20 липня 2015 року м.Житомир справа № 806/1752/15
час прийняття: 15 год. 05 хв. категорія 10.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сигової О.П.,
секретар судового засідання Бондаренко Д.А.,
за участю: представників позивача та представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправною та скасування в частині вимоги, податкового повідомлення-рішення №0002611700 від 21.04.2015 р. та рішення про застосування штрафних санкцій від 21.04.2015 р. №0002561710 в частині,
встановив:
20 квітня 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №Ф-0002361710 від 07 квітня 2015 року в частині вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 12960,32 грн.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року у даній справі відкрито провадження та призначено її розгляд в судове засідання.
12 травня 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №0002611700 від 21 квітня 2015 року та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або своєчасно не нарахованого платником єдиного внеску №0002561710 від 21 квітня 2015 року в частині застосування штрафних санкцій в сумі 1296,10 грн.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у даній справі відкрито провадження та призначено її розгляд в судове засідання.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року вказані справи об'єднано в одне провадження та присвоєно їм спільний номер адміністративної справи 806/1752/15.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та просив в його задоволенні відмовити.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з огляду на наступне.
Встановлено, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку в Малинській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області.
З 16 березня 2015 по 27 березня 2015 року з продовженням терміну на 2 робочих днів з 30 березня 2015 року по 31 березня 2015 року посадовими особами Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області було проведено документальну планову виїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року.
Перевіркою серед іншого встановлено порушення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1:
- п.1 ч.1 ст.6, п.2 ч.1 ст.7 та ч.2 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а саме заниження суми доходу, на який нараховується єдиний внесок, з урахуванням максимальної величини, на суму 40796,58 грн. в результаті чого, останнім занижено суму єдиного внеску, яка підлягає сплаті до бюджету на 14156,37 грн.;
- п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України, а саме: не ведення Книги обліку і витрат за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року.
За результатами перевірки було складено акт від 07 квітня 2015 року №93/17-222/НОМЕР_1 на підставі якого Малинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби винесено:
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 квітня 2015 року №Ф-0002361710 в сумі 14156,37 грн.;
- податкове повідомлення - рішення від 21 квітня 2015 року №0002611700, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за штрафними санкціями в розмірі 510,00 грн.;
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або своєчасно не нарахованого платником єдиного внеску від 21 квітня 2015 року №0002561710, яким на підставі п.3 ч.11 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування" застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 1415,64 грн.
В ході судового розгляду справи встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваної вимоги в частині сплати боргу в сумі 12960,32 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій в частині штрафних санкцій в сумі 1296,10 грн., слугувало те, що на думку контролюючого органу Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 до складу витрат за 2013 рік включено документально не підтверджені суми витрат розмірі 16468,14 грн. та витрати, які не пов'язані з господарською діяльністю у розмірі 20881,60 грн. Відповідач вважає, що витрати позивача в сумі 20881,60 грн. на оплату праці водіям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не пов'язані з його господарською діяльністю, оскільки в останнього відсутні транспортні засоби, а згідно договорів з постачальниками доставка товару здійснювалась за рахунок постачальників. В свою чергу витрати в сумі 16468,14 грн., а саме по контрагентам - ПП "Вода України" на суму 1272,30 грн., ТОВ "Кушнер" на суму 12254,53 грн. та ТОВ "Дітрейд" на суму 2941,31 грн., не підтверджені платіжними та первинними документами.
Підставою для прийняття податкового повідомлення - рішення №0002611700 від 21 квітня 2015 року слугувало те, що в порушення п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України позивачем не було забезпечено ведення книги обліку доходів і витрат за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.
Позивач вважає, що вимога Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №Ф-0002361710 від 07 квітня 2015 року в частині сплати недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 12960,32 грн., рішення про застосування штрафних санкцій №0002561710 від 21 квітня 2015 року в частині застосування штрафних санкцій в сумі 1296,10 грн. та податкове повідомлення - рішення №0002611700 від 21 квітня 2015 року винесені протиправно, а отже їх слід скасувати.
