суд першої інстанції окрім іншого виходив із наданого позивачем в підтвердження його вимог акта експертизи № Ги-20 обладнання (блоку очистки відпрацьованого повітря з використанням термоефекту), яка проводилась Дніпропетровською торгово-промисловою палатою 19.05.2008р. (а.с. 26).
Однак при цьому господарський суд не звернув увагу на те, що згаданий акт також не може вважатися належним доказом у даному господарському спорі, оскільки він оформлений неналежним чином, а саме: не містить описової частини, даних про назву експертизи та її вид, особу, яка призначила експертизу, інформацію про експерта (освіта, експертна діяльність, стаж експертної роботи, дані про ліцензію), місце проведення експертизи, відомостей щодо осіб, які були присутніми при проведенні експертизи. Доказів в підтвердження повноважень представників Перевізника із Польщі та представника фірми Виробника із Німеччини, що підписали даний акт експертизи, позивачем не надано.
Крім того, в даному акті експертизи не зазначено питань, які були поставлені на вирішення експерта та відсутні відомості про його відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства. Більш того, даний висновок не містить дослідницької частини, в якій повинно бути відображено процес самого дослідження обладнання, його результати та мотивоване обґрунтування висновку експерта. Колегія суддів також вважає необхідним зазначити, що цей експертний висновок не містить обґрунтувань щодо причин та характеру отримання механічних пошкоджень обладнання позивача, зокрема у переліку виявлених недоліків не зазначено конкретну кількість пошкоджених складових частин обладнання (крепіжних болтів корпусу блока очистки), кількість деформованих кронштейнів обшивки корпусу та характер деформації обладнання. Не згадуються в даному висновку експертизи і дані щодо місцезнаходження вантажу на момент проведення експертизи (в машині, на складі, тощо). При цьому, обставини стосовно дотримання позивачем правил та вимог до розвантаження вантажу останнім не доведені.
Більш того, матеріали справи містять розбіжності та суперечливі відомості стосовно зовнішнього стану та пошкоджень обладнання позивача, так як зафіксований даний висновком експертизи об'єм пошкоджень обшивки корпуса обладнання позивача загальною площею 47м2 суттєво відрізняється від зафіксованого об'єму пошкодження вантажу довідкою ДАІ м. Львову, згідно з якою пошкоджень зазнала обшивка корпуса обладнання площею лише 10м2. В підтвердження цих обставин відповідач надав суду апеляційної інстанції в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України доповнення до протоколу серії АВ № 326 352 про порушення правил дорожнього руху та Схему ДТП, які приймаються колегією суддів до уваги.
Також, пункти 11 та 12 акту експертизи містять суперечливі дані щодо предмету дослідження експерта, а саме в пункті 11 експерт посилається на Контракт № 0612/07 від 06.12.2007р., в той час як у пункті 12 згадується про Контракт № 0612/07 від 06.12.2008р.
Враховуючи те, що наявні у справі докази підлягають оцінці у їх сукупності, колегія суддів вважає, що покладений в основу судового рішення даний висновок експерта однозначно не підтверджує ті фактичні дані, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, оскільки з його змісту розмір шкоди, завданої обладнанню позивача, встановити неможливо.
Отже, з урахуванням цього колегія суддів вважає, що господарський суд не дав належну оцінку цьому висновку експерта, що призвело до прийняття неправомірного рішення, в зв'язку з чим покладаючи обов'язок по відшкодуванню матеріальної шкоди на користь позивача суд взагалі не обґрунтував своє рішення щодо розміру шкоди з посиланням на матеріальні докази.
Не є беззаперечним доказом у справі і наданий позивачем в підтвердження факту заподіяння пошкоджень його обладнанню саме в такому об'ємі акт № 1 від 18.06.2008р. (а.с. 24-25), оскільки в підтвердження повноважень посадових осіб підприємств іноземних держав, що його склали та підписали, позивач не надав жодних документів. Процедура підтвердження та засвідчення підписів посадових осіб підприємств іноземних держав, уповноважених на підписання акту № 1 від 18.06.2008р., позивачем не дотримана.
Крім того, колегія суддів також вважає необхідним зазначити, що підпис водія Перевізника із Польщі -ОСОБА_3. на акті від 18.06.2008р. та на акті експертизи № Ги-20 19.06.2008р. не є ідентичними та не відповідають зразку підпису цієї особи на пропуску ДКД-ПП № 110000006.2008.112385 (виданий Дніпропетровською митницею), яка надана відповідачем разом із доповненнями до апеляційної скарги у встановленому законом порядку.
При цьому, слід зазначити, що приймаючи оскаржене рішення про задоволення позовних вимог господарський суд, всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України, взяв до уваги акт експертизи № Ги20 від 19.06.2008р. та акт № 1 від 18.06.2008р. про пошкодження вантажу, які базуються лише на даних позивача щодо об'єму та розміру шкоди, не врахувавши при цьому відсутність в матеріалах справи беззаперечних доказів на їх підтвердження.
Крім того, господарський суд не врахував, що акт експертизи № Ги20 від 19.06.2008р. не має більшої доказової сили і не превалює над іншими доказами у справі, які, на думку колегії суддів, спростовують доводи позивача та виключають цивільно-правову відповідальність відповідача у вигляді відшкодування збитків в заявленому розмірі.
Окрім того, колегія суддів приймає до уваги і те, що відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
З урахуванням положень, запроваджених вищезазначеною нормою, колегією суддів у процесі повторного перегляду справи з'ясовано, що господарський суд при прийнятті оскарженого рішення також не з'ясував зміст збитків, заявлених позивачем до стягнення та не перевірив обґрунтування розрахунку їх розміру, і, зокрема, задовольнивши вимоги про стягнення збитків у вигляді вартості відновлювального ремонту та доставки запасних частин і матеріалів в розмірі 203205,46 грн., не навів жодних правових підстав, з яких він виходив, задовольняючи ці вимоги.
При цьому, колегія суддів вважає, що господарським судом не прийнято до уваги, що належні докази в підтвердження дослідження експертом Дніпропетровської ТПП -Пиляєвою Н.І. обладнання позивача з пошкодженнями, отриманими саме в результаті ДТП 11.06.2008р., позивачем до справи не надано, однак господарський суд не дав цій обставині належної правової оцінки. Зазначене має значення при вирішенні питання щодо вини відповідача у заподіянні збитків. Отже, позиція позивача щодо реальності спричинення йому збитків і саме в заявленому розмірі, не знайшла свого документального підтвердження. Не надані позивачем також і докази в підтвердження заподіяння збитків саме через винні дії відповідача у відповідності з вимогами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно колегія суддів визначає, що позивач не надав до матеріалів справи жодних доказів вжиття відповідних заходів, спрямованих на уникнення або запобігання збитків. Документів в підтвердження обов'язковості понесених позивачем витрат на ремонт та доставку запчастин і матеріалів і саме в такому розмірі ним не надано.
При цьому, позивачем не доведені, а господарським судом не досліджені обставини щодо вчинення позивачем заходів, направлених на зменшення збитків, зокрема звернення до страхової компанії з вимогою про відшкодування суми шкоди і отримання позивачем компенсаційних страхових виплат, тощо.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача заходів відповідальності у вигляді відшкодування позивачеві суми збитків в розмірі 203205,46 грн., в зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
За загальним правилом, при вирішенні спору господарський суд повинен керуватися положеннями процесуального законодавства, якими визначені вимоги щодо повноти розгляду усіх суттєвих обставин у справі, відхилення необґрунтованих доводів сторін та забезпечення рівних прав сторін у судовому процесі.
Так, суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач не представив жодних документів в обґрунтування заперечень проти позову та не з'ясував обставини щодо їх ненадання, тобто судом не були прийняті до уваги або відхилені поряд з позицією позивача також і доводи відповідача, що є порушенням вимог статей 4-2, 4-3, 4-7, 22, 43 Господарського процесуального кодексу України.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що викладені господарським судом Сумської області в оскарженому рішенні від 22.01.2009р. по справі № 16/682-08 висновки не відповідають обставинам справи, і при його прийнятті судом було порушено норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а вказане рішення -скасуванню та прийняттю нового рішення, яким у позові повинно бути відмовлено.
На підставі викладеного та керуючись статтями 48, 51, 52, 54, 56, 57 "Про власність", статтями 22, пунктом 4 частини 1 статті 611, статтями 617,623, 929, 934, 1166, 1192 Цивільного кодексу України, статтею 316 Господарського кодексу України, статтями 4-2, 4-3, 4-7, 22, 43, 44, 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -
постановила:
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Глухів задовольнити.
Рішення господарського суду Сумської області від 22.01.2009р. по справі № 16/682-08 скасувати та прийняти нове рішення.
В позові відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вініл" (49057, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 174, код ЄДРПОУ 25513976) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, іден. номер НОМЕР_1) 1016,03 грн. витрат з держмита за подачу апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.
Головуючий суддя Такмаков Ю.В.
Судді Барбашова С.В.
Плужник О.В.