Справа № 1312/2-209/11 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.
Провадження № 22-ц/783/60/13 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Ю. Р.
Категорія: 21
12 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :
Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.
Суддів: Береза В.І., Федоришин А.В.
при секретарі Мариняк О.І.
З участю: правонаступника позивачки ОСОБА_2, представника відповідачки ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 правонаступником якої є ОСОБА_2 та за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 28 грудня 2011 року
Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 28 грудня 2011 року відмовлено за пропуском строку позовної давності в позові ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОКП ЛОР „БТІ та ЕО” „Про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку №102-А на вул.Голубця у м.Львові від 28.02.2003 року”.
В зустрічному позові ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи:приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОКП ЛОР „БТІ та ЕО „ „Про визнання договору дарування частини будинку №102-А на вул.Голубця у м.Львові від 28.02.2003 року укладеним- відмовити за безпідставністю.
В позові третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОКП ЛОР „БТІ та ЕО” про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку №102-А на вул.Голубця у м.Львові від 28,02.2003 року - відмовити за пропуском строку позовної давності.
Рішення суду оскаржила позивачка ОСОБА_4, правонаступником якої є ОСОБА_2 та третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_5
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 зазначала, що вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим в частині відмови у задоволенні її позову. Рішення суду ухвалене при неповному з”ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також судом порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Зазначає, що 01 червня 2009 року дізналася про неправомірні дії нотаріуса, яка без погодження сторін договору самовільно доповнила договір дарування від 28.02.2003 року, відчуживши від імені дарувальника в користь обдарованої приміщення спільного користування. Саме 01 червня 2009 року отримала від ОКП ЛОР „БТІ та ЕО” висновок про визначення ідеальних часток у будинку, у якому чітко зазначено, що приміщення другого поверху будинку №102-а по вул.Голубця у м.Львові є у спільному користуванні трьох співвласників: її ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
Крім цього, у висновку від 01.06.2009 року на відміну від висновку від 24.02.2003 року зазначено, що такий висновок ( від 01.06.2009 року) було складено на підставі правовстановлюючих документів, зокрема, договору дарування від 28.02.2003 року.
25.03.2011 року від ОКП ЛОР „БТІ та ЕО був отриманий лист від 04.02.2011 року відповідно до якого у будинку „102-А по вул.Голубця у м.Львові частка приміщень 2-2/16,2 кв.м (житлова) і 2-3/ 15,7 кв.м (житлова) без врахування приміщень спільного користування (2-1/3,1 кв.м( коридор); 2-4/18,0 кв.м (житлова), 2-5/ 6,1 кв.м (кухня), 2-6/6,0 кв.м (сходова клітка), 2-7/3,7 кв.м (кладова), 2-8/9,8 кв.м(сходова клтка) становить 17/100 частин.
Вказаний факт для неї, ОСОБА_4 був несподіваним. Протягом всього часу з моменту укладення з ОСОБА_6 Договору дарування від 28.03.2008 року ОСОБА_4 вважала, що частку у розмірі 7/25 (28/100) частин будинку №102 -А по вул.Голубця у м.Львові становлять лише разом дві кімнати, що на плані позначені „2-3” площею 15,70 кв.м та „2-2” площею 16,20 кв.м. без будь-яких інших приміщень. Те, що вказані дві кімнати, які ОСОБА_4 дійсно мала намір подарувати ОСОБА_6 становлять 17/100 частин будинку, а не 7/ 25 (28/100) вона, ОСОБА_4 дізналася лише після отримання листа ОКП ЛОР „БТІ та ЕО” від 04.02.2011 року, наданого після проведеного спеціалістами бюро спеціального розрахунку.
Судом при постановленні рішення не враховано ч.1 ст.261 ЦК України. Вважає, що доповнення до договору дарування від 28.02.2003 вчинене без відома та згоди ОСОБА_4 не відповідає вимогам закону, а тому таке доповнення слід визнати недійсним на підставі ст..56 ЦК України 1963р. як угода укладена внаслідок помилки.