Відносно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07 квітня 2015 року №Ф-0002361710 в частині суми 12960,32 грн. та рішення від 21 квітня 2015 року №0002561710, в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 1296,10 грн., суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464 (далі - Закон № 2464). Виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.
Згідно із п. 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом (ч.3 ст.7 Закону № 2464).
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
З наведеного, слідує, що база нарахування єдиного внеску прямо пов'язана та залежить від суми доходу отриманої від діяльності фізичної особи-підприємця.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність з роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
Судом встановлено, що витрати в розмірі 16468,14 грн. були понесені позивачем у зв'язку з придбання продуктів харчування та напоїв в ПП "Вода України" на суму 1272,30 грн., ТОВ "Кушнер" на суму 12254,53 грн. та ТОВ "Дітрейд" на суму 2941,31 грн.
Придбання вказаних товарно-матеріальних цінностей підтверджується договорами поставки, податковими накладними, товарно-транспортними накладними та видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.
Здіснення позивачем оплати за отримані товарно-матеріальні цінності підтверджується копіями платіжних доручень та виписками з банківського рахунку, копії яких також містяться в матеріалах справи.
Оцінивши перелічені первинні та інші документи, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції тощо.
В свою чергу оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, вони призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак враховуються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.
В ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.
Отже, позивачем вірно, з дотриманням всіх вимог чинного законодавства, сформовано зобов'язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування шляхом віднесення до витрат витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей в ПП "Вода України" на суму 1272,30 грн., ТОВ "Кушнер" на суму 12254,53 грн. та ТОВ "Дітрейд" на суму 2941,31 грн., в загальній сумі 16468,14 грн..
Витрати за 2013 рік в розмірі 20881,60 грн. були понесені позивачем у зв'язку з виплатою заробітної плати та нарахувань на заробітну плату найманих робітників, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_4
Як вже зазначалось, контролюючий орган вважає, що вказані витрати не пов'язані з господарською діяльністю позивача так як ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували на посаді водіїв, незважаючи на те, що у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відсутні транспортні засоби, а доставка товарно-матеріальних цінностей здійснювалась за рахунок їх постачальників.
Однак, суд не погоджується з вказаним твердженням відповідача, оскільки в судовому засіданні встановлено, що 02 січня 2013 року водії ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були переведені на посаду продавців.
Зазначені обставини стверджуються наказом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 02 січня 2013 року №1 (а.с.18) та додатковими угодами про внесення змін до трудових договорів (а.с.19-20).
Розмір понесених витрат на оплату праці та нарахувань на заробітну плату ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відповідачем під сумнів не ставиться.
Отже, в ході судового розгляду справи встановлено, що позивачем вірно, з дотриманням всіх вимог чинного законодавства, сформовано зобов'язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування шляхом віднесення до витрат витрати на оплату праці та нарахувань на заробітну плату ОСОБА_2 та ОСОБА_4
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняті відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем при винесенні спірної вимоги та рішення в оскаржувані їх частині дотримані не були.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07 квітня 2015 року №Ф-0002361710 в частині суми 12960,32 грн. та рішення від 21 квітня 2015 року №0002561710, в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 1296,10 грн. винесені Малинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області протиправно, отже їх у спірній частині слід скасувати.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для скасування податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій в розмірі 510 грн., за не ведення книги обліку доходів і витрат з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 44.1, 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Згідно з п. 121.1 ст. 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.
Позивачем як при проведенні перевірки так і в ході судового розгляду справи не надано оригіналу або копії книги обліку доходів та витрат з 01.01.2013 по 31.12.2014.
Отже, з урахуванням відсутності книги обліку доходів та витрат та ненадання їх оригіналів або копій контролюючому органу при проведенні перевірки податковим органом правомірно прийняте податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій в сумі 510,00 грн., відповідно, в цій частині вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню.
Посилання представника позивача не те, що у спірному податковому повідомленні-рішенні зазначено порушення іншої статті Податкового кодексу України, суд оцінює критично, оскільки в судовому засіданні встановлено, що вона зазначена помилково.
Судом також враховано, що помилкове зазначення в податковому повідомленні - рішенні іншої статті Податкового кодексу України не спростовує порушення позивача в частині не ведення книги обліку доходів і витрат.
