№ апеляційного провадження: 22-ц/796/7553/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Новак Р.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
1 липня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Болотова Є.В., Чобіток А.О.
при секретарі: Прохоровій В.С., Обухівському О.В
за участю: представника позивача ОСОБА_3
представника відповідача Ковалевський Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року
у справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» (далі - ПАТ«Райффайзен Банк Аваль»), третя особа: приватне акціонерне товариство «Луч АО» (далі- ПАТ «Луч АО) про визнання поруки такою, що припинилася.
У березні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вищевказаним позовом, де ставив питання про визнання припиненою поруки за договором від 10 грудня 2004 року, укладеним між ним та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Свої вимоги обгрунтовуючи тим, що після укладання 14 вересня 2012 року між ПрАТ «Луч АО» та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» додаткової угоди до генеральної угоди, за умовами якої термін дії даної угоди було продовжено до 28 лютого 2013 року, зміни до договору поруки укладені не були. Відтак, поручителем не було надано згоди на зміну кінцевого терміну повернення кредитних коштів за генеральною угодою до 28 лютого 2013 року, тому, на думку позивача, порука має бути визнана такою, що припинилася.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року у задоволенні позову було відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року зазначене рішення було скасовано та ухвалено нове про припинення поруки.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
У судовому засіданні представник апелянта підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача апеляційну скаргу не визнав та заперечував проти її задоволення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так судом при розгляді справи було встановлено, що 10 грудня 2004 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та Акціонерним товариством закритого типу «Луч АО», правонаступником якого є ПАТ «Луч АО», було укладено генеральну кредитну угоду, відповідно до умов якої, кредитор зобов'язався надавати позичальнику гарантії, кредити, кредитні лінії, кредити в режимі овердрафт в порядку і на умовах, визначених в угоді, договорах про надання гарантій, кредитних договорах та договорах овердрафту, укладених в її рамках, а позичальник зобов'язався забезпечити повернення одержаних кредитів та сплатити нараховані відсотки.
У подальшому до генеральної кредитної угоди, було підписано ряд додаткових угод, а саме:
14 вересня 2012 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПрАТ «Луч АО» підписано додаткову угоду до Генеральної кредитної угоди від 10 грудня 2004 року, якою термін дії Генеральної кредитної угоди продовжено до 28 лютого 2013 року.
У рамках генеральної кредитної угоди, 13 серпня 2009 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПрАТ «Луч АО» укладено кредитний договір «Невідновлювальна кредитна лінія на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів», за умовами якого ПрАТ «Луч АО» надано кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 6 592 000 гривень під 22% річних, з кінцевим терміном погашення кредиту 30 липня 2010 року.
14 вересня 2012 року до кредитного договору підписано додаткову угоду, та продовжено кінцевий термін погашення кредиту до 28 лютого 2013 року, а також встановлено, що кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 2200 000 гривень. Також сторони дійшли згоди, що з дати укладання цієї додаткової угоди подальша видача кредитних коштів за договором не здійснюється.
У забезпечення виконань зобов'язань, що витікають з генеральної кредитної угоди між кредитором та ОСОБА_5 10 грудня 2004 року укладено договір поруки.
Відповідно до п. 1.2. договору поруки, сторони встановили, що поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати по зобов'язаннях боржника - АТЗТ «Луч АО», які виникають з умов генеральної кредитної угоди від 10 грудня 2004 року в повному обсязі цих зобов'язань.
13 серпня 2009 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 було підписано додаткову угоду до договору поруки від 10 грудня 2004 року, якою сторони домовились викласти текст договору поруки в новій редакції.
18 грудня 2010 року додатковою угодою до договору поруки від 10 грудня 2004 року внесено зміни до п. 1.2. договору поруки, а саме встановлено, що поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати по борговим зобов'язаннях боржника, які виникають з умов генеральної кредитної угоди від 10 грудня 2004 року, з додаткової угоди від 18 жовтня 2010 року та з додаткових угод до неї та кредитними договорами, договорами про надання гарантій, що укладені та будуть укладені в її рамках.
Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в додатковій угоді від 18 грудня 2010 року до договору поруки передбачено, що поручитель надав згоду відповідати по всіх боргових зобов'язаннях боржника що виникають з умов генеральної кредитної угоди та додаткових угод до неї, що укладені та будуть укладені в її рамках, то позивач як поручитель, дав згоду на зміну основного зобов'язання без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Згідно зі ст. 553 ЦК України поручитель за договором поруки поручається перед кредитором боржника за виконання ним своїх зобов'язань. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Звертаючись з апеляційною скаргою, позивач посилався на те, що судом першої інстанції при розгляді справи було проігноровано докази на підтвердження того, що після укладення 14.09.2012 року між ПрАТ «Луч АО» та відповідачем додаткової угоди до генеральної кредитної угоди, за умовами якої термін даної угоди було продовжено до 28.02.2013 року, зміни до договору поруки укладені не були. Отже, поручитель як фізична особа не надавав свою згоду на зміну кінцевого терміну повернення кредитних коштів за генеральною угодою до 28.02.2013 року.
