14 липня 2015 року о 12 год. 40 хв.Справа № 808/2082/15 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Шари І.В.
за участю секретаря судового засідання Панасенка О.О.
представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2
відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний будинок - Світлотехніка”, м. Запоріжжя
до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області
про скасування податкового повідомлення-рішення
14 квітня 2015 року до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний будинок - Світлотехніка” (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001092200 від 18.12.2014.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем на підставі висновків, викладених у акті перевірки від 19.11.2014 року № 930/08-25-22-011/32463645, прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 18.12.2014 року, яким підприємству позивача збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 77 035,00 грн. (за основним платежем - 61 628,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 15 407,00 грн.). При цьому, із визначеною сумою податкового зобов'язання та застосованих штрафних санкцій позивач не погодився та оскаржив в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарги було прийнято рішення, яким скаргу залишено без задоволення. Позивач із зазначеним рішенням не погоджується, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, так як здійснював господарську діяльність у відповідності до вимог податкового законодавства України.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог. До матеріалів справи долучено письмові заперечення проти позову, в яких зазначено, що в ході проведеної перевірки виявлено факт завищення позивачем податкового кредиту за липень 2014 року по операціям з ТОВ «ТД Купалинка Україна», що призвело до заниження податку на додану вартість, яке пядлягає сплаті в Державний бюджет України на 61628 грн. Оскільки факт порушення вимог податкового законодавства України відображено в акті перевірки, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У судовому засіданні 14.07.2015 на підставі ст.160 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Оцінивши за правилами ст. 86 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджені наступні обставини.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Торгівельний будинок - Світлотехніка” зареєстроване як юридична особа в установленому законом порядку та перебуває на податковому обліку у Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області.
Працівниками ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя було проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Торгівельний будинок - Світлотехніка» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Торговий дім «Купалинка Україна» за липень 2014 року, за результатами якої складено акт від 19.11.2014 №930/08-25-22-011/32463645 (далі - акт перевірки).
Відповідно до висновків вказаного акту, перевіркою встановлені наступні порушення:
-п.п. 14.1.36 п.п 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 п. 198.4 п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого ТОВ «Торгівельний будинок - Світлотехніка» занижено до сплати податкові зобов'язання з податку на додану вартість за липень 2014р. у розмірі 61 628,00 грн.
ДПІ отримало від Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області податкову інформацію щодо діяльності ТОВ «Торговий дім «Купалинка Україна» згідно якої у підприємства ТОВ «Торговий дім «Купалинка Україна» з яким мало фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «ТБ Світлотехніка»:
- відсутні об'єкти, які підпадають під визначення вимог ст. ст. 135, 138, 187, 198, 201 Податкового кодексу України. Дані, відображені у деклараціях з податку на додану вартість внаслідок операцій з ТМЦ (робіт, послуг), отриманих за період липень 2014 року із контрагентами-постачальниками та контрагентами - покупцями не є дійсними;
- звіркою не підтверджено операції з купівлі та продажу товарів (робіт, послуг) без фактичної поставки товару (робіт, послуг) ТОВ «ТД «Купалинка Україна» в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій по ланцюгу постачання із контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період липень 2014 року.
18.12.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001092200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 77 035 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 61 628,00 грн. та за штрафними санкціями - 15 407,00 грн.
Не погоджуючись із винесенним податковим повідомленням - рішеням, позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Положеннями п. 198.2 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п.198.3 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.6 ст.201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.
Відповідно до п.198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 №969 (який набрав чинності з 10.01.2011), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.
Суд вважає за необхідне зазначити, що ТОВ «ТД "Купалинка Україна» на момент здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстровано у встановленому законодавством порядку, як платник податку на додану вартість (а.с. 42), податкові накладні, наявні в матеріалах справи, виписані ТОВ «ТД "Купалинка Україна» для документального оформлення виконання умов договорів, містять відомості про адресу місцезнаходження покупця та продавців, одиниці виміру товару , кількість товару, ціну товару, тому відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується і відповідачем в акті перевірки. За таких обставин, підстави для невключення сум податку на додану вартість по вказаних податкових накладних до складу податкового кредиту позивача відсутні.
Суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
За матеріалами справи судом встановлено, що підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання податку на додану вартість став висновок податкового органу про відсутність фактичного здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «ТД "Купалинка Україна».
Під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «ТД "Купалинка Україна» укладено договір «Про організацію надання послуг» від 02.07.2014р № 131, відповідно до п.п.1.1 якого замовник (позивач) доручає, а Посередник (ТОВ «ТД "Купалинка Україна») бере на себе зобов"язання організувати надання послуг з упаковки та сортування товару Замовника, в порядку та на умовах, передбаченим цим Договором (а.с.58-59).
Крім того, в перевіряємий період між позивачем (покупець) "Купалинка Україна» (постачальник) укладено договір поставки від 02.07.201 р. № 130, відповідно до п.п.1.1 якого Постачальник передає, а Покупець приймає світлотехнічну продукцію (а.с.60-63).
На підтвердження виконання умов договорів, а отже реального існування в період з 01 липня 2014 по 31 липня 2014 правовідносин та господарських операцій між ТОВ «Торгівельний будинок - Світлотехніка» та ТОВ «Торгівельний дім «Купалинка Україна» позивачем надані наступні документи:
-акти надання послуг № РН 0711/08 від 11.07.2014, № РН -0721/07 від 21.07.2014, № РН- 0731/17 від 31.07.2014р.;
-податкові накладні № 193 від 11.07.2014, № 195 від 21.07.2014, № 198 від 31.07.2014р.
-банківська виписка про дебітові та кредитові операції по рахунку 260070600494383 18.08.2014 по 20.08.2014;
-договір поставки № 130 від 02.07.2014р.;
-видаткові накладні № РН 0702/11 від 02.07.201 р., № РН 0707/09 від 07.07.2014, № РН- П1/07 від 11.07.2014, № РН0718/06 від 18.07.2014, № РН-0723/04 від 23.07.2014, № РН-0728/07 від 28.07.2014, № РН-0731/18 від 31.07.2014;
-податкові накладні № 190 від 02.07.2014, № 191 від 07.07.2014, № 192 від 11.07.2014, № 194 18.07.2014, № 196 від 23.07.2014, № 197 від 28.07.2014, № 199 від 31.07.2014р.
Отже, суд дійшов висновку, що укладання договорів позивача з ТОВ «Торгівельний дім «Купалинка Україна» безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю.
Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є необґрунтованим, що зумовлює відсутність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.
Стосовно посилань представника відповідача на акт Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 22.09.2014 р. №203/22-4/38304405 про проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгівельний дім «Купалинка Україна», а сама висновків щодо відсутності об"єктів, які підпадають під визначення ст.135, 138, 187, 198, 201 ПК України та не підтвердження операцій з купівлі та продажу товарів без фактичної поставки товару, суд зазначає наступне.
В силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.
Суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування витрат платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.
До суду не надано доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб ТОВ «Торгівельний дім «Купалинка Україна» та наявності рішення суду про визнання угод недійсними. Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.
Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.
Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява №3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення.
Враховуючи наведене, позивач у відповідності норм Податкового кодексу України правомірно включив до складу податкового кредиту суму та витрат суми коштів по господарських операціях з ТОВ «Торгівельний дім «Купалинка Україна». Податковий орган при прийнятті рішення дійшов хибного висновку про порушення позивачем положень Податкового кодексу України, оскільки врахував лише обставини діяльності його контрагентів, а не позивача, що є помилковим, так як позивач не несе відповідальності за їх дії.
Також, суд дійшов висновку, що податковий кредит підтверджений відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та наявний зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний будинок - Світлотехніка”.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 86, 158, 160-163,167 КАС України, суд
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний будинок - Світлотехніка”- задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати винесене Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Запоріжжя Головного Управління Міндоходів у Запорізькій області податкове повідомлення рішення від 18.12.2014 року №0001092200.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний будинок - Світлотехніка” судовий збір у розмірі 182 грн. 70 коп.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя І.В.Шара