ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
28 липня 2015 року № 826/12904/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції України в м. Києві
провизнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції України в м. Києві про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно не зняв арешт із нерухомого майна, а саме: земельної ділянки площею 0,0511 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25.12.2013
У судовому засіданні 21.07.2015 представник позивача та позивач підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні надала копії матеріалів виконавчого провадження № 40200935, заперечила проти позовних вимог та просила відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.
Під час судового розгляду справи, суд,
28.02.2007 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики за №463, на забезпечення якого був укладений іпотечний договір від 22.03.2007 за № 3589 із змінами, внесеними 04.11.20163 за № 3176, за яким у якості забезпечення усіх вимог ОСОБА_3, ОСОБА_2 в іпотеку передалось майно - земельна ділянка АДРЕСА_1, загальною площею 0,0511 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Відповідно до положень Іпотечного договору (п. 5.3.6) звернення стягнення може бути здійснено шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі, при чому ОСОБА_3 вправі укладати договір купівлі-продажу від імені ОСОБА_2
04.11.2013 ОСОБА_3 було направлено ОСОБА_2 вимогу про виконання взятих на себе зобов'язань за договором позики та іпотечним договором.
Заявою від 25.12.2013 ОСОБА_2 підтвердила наявність заборгованості за вищезазначеними договорами, погодила ціну відчуження предмету іпотеки та надала свою згоду на укладення договору купівлі-продажу.
25.12.2013 між ОСОБА_2, від імені якої діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_1, площею 0,0511 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
Проте, ОСОБА_1 стало відомо, що постановою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції України в м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.10.2013 ВП № 40200935 на все майно ОСОБА_2, в тому числі й на те, що знаходилось в заставі у ОСОБА_3, а саме: земельну ділянку площею 0,0511 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 було накладено арешт.
У зв'язку з чим, 23.06.2015 ОСОБА_1 звернувся до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції України в м. Києві із заявою про зняття арешту з нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, оскільки дана нерухомість належить ОСОБА_1, а не ОСОБА_2
Відповідач листом від 26.06.2015 № 5895/04-03-28 повідомив позивачу, що арешт на майно ОСОБА_1 не накладався та зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Не погоджуючись з накладеним арештом на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція від 12.10.2013), встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Згідно з частинами першою та другою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Відповідно до частини восьмої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із частиною шостою статті 3 зазначеного Закону, у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Таким чином, у іпотекодержателя виникає право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки тільки у випадку порушення боржником основного зобов'язання.
Частиною четвертою статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Відповідно до частини шостої статті 54 зазначеного Закону за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.
Отже, у випадку, якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, після задоволення його вимог залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом, таким чином пріоритетність щодо права звернення стягнення на заставлене майно належить саме заставодержателю.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3, як заставодержателем, було реалізоване право на заставлене майно, а саме: здійснено продаж ОСОБА_1 земельної ділянки АДРЕСА_1, площею 0,0511 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
Відповідно до частин першої та другої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства та договір купівлі-продажу від 25.12.2013, судом було встановлено, що земельна ділянка АДРЕСА_1, площею 0,0511 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, належить саме ОСОБА_1, а не ОСОБА_2
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1.Адміністративний позов - задовольнити повністю.
2. Визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції України в м. Києві щодо відмови зняти арешт з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1, а саме: земельної ділянки площею 0,0511 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.
3. Зобов'язати Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції України в м. Києві зняти арешт з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1, а саме: земельної ділянки площею 0,0511 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та здійснити всі необхідні та достатні для цього дії.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.П. Огурцов