А так як, відповідно до умов кредитного договору від 13.08.2009 року кінцевий термін погашення кредиту позичальником було встановлено до 30 липня 2010 року, то зміни до договору поруки на продовження її кредитного договору збільшили обсяг відповідальності поручителя ( апелянта).
Колегія суддів вважає, що зазначені вище доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на матеріалах справи.
Так як апелянтом ( позивачем) не береться до уваги той факт, що 10 грудня 2004 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та Акціонерним товариством закритого типу «Луч АО», правонаступником якого є ПАТ «Луч АО», було укладено генеральну кредитну угоду. При цьому загальний розмір зобовязань за кредитами становив 1 200 000 гривень термін користування до грудня 2006 року.
Протягом 2004 - 2012 років до даної угоди її сторонами вносилися зміни та доповнення, а відтак останньою з них ( додаткова угода № 010/02 - 01/02/138/19 було внесено зміни до п. 1.2, 1.3, 5.6 генеральної кредитної угоди з викладенням них у новій редакції. За якою було визначено загальний розмір заборгованості та термін дії генеральної кредитної угоди - до 28 лютого 2013 року.( а.с. 207 - 227 ).
Відповідно до п. 1.2. договору поруки від 10 грудня 2004 року що був укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 - сторони встановили, що поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати по зобов'язаннях боржника - АТЗТ «Луч АО», які виникають з умов генеральної кредитної угоди від 10 грудня 2004 року в повному обсязі цих зобов'язань.
У відповідності до матеріалів справи вбачається, що банком та поручителем протягом 2004 -2012 років не вносилися зміни до договору поруки (а саме п. 1.2 договору), що був укладений на виконання поручителем зобов'язань по генеральній кредитній угоді від 10 грудня 2004 року, а відтак вважати, що прийнявши рішення про продовження терміну дії генерального угоди - до 28 лютого 2013 року без згоди поручителя, відповідач таким чином збільшив розмір його відповідальності нема підстав.
Наявність в матеріалах справи додаткових угод до договору поруки від 13.09.2009 року та 18.10.2010 року на які посилається позивач ( апелянт) як на підтвердження своїх вимог, на думку колегії суддів слід вважати такими що вносилися до додаткової угоди до договору поруки від 13.09.2009 року, який було укладено сторонами на забезпечення договору кредиту № 010/14/535 « не відновлювальна кредитна лінія на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів» до генеральної угоди. Термін дії кредитного договору, що був укладений між сторонами з терміном дії до 30 липня 2010 року.
Підтвердженням цього на думку, колегії суддів є те, що додаткова угода до договору поруки від 10.12.2004 року, що була укладена сторонами 13 серпня 2009 року не містить у собі посилань на те, що сторони домовились про внесення змін до зазначеного вище договору та викладення існуючих пунктів договору від 2004 року у новій редакції.
Навпаки, у відповідності до п. 2 цього договору вбачається, що всі інші умови договору залишаються без змін, п. 3 вказує на те, що ця угода є невід'ємною частиною договору поруки ( а.с. 17).
Додаткова угода до договору поруки від 10.12.2004 року укладена сторонами 18 жовтня 2010 року вказує на те, що сторони домовились внести зміни до п. 1.2 договору поруки, виклавши відповідний пункт в новій редакції. Зазначаючи при цьому в п.2 про те, що всі інші умови договору поруки залишаються без змін ( а.с.18).
Згідно п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.
Враховуючи те, що сторонами договору поруки починаючи з 2004 року і до 28 лютого 2013 року не змінювалися умови договору поруки викладені в п. 1.2 цього договору, яким були визначені зобов'язання поручителя, підстав вважати, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального права нема. Так як зобов'язання за генеральною кредитною угодою є значно ширші, за зобов'язання за кредитним договором № 010/14535 від 13.08.2009 року, оскільки включають у себе всі зобов'язання, які виникли, чи можуть виникнути у позичальника в майбутньому, за кредитними договорами, договорами про надання овердрафту, гарантії та іншими зобов'язаннями, які виникають в межах однієї генеральної кредитної угоди.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: