Справа № 450/2621/14 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І.
Провадження № 22-ц/783/1910/15 Доповідач в 2-й інстанції: Гриновець Б.М.
Категорія: 2
28 травня 2015 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Гриновця Б.М.,
суддів: Богонюка М.Я., Ванівського О.М.,
при секретарі: Жукровській Х.І.,
з участю: представника позивача - ОСОБА_11.,
відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 листопада 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач.
У поданій апеляційній скарзі покликається на те, що судом першої інстанції при ухваленні зазначеного рішення неповно з'ясовано обставини, які мають важливе значення у справі, порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував того, що на момент будівництва та введення в експлуатацію спадкового майна законодавець не пов'язував виникнення права власності на нерухоме майно із державною реєстрацією такого права власності. Відтак, вказує, що записи в по господарських книгах визнавались до 2004 року актами органів влади, що підтверджували право приватної власності. Таким чином, вважає, що наявною в матеріалах справи довідкою, виданою на підставі запису у господарській книзі підтверджується право власності спадкодавця на спадкове майно, а відтак він вважається таким, що фактично прийняв спадщину.
Зважаючи на вказане, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.
Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно ч.4 ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Встановлено, що 19.09.2014 року ОСОБА_4 звернувся в Пустомитівський районний суд Львівської області із позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування, мотивуючи зазначений позов тим, що його батьки, померли. Розпорядження своїм майном на випадок смерті вони не здійснили. Єдиними спадкоємцями першої черги є ОСОБА_4 та ОСОБА_3. На момент смерті ОСОБА_4 був зареєстрований та фактично проживав з батьками. Однак, у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на будинок АДРЕСА_1 він позбавлений можливості прийняти спадщину та оформити свої справа на спадщину у нотаріальній конторі, у зв'язку з чим просить захистити його права в судовому порядку та, на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України, визнати за ним право власності на вказаний будинок в порядку спадкування (а.с.2-3).
Обставини, на які покликається позивач, як на підставу звернення до суду підтверджуються і наявними а матеріалах справи доказами (а.с.4-11).
Під час розгляду справи судом першої інстанції від відповідача надійшла заява про слухання справи у його відсутності, у якій він вказав, що позовні вимоги підтримує, а позов визнає та просить задовольнити такий (а.с.22).
Відмовляючи в задоволенні зазначеного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не представив доказів того, що будинок, визнання права власності на який є предметом позову, належав спадкодавцю на праві власності та не заявляв клопотання про витребування судом тих чи інших доказів.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.
Як вбачається із технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1, такий був збудований в 1974 році (а.с.15).
Частиною 4 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Цивільним кодексом Української РСР в редакції від 18.07.1963 року, яка діяла на момент завершення будівництва будинку АДРЕСА_1, поняття державної реєстрації права власності не закріплювалося, така реєстрація в теперішньому розумінні, не проводилася і виникнення права власності із державною реєстрацією не пов'язувалося.
Пунктом 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31.10.1975 року №45/5 передбачено, що підтвердженням приналежності будинку у сільському несеному пункті можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися на підставі записів в погосподарських книгах.
Як вбачається із копії погосподарської книги домогосподарства у АДРЕСА_1, ОСОБА_3 (батько позивача) був головою цього домогосподарства, ОСОБА_5 (мати позивача) була жінкою голови домогосподарства, ОСОБА_4 - син голови домогосподарства, ОСОБА_6 - невістка голови домогосподарства, ОСОБА_7 - внук голови домогосподарства (а.с.57).
Згідно довідки виконкому Солонківської сільської ради №1208 від 17.06.2014 року ОСОБА_3 на підставі погосподарської книги належав житловий будинок АДРЕСА_1, а його дружина ОСОБА_5 до дня смерті проживала та була зареєстрована у цьому будинку (а.с.12).
На підставі вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_8 (батькові позивача) на праві власності належав будинок АДРЕСА_1.
Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_3 (голова домогосподарства) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с.7), а його дружина - ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с.8).
Згідно довідки виконкому Солонківської сільської ради №1207 від 17.06.2014 року ОСОБА_4 до дня смерті батька - ОСОБА_3 та матері - ОСОБА_5 проживав та був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 (а.с.11).
Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно наявних в матеріалах справи доказів позивач постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, відмову від такої не заявляв. Більше того, звертався до нотаріуса із заявами про прийняття такої спадщини (а.с.9-10).
Факт спільного проживання позивача із спадкодавцем не заперечує і відповідач, а відтак, окрім іншого, вказаний факт не підлягає доказуванню на підставі ч.1 ст.61 ЦПК України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, згідно п.п.1, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Згідно ч.2 ст.314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
На підставі вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції, всупереч вимогам ч.4 ст.10 ЦПК України не встановлено всебічно та об'єктивно обставини справи, внаслідок чого ухвалено необґрунтоване рішення, а відтак апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення заявленого позову.
Керуючись 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.п.1, 4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 листопада 2014 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов та визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, який складається з коридору, трьох житлових кімнат, кладової, кухні та веранди, загальною площею 85,3 кв.м., з яких 54,7 кв.м. житлова площа, 30,3 кв.м. допоміжна площа, що належав ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Б.М.Гриновець
Судді: М.Я.Богонюк
О.М.Ванівський