При вирішенні справи, судом не враховано, що був ще один співвласник житлового будинку- Гвоздь К.Г. , а в подальшому на підставі договору довічного утримання власником стала ОСОБА_5 Таке спільне користування було оформлене на підставі положень ст..118 ЦК України 1963р. у договорі від 13.03.2001 року. Тому, укладаючи будь-які договори щодо відчуження своєї частки у спільній частковій власності за наявності угоди про порядок користування спільним майном, ОСОБА_4 необхідно було отримати згоду ОСОБА_8 як співвласника майна.
За таких обставин, нотаріусом порушено Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджену Наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 18.06.1994р.( діючої на час укладення оскаржуваного договору від 28.02.2003р.)
Пред”являючи до суду вимоги відносно спільного користування приміщеннями другого поверху будинку №102-А по вул.Голубця у м.Львові , ОСОБА_6 мала намір позбавити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ( власника майна, яке раніше належало ОСОБА_8Г.) права користування цими приміщеннями у тому обсязі, в якому вони мають право ними користуватися, тобто на двох осіб, а не на трьох.
Судом не звернуто уваги, що висновок ОБТІ і ЕО від 01.06.2009 року на відміну від висновку від 24.02.2003 року був складений вже після укладення 28.02.2003 року оскаржуваного договору дарування та реєстрації права власності ОСОБА_6
Також слід звернути увагу на те, що у висновку Львівського ОКП БТІ та ЕО від 24.02.2003 року зазначено, що ОСОБА_4 відчужує лише дві кімнати будинку: 2-2 та 2-3. Після цього значиться: У спільному користуванні із ОСОБА_4 та ОСОБА_8 приміщення 2-8 пл.9,80 кв.м.; 2-6 пл.6,0 кв.м; 2-7 пл.3,70 кв.м;.2-1 пл.3,10 кв.м.; 2-5 пл.6, 10 кв.м; 2-4 пл.18,0 кв.м.. Такий висновок ще раз підтверджує, що для оформлення права спільного користування міг бути укладений ще один договір про спільне користування, однак лише за участі у такому іншого співвласника будинку ОСОБА_8 або в подальшому ОСОБА_5
Вищевказані обставини доводять, що ОСОБА_4 при укладенні оскаржуваного договору дарування від 28.02.2003 року помилялася щодо предмета договору, оскільки не враховано щодо неможливості дарування лише двох кімнат другого поверху будинку та у ОСОБА_4 з об”активних причин було відсутнє розуміння того, що у 7/25 частин будинку входять крім двох кімнат 2-2 та 2-3 ще й інші приміщення для спільного користування.
Хибним є висновок суду щодо того, що ОСОБА_6 прийняла майно в дар за договором дарвання від 28.02.2003 року, в тому числі і приміщення спільного користування де проводила ремонтні роботи та уклала з відповідними службами ряд угод на утримання майна. Однак, судом не враховано, що після таких дій ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зверталися до суду із позовом до ОСОБА_6 І про усунення прешкод у користуванні другим поверхом будинку №102 -А по вул.Голубця у .Львові та такий позов Личаківським районним судом був задоволений.
Просить скасувати оскаржуване рішення суду у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 за участі третіх осіб та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задоволити її позов та позов третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_5 повністю.
Третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_5 в апеляційній скарзі зазначає, що вважає оскаржуване рішення суду незаконним і необґрунтованим у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 за участі третіх осіб „Про визнання недійсним у цілому договору дарування частини житлового будинку та позову третьої особи, яка заявляє вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 за участі третіх осіб „Про визнання договору дарування недійсним „ таким , що ухвалене за непово з”ясованих обставин справи, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також судом порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Судом не було враховано, що договір, укладений 13.03.2001 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 щодо порядку користування приміщеннями другого поверху є обов”язковим і для ОСОБА_5 як власника частки будинку, що належала ОСОБА_8 Зокрема, ОСОБА_5 спільно із ОСОБА_4 користується приміщеннями другого поверху будинку, а саме: 2-1 пл.3,1 кв.м; 2-4 пл.18,0кв.м.; 2-5 пл.6,1 кв.м, 2-6 пл.6,0 кв.м., 2-7 пл.3,7 кв.м, 2-8 пл.9,8 кв.м..
