23 липня 2015 року о 15 год. 15 хв.Справа № 808/2342/15 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Шари І.В.
за участю секретаря судового засідання Панасенка О.О.
представників сторін:
позивача - Романченка О.В.,
відповідача - Архіпова І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 , м. Запоріжжя
до Управління Служби безпеки України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (далі - відповідач, УСБУ в Запорізькій області), в якому просить суд:
- визнати незаконними дії відповідача при визначені позивачу строку календарної служби для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на 22 грудня 2014 року;
- визнати нечинним абзац 3 наказу Управління Служби безпеки України в Запорізькій області від 22.12.2014 № 653-ос «По особовому складу», згідно із яким календарна служба для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на 22 грудня 2014 року складає 19 років;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок позивачу календарної служби для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на 22 грудня 2014 року, врахувавши 6 років 2 місяці 4 дні військової служби в загальному обчисленні;
- зобов'язати відповідача здійснити донарахування та виплатити позивачу невиплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільнені з урахуванням здійсненого перерахунку строку календарної служби.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем під час його звільнення з органів Служби безпеки України безпідставно визначено календарну вислугу для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні станом на 22.12.2014 в розмірі 19 років, а саме враховано період проходження служби в СБУ з 02.08.1995 по 22.12.2014. Зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано до календарної вислуги для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні 6 років 2 місяці 4 дні військової служби в період з 01.08.1986 по 05.10.1992, оскільки під час звільнення з військової служби у жовтні 1992 року позивач не набув права на отримання грошової допомоги при звільненні, а тому відповідно до вимог чинного законодавства України період військової служби з 01.08.1986 по 05.10.1992 повинен був зарахований до календарної вислуги, яка обчислюється виплати одноразової грошової допомоги при звільненні. Просить задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача проти позову заперечує. В обґрунтування заперечень зазначає, що під час звільнення позивача з військової служби 05.10.1992, у зв'язку з службовою невідповідністю, позивач, відповідно до вимог діючого на той час законодавства, мав право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки звільнення з військової служби у зв'язку з службовою невідповідністю на той час не відносилось до підстав, які позбавляють військовослужбовця права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні. Зазначає, що оскільки позивач на момент звільнення 05.10.1992 набув права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні проте не реалізував таке право, то одноразова грошова допомога повинна виплачуватись позивачу виключно за період його календарної служби з дня останнього зарахування на службу та без урахування періоду попередньої служби, тобто з 02.08.1995. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.
Позивач в період з 02.08.1995 по 22.12.2014 проходив кадрову військову службу на офіцерських посадах у Службі безпеки Україні та перед звільненням займав посаду начальника сектору мобілізації та територіальної оборони УСБУ в Запорізькій області, спеціальне звання перед звільненням - полковник.
Наказом Служби безпеки України від 30.10.2014 №10/41-ос позивача звільнено у запас СБ України за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «б» пункту 63 (за станом здоров'я - непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України.
22 грудня 2014 наказом УСБУ в Запорізькій області №653-ос «По особовому складу» позивача виключено зі списків особового складу та встановлено вислугу років на пенсію станом на 22.12.2014: календарна - 25 років 6 місяців 24 днів, у пільговому обчисленні 8 місяців 29 днів, загальна - 26 років 3 місяці 23 днів (розрахунок вислуги років на пенсію від 09 жовтня 2014 року №59/13-5476 дск). Крім того, вищезазначеним наказом позивачу визначена календарна служба для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на 22.12.2014 - 19 років (а.с.11).
Позивач, не погодившись з визначеною відповідачем календарною службою для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на 22.12.2014 - 19 років, звернувся з позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходить з наступного.
Під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для незгоди позивача з встановленою відповідачем календарною службою для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні стало, на думку позивача, безпідставне не включення відповідачем до розрахунку календарної служби періоду навчання позивача в Харківському вищому військовому командно-інженерному училищі ракетних військ (з 01.08.1986 по 23.06.1991) та дійсна військова служба на офіцерських посадах (з 23.06.1991 по 05.10.1992), загалом 6 років 2 місяці 4 дні.
Суд зазначає, що Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Згідно ст.40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач двічі звільнявся з військової служби, а саме вперше 05.10.1992, відповідно до наказу Головнокомандуючого ракетних військ від 22.08.1992 №0810, та вдруге 22.12.2014, відповідно до наказу СБУ від 30.10.2014 №10/41-ОС.
Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Абзацом 2 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Суд звертає увагу на те, що такі ж самі приписи щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні містить і стаття 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Крім того, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 закріплено порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Постанова №393).
Абзацом 1 пункту 10 Постанови №393 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, серед іншого, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Також, абзацом 5 пункту 10 Постанови №393 передбачено, що зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям і особам рядового і начальницького складу: які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.