Таким чином позов слід задовольнити частково.
Також в судовому засіданні представником позивача було подано клопотання про відшкодування витрат, пов'язаних з його прибуттям до суду. Згідно з вказаним клопотанням представники позивача понесли витрати на дизельне паливо.
Розглянувши дане клопотання суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 87 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду.
Згідно зі ст. 91 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27 квітня 2006 р. № 590, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.
Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" від 2 лютого 2011р. № 98.
Відповідно до п. 7 вказаної постанови державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються витрати на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті).
Представником позивача до поданого клопотання долучено оригінали фіскальних чеків на купівлю бензину, однак доказів на підтвердження того, що він володіє автомобілем та здійснював прибуття до суду на власному автомобілі надано не було.
Крім того, з одного фіскального чеку видно, що було здійснено купівлю дизельного палива на суму 390,00 грн. 18 травня 2015 року о 11 год. 38 хв., однак судове засіданні було призначене на 11 год. 00 хв. 18 травня 2015 року. З іншого фіскального чеку видно, що було здійснено купівлю дизельного палива на суму 399,95 грн. 19 липня 2015 року о 14 год. 45 хв., однак судове засідання було призначене на 14 год. 30 хв. 20 липня 2015 року.
Судом також враховано, що надані представником позивача фіскальні чеки свідчать про те, що при однаковій відстані, ним кожного разу було придбано різна кількість дизельного палива.
За таких обставин, суд не може вважати вказані фіскальні чеки належними доказами підтвердження витрат на прибуття представників сторін до суду.
Враховуючи викладене, суд відхиляє подане представником позивача клопотання про відшкодування витрат, пов'язаних з прибуттям до суду, у зв'язку з ненаданням належних доказів на підтвердження таких витрат.
Статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.
Відповідно до ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
З буквального тлумачення наведеної законодавчої норми можна зробити висновок, що під словом "решта" розуміється 90 відсотків розміру ставки судового збору. У разі задоволення адміністративного позову повністю судовий збір стягується з відповідача, який не звільнений від його сплати, у разі відмови в задоволенні позову - з позивача. У разі часткового задоволення позову - пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог з відповідача та позивача відповідно. Якщо відповідач звільнений від сплати судового збору, то судовий збір з нього не стягується.
Так, позивачем заявлено вимоги про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07 квітня 2015 року №Ф-0002361710, податкового повідомлення - рішення від 21 квітня 2015 року №0002611700 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником від 21 квітня 2015 року №0002561710, які є майновими.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до адміністративного суду позову майнового характеру справляється судовий збір за ставкою 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
В свою чергу позивачем при подачі даного позову було сплачено судовий збір в сумі 548,10 грн., тобто по 10 % (182,70 грн.) від мінімальної ставки судового збору, за кожну майнову вимогу ( 1218,00 грн. х 1,5 х 10%).
Враховуючи сплачену позивачем суму збору та у зв'язку з частковим задоволенням позову (задоволено в 2/3 частині та відмовлено в 1/3 частині), підлягає стягненню з Державного бюджету України сплачений ФОП ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в сумі 365,40 грн. ( 2/3 частина сплаченого судового збору) та стягненню з ФОП ОСОБА_1 решти не сплаченого судового збору в розмірі 1644,30 грн. (90% від 1/3 частини сплаченого судового збору).
Керуючись ст. ст. 7-14, 17-20, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд,
постановив:
Позовні вимоги задоволити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Малинської об'єднаної державної податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області № Ф-0002361710 від 07.04.2015 в частині вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування в сумі 12960 ,32 грн.
Визнати протиправним та скасувати рішення Малинської об'єднаної державної податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про застосування штрафних санкцій від 21.04.2015 р. №0002561710 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 1296,1 грн.
В решті позову відмовити.
Відшкодувати Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 з державного бюджету 365,40 грн. судового збору.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь державного бюджету 1644,30 грн. недоплаченого судового збору.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.П. Сичова
Повний текст постанови виготовлено: 24 липня 2015 р.