Постановляючи рішення, суд не звернув увагу на зазначені обставини, чим порушив ст..113 ЦК України в ред.1063 р. та не врахував вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18.06.1994р.
Неправильним є висновок суду про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дізналися про те, що 7/25 частин житлового будинку по вул.Голубця 102-А у м.Львові, які ОСОБА_4 подарувала 28.02.2003 року ОСОБА_6 входять , крім кімнат 2-2 пл.16,2 кв.м та 2-3 пл.15,7 кв.м. ще й приміщення спільного користування, під час розгляду Личаківським районним судом м.Львова цивільної справи №2-67/08 за позовом ОСОБА_6 „Про визнання недійсним угод, зокрема, договору дарування від 28.02.2003 року. Однак, договір дарування від 28.02.2003 року оскаржувався ОСОБА_6 з інших підстав, а висновок ОКП ЛОР „БТІ та ЕО „ про визначення ідеальних долей між співвласниками від 24.03.2003 року не досліджувався на предмет правильності здійснення розрахунків долей, зокрема, частки, яка відчужується та правомірності такого розрахунку з врахуванням приміщень спільного користуваня.
Помилковим є висновок суду щодо обрахунку строку відколи вона, ОСОБА_5 дізналася , що ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_6 приміщення спільного користування.
ОСОБА_4., укладаючи оскаржуваний договір дарування двох кімнат 2-2 пл.16,2 кв.м. (житлова) і 2-3 пл.15,7 кв.м. (житлова) фактично подарувала ОСОБА_6 більшу частину будинку, ніж становлять ці дві кімнати, що порушує її права, як власника 21/50 частини будинку. З 04.02.2011 року їй стало відомо про розрахунок часток та про подаровані спільні приміщення.
Просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 за участі третіх осіб „Про визнання недійсним в цілому договору дарування частини житлового будинку та позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 за участі третіх осіб Про визнання договору дарування недійсним та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вказані позови задоволити повністю.
Заслухавши пояснення ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника відповідачки ОСОБА_6 -ОСОБА_3, вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 правонаступником якої є ОСОБА_2 та апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягають до задоволення.
Матеріалами справи встановлено., що 13 березня 2001 року ОСОБА_5 діючи на підставі довіреності від імені своєї матері ОСОБА_8 уклала договір дарування своїй дочці ОСОБА_4 29/50 частин житлового будинку на вул.Голубця 102-А у м.Львові (а.с.22,23).
28 лютого 2003 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_6 ( дочці ОСОБА_8Г.) 7/25 частини будинку. Договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованого у реєстрі №778.
03 квітня 2003 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання, відповідно до якого у власність ОСОБА_5 перейшло 21/50 частина житлового будинку у м.Львові вул.Голубця102-А..
29 квітня 2005 року ОСОБА_8 померла ( а.с. 24-25).
Отже, на даний час будинок №102-а на вул.Голубця у м.Львові належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4. правонаступником якої є ОСОБА_2- 15/50 частки, ОСОБА_5-21/50 частки, ОСОБА_6 -7/25 частки будинку ( а.с.18 т.1; а.с.236 т.2- цивільної справи №2-67/08 та а.с.195 даної справи.) Право власності сторін зареєстроване в ОКП ЛОР БТІ та ЕО, що вбачається із інвентарної справи, яка долучена до матеріалів справи.
Із договору дарування частини житлового будинку від 28.02.2003 року вбачається, що ОСОБА_4 дарувальник подарувала ОСОБА_6 7/25 частини житлового будинку, а саме житлові кімнати 2-2 площею 16,2 кв.м. та 2-3 площею 15,7 кв.м, що знаходяться в м.Львові по вул.Голубця №102-А.(а.с.8-9). Договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та підписаний сторонами договору.
До матеріалів справи долучено договір дарування частини житлового будинку від 28.02.2003 року аналогічного змісту із дописаним нотаріусом абзацом такого змісту: Будинок в цілому складається із семи житлових кімнат та двох кухонь, житловою площею 101,4 кв.м. Загальна площа будинку становить 166,8 кв.м.