Відповідно до абзаців 9 та 10 пункту 1 Постанови №393 встановлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються:
дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;
військова служба у Збройних Силах, органах безпеки держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав та інших військових формуваннях, створених законодавчими органами цих держав, Об'єднаних Збройних Силах Співдружності Незалежних Держав. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких військовослужбовці проходили службу, якщо інше не встановлено відповідними міжнародними угодами.
Враховуючи викладені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що необхідною умовою для включення періоду військової служби та навчання позивача у вищому військовому навчальному закладі (з 01.08.1986 по 05.10.1992) до календарної служби, яка враховується для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні 22.12.2014 повинно бути звільнення позивача з військової служби 05.10.1992, до набуття права на виплату одноразової грошової допомоги.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач перед звільненням у 1992 році проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , обіймав посаду інженера розрахунку та мав спеціальне військове звання лейтенант.
Наказом Головнокомандуючого ракетними військами від 22.08.1992 №0180 лейтенанта ОСОБА_1 звільнено в запас, на підставі пункту «д» статті 59 (за службовою невідповідністю) Положення про проходження військової служби офіцерським составом Збройних сил (а.с.56). У вказаному наказі зазначено, що позивача звільнено за клопотанням офіцерських зборів за недбале виконання службових обов'язків та систематичні невиходи на службу.
Постановою Ради Міністрів СРСР №1290 від 15.12.1990 «О выслуге лет для назначения пенсий лицам офицерского состава, прапорщикам, мичманам и военнослужащим сверхсрочной службы, лицам начальствующего и рядового состава органов внутренних дел и пособиях этим военнослужащим, лицам начальствующего и рядового состава и их семьям» (яка була введена в дію з 01.01.1991) передбачено, що (мовою оригіналу) «увольняемым со службы лицам офицерского состава, прапорщикам, мичманам и военнослужащим сверхсрочной службы, лицам начальствующего и рядового состава органов внутренних дел выплачивается: при увольнении без права на пенсию - выходное пособие в размерах: лицам офицерского состава и лицам среднего, старшего и высшего начальствующего состава органов внутренних дел, уволенным со службы по возрасту, болезни, сокращению штатов или ограниченному состоянию здоровья, - пяти месячных окладов денежного содержания, а уволенным по другим основаниям (кроме указанных в последнем абзаце настоящего пункта), - двух месячных окладов денежного содержания (абзацы второй и четвертый пункта 11 настоящего постановления);
прапорщикам, мичманам и военнослужащим сверхсрочной службы, лицам младшего начальствующего и рядового состава органов внутренних дел: имеющим выслугу менее четырех лет - половины месячного оклада, четыре года и более - месячного оклада и за каждый год выслуги сверх четырех лет - одной пятой месячного оклада денежного содержания (абзацы третий и пятый пункта 11 настоящего постановления). Выслуга лет для выплаты выходного пособия указанным военнослужащим, лицам младшего начальствующего и рядового состава исчисляется в порядке, предусмотренном настоящим постановлением для назначения пенсий. При этом, если в их службе были перерывы, в выслугу лет для выплаты пособия включается только непрерывная служба перед последним увольнением.
Лицам офицерского состава, прапорщикам, мичманам и военнослужащим сверхсрочной службы, лицам начальствующего и рядового состава органов внутренних дел, уволенным со службы за совершение проступков, дискредитирующих звание военнослужащего или начальствующего и рядового состава, либо в связи с осуждением за совершенное преступление (в том числе в связи с осуждением условно), единовременное или выходное пособие, предусмотренное настоящим пунктом, не выплачивается».
Стосовно посилань позивача на те, що після розпаду СРСР нормативно правові акти прийняті законодавчими органами СРСР не поширили свою дію на територію Російської Федерації та України, судом не приймаються, оскільки є загально відомою обставиною, що більшість нормативно-правових актів, прийнятих в СРСР, після проголошення незалежності продовжились застосовуватись державними органами на території Російської Федерації та України, як приклад Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року, прийнятий ще Українською СРС.
Суд зазначає, що позивач розпочав проходити військову службу в лавах збройних сил СРСР та відповідно після проголошення Російською Федерацією незалежності продовжив проходити військову службу в лавах збройних сил Російської Федерації.
А відтак, одноразову грошову допомогу при звільненні позивач повинен був отримати саме на території Російської Федерації, оскільки чинне на той момент законодавство не позбавляло військовослужбовця, який звільняється через службову невідповідністю виплати одноразової грошової допомоги при звільненні (на момент звільнення у 1992 році на території Російської Федерації - единовременная денежная выплата).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач під час звільнення з військової служби 05.10.1992 набув права на виплату одноразової грошової допомоги при звільнені проте не реалізував його, а тому відсутні правові підстави для зарахування служби в ЗС СРСР для обчислення одноразової грошової допомоги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем доведено правомірність своїх дій.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Керуючись ст.ст. 158, 160-163,167 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Шара