До будинку належать господарські будівлі, що на плані позначені літерами: Б-сарай, В-гараж, 1-ворота, 3-ворота, 4-огорожа, 1-замощення. В спільному користуванні сторін приміщення:1-1/6,7 кв.м(коридор); 1/13,7 кв.м(пд.); 1-6/5,6 кв.м (коридор); 1-7/7.1 кв.м (кухня); 1-8/3,6 кв.м. (кладова); 2-8/9,8 кв.м (сх..кл); 2-1/3.1 кв.м (коридор);2-4/18,0 кв.м (житлова) 2-5/6 кв.м.( кухня); 2-6/6,0 кв.м.( сх..кл.);2-7/3.7 кв.м. (кладова) та всі господарські будівлі та приміщення..
Доповнення до договору дарування частини житлового будинку підписано нотаріусом без участі сторін.
Згідно ст..113 ЦК УРСР ( в ред.1963р) володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності здійснюється за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди- спір вирішується судом.
Відповідно до п.44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 18.06.1994р., в договорі про відчуження власником частки майна за бажанням сторін може бути встановлено порядок користування конкретними його частинами. Угода про порядок користування може бути укладена між усіма учасниками спільної часткової власності або між кількома з них. В останньому випадку необхідна письмова згода всіх учасників спільної часткової власності про встановлення порядку користування майном або конкретними його частинами. Відповідно до ст..48 ЦК УРСР в ред 1963 р. недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Відтак, доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що договір посвідчений нотаріусом ОСОБА_7 не відповідає вимогам ст..48 ЦК Української РСР ( в ред. 1963р) без відома та згоди дарителя , без врахування думки дарителя ОСОБА_4, всупереч Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій відповідають вищезазначеним обставинам. Вказані мотиви в обґрунтування позову наводить ОСОБА_5 та зазначила, що порушені її права як ще одного співвласника приміщень, що знаходяться у спільному користуванні, оскільки укладаючи оскаржуваний договір дарування від 28.02.2003 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не пропонували ОСОБА_8 та не погоджували з нею новий порядок користування приміщеннями другого поверху будинку, на користування якими претендує ОСОБА_6.Будь-які договори щодо розпорядження своєю часткою майна, які укладалися або могли укладатися ОСОБА_4 не повинні були порушувати право ОСОБА_8 а у подальшому право ОСОБА_9 як співвласника майна.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суд вважав, що останніми пропущено строк позовної давності звернення до суду.
З такими висновками суду не можна погодитись із слідуючи обставин:
ОСОБА_4 звернулася із позовом в суд про захист її порушеного права 30 червня 2009 року.
26.05.2011 року із позовом звернулася третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_5, яка як і ОСОБА_4 оспорила договір дарування від 28.02.2003 року.
По вищезазначених позовах судом відкрито провадження по справі та прийнято іх до розгляду відповідно до ч.2 ст.267 ЦК України.
В судове засідання представник відповідача ОСОБА_6 подала заяву про пропущення строку позовної давності позивачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без поважних причин ( а.с.130-131, 167-168).
Згідно ст..257, 261 ч.1 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.
Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу , яка його порушила.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог по спливу строку позовної давності , суд виходив з того, що дарителька ОСОБА_4 вже на час укладення договору дарування знала про те, що даруються приміщення спільного користування , крім двох кімнат 2-2 та 2-3,які вона мала намір подарувати ОСОБА_6, оскільки 18.02.2003 року особисто звернулася із заявою в ОКП ЛОР „БТІ та ЕО для визначення часток долей для дарування (а.с.57), де зазначила приміщення спільного користування, однак суд не звернув уваги, що гараж та господарські приміщення не значилися у заяві , однак дописані нотаріусом в догові із слів обдарованої ОСОБА_6
З висновку ОКП ЛОР „БТІ та ЕО” про визначення ідеальних долей між співвласниками від 24.02.2003 року вбачається, що приміщення , які мала намір відчужити ОСОБА_4 відповідачці ОСОБА_6 становлять 7/25 частки будинку, а приміщення, які залишилися їй 15/50 частини будинку. В даний розрахунок ввійшли приміщення спільного користування.
В договорі дарування зазначено також подарованими 7/25 частини житлового будинку в користь ОСОБА_6. Суд вважає ,що зазначене вище та те, що в 2005 році слухалася Личаківським судом м.Львова цивільна справа (№2-67/08) за позовом ОСОБА_6 про визнання недійсними угод, визнання права власності, де предметом спору був в числі іншого договір дарування частини житлового будинку від 28.02.2003 року , який позивач просила визнати недійсним з інших правових підстав, а відтак знала про зміст договору із його доповненнями . Однак, з такими висновками суду не можна погодитися, оскільки в 2005-2008 роках у справі 2-67/08 року відсутній договір із його доповненнями.( а.с.21-21об т.1 ), а відтак колегія суддів вважає зазначені обставини припущенням суду.
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності та належно проаналізувавши, колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог по спливу строку позовної давності, суд припустився помилки, оскільки із матеріалів справи вбачається, що про неправомірні дії нотаріуса при доповненні до договору позивачка ОСОБА_4 дізналася лише 01.06.2009 року після отримання від ОКП ЛОР „БТІ та ЕО” висновку про визначення ідеальних часток у будинку, у якому чітко зазначено, що приміщення другого поверху будинку „102-А по вул.Голубця у м.Львові є у спільному користуванні трьох співвласників, у тому числі й ОСОБА_6 Крім того, у висновку від 01.06.2009 року на відміну від висновку від 24.02.2003 року зазначено, що такий висновок ( від 01.06.2009 року) було складено на підставі правовстановлюючих документів, зокрема, договору дарування від 28.02.2003 року.
Крім цього, з метою перевірки повідомленої у судовому засіданні інформації з приводу того, що частка разом двох кімнат будинку №102-А по вул.Голубця у м.Львові, що на плані позначені 2-3 площею 15,70кв.м та 2-2 площею 16,20 кв.м без врахування приміщень спільного користування становить менше, ніж 7/25 ідеальних частин вказаного будинку, 25.03.2011 року від ОКП ЛОР „БТІ та ЕО” був отриманий лист від 04.02.2011 року відповідно до якого у будинку 3102-А по вул.Голубця у м.Львові частка приміщень 2-2/16,2 кв.м (житлова) і 2-3/15,7 кв.м (житлова) без врахування приміщень спільного користування становить 17/100 частин.
Згідно пояснень позивачки ОСОБА_4В.в суді першої інстанції та доданих нею документів, остання вважала, що з часу укладення договору дарування від 28.03.2008 року віддарована частка двох кімнат, які вона дійсно хотіла подарувати і цього не заперечила її правонаступник ОСОБА_2 становлять 7/25 (28/100) частин будинку №102-А по вул.Голубця у м.Львові без будь-яких інших приміщень в тому числі спільного користування.
Тому, колегія суддів вважає, що визначаючи час, з якого було порушено право позивачки , слід було виходити із листа -відповіді ОКП ЛОР „БТІ та ЕО” від 01.06.2009 року.
Згідно п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978 р .”Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” відповідно до ст..56 ЦК (1963р.) угода може бути визнана недійсною, як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони (громадянина чи організації ) ,що діяла під впливом помилки. Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб”акта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.
Матеріали справи безспірно вказують на той факт, що позивачка ОСОБА_4 , укладаючи договір дарування частини житлового будинку помилялася щодо часток віддарованого, доповнення до договору дарування внесені нотаріусом без її присутності та згоди та згоди третього співвласника ОСОБА_8.а теперішнього співвласника ОСОБА_5
Відповідно до ст.. 309 ч.1 п.4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права.
Керуючись ст..ст. 307 ч.1 п2, 309 ч.1 п4, 314 ч.2 ,315,317,319 ЦПК України, -колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_4 правонаступником якої є ОСОБА_2 задоволити.
Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 28 грудня 2011 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5І „Про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку №102-А на вул.Голубця в м.Львові від 28.02.2003 року „ та ухвалити в цій частині нове рішення яким визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку №102-А на вул.Голубця у м.Львові від 28 лютого 2003 року.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий Ю.Р.Мікуш
Судді В.І.Береза
ОСОБА_10