16 квітня 2009 р.
№ 42/499
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:
Грейц К.В. -головуючого, Бакуліної С.В., Глос О.І.,
розглянувши касаційну скаргу
Державного комітету України з державного матеріального резерву
на постанову
від 13.11.2008
Київського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду міста Києва № 42/499
за позовом
ВАТ "Укртелеком" в особі Закарпатської філії ВАТ "Укртелеком"
до
Державного комітету України з державного матеріального резерву
про
стягнення 523497,14 грн.
за участю представників: - позивача - відповідача
не з'явились Трембанчука А.А.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.07.2008 у справі №42/499 (суддя Паламар П.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Іваненко Я.Л., суддів Пантелієнка В.О., Скрипки І.М.), позовні вимоги, уточнені в процесі розгляду справи, Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Закарпатської філії до Державного комітету України з державного матеріального резерву задоволені в частині стягнення 339225,10 грн. основної заборгованості з оплати витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, в іншій частині позовні вимоги залишені без задоволення.
Державний комітет України з державного матеріального резерву з рішенням та постановою у справі в частині задоволення позовних вимог не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норм ст. 43 ГПК України, ст. 526 ЦК України, пунктів 3, 6 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника скаржника, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 29.11.2000 та 29.12.2006 між сторонами за справою були укладені договори відповідно № 21-195 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та № 5/62-22/336 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, за умовами яких позивач (зберігач) зобов'язався зберігати матеріальні цінності мобілізаційного резерву, а відповідач - відшкодовувати витрати позивача по їх зберіганню згідно з Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.
У зв'язку з невиконанням Держкомрезервом України своїх зобов'язань за договором щодо відшкодування витрат позивача, пов'язаних зі зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в повному обсязі і відсутністю в договорах строку проведення розрахунків позивач відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України 13.08.2007 звернувся до відповідача з вимогою №01-25-3521 про здійснення оплати витрат по зберіганню за період з 01.01.2004 по 01.07.2007 в сумі 482773,40 грн.
Враховуючи, що вимогу позивача відповідач не виконав, ВАТ "Укртелеком" в особі Закарпатської філії звернулося до господарського суду з позовом, уточненим в процесі розгляду справи, про стягнення з Держкомрезерву України 339225,10 грн. боргу за період 3 квартал 2004 року -4 квартал 2006 року, 74216,64 грн. інфляційних втрат, 20099,10 грн. 3% річних.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 339225,10 грн. основного боргу, суди попередніх інстанцій, керуючись приписами ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", ст. ст. 526, 530, 947 Цивільного кодексу України, п. 7 постанови Кабінету Міністрів України "Про Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" від 12.04.2002 № 532, дійшли висновку про підставність і ґрунтовність позовних вимог в цій частині, з яким слід погодитись з огляду на таке.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву -це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Пунктом 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532.
Відповідно до п. 7 названого Порядку відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
За приписами ч. 2 ст. 417 Цивільного кодексу УРСР, ч. 3 ст. 947 Цивільного кодексу України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно пунктів 2.1.8, 3.1, 3.2 договору від 29.11.2000 № 21-195, пунктів 2.8, 4.2 договору від 29.12.2006 № 5/62-22/336 вартість витрат на зберігання матеріальних цінностей визначається кошторисом, який зберігач подає щорічно, а фактичні витрати - щоквартальними звітами з підтверджуючими документами.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву, які врегульовані главою 36 Цивільного кодексу УРСР, главою 66 Цивільного кодексу України, Законом України "Про державний матеріальний резерв".
Факт зберігання позивачем матеріальних цінностей згідно з умовами договорів від 29.11.2000 № 21-195 та від 29.12.2006 № 5/62-22/336 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та розмір фак тичних витрат позивача на зберігання встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, в т.ч. щорічними кошторисами і щоквартальними звітами про фактичні витрати в межах, передбаченими цими кошторисами, документами на їх підтвердження, рахунками-фактурами на їх оплату тощо.
Відповідно до ст. ст. 526, 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Таким чином, встановивши належне виконання позивачем зобов'язань по зберіганню матеріальних цінностей та невиконання відповідачем зобов'язань з відшкодування витрат по їх зберіганню, суди дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення основного боргу за грошовим зобов'язанням відповідача.
З огляду на викладене, заперечення відповідача проти позову щодо ненадання позивачем всієї первинної документації, яка підтверджує дійсний розмір витрат зберігача матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за спірний період, правомірно визнані судами попередніх інстанцій такими, що не заслуговують на увагу, отже, аналогічні твердження відповідача, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів вважає спрямованими на переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи і надання цим твердженням переваги над документами і доказами, доданими позивачем до позовної заяви і наданих в процесі розгляду справи, що виходять за межі перегляду справ в касаційній інстанції, встановлені нормою ст. 1117 ГПК України.
Крім того, колегія суддів зазначає, що в порушення вимог ст. 33 ГПК України відповідачем не надано будь-яких доказів, які б спростовували розмір понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей і що їх розрахунок визначено позивачем всупереч приписів пунктів 3, 6 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, адже, протягом спірного періоду 2004-2006р.р. відповідач не надавав жодних зауважень до кошторисів і звітів, які йому надсилались позивачем, а під час розгляду справи в суді не надав своїх контррозрахунків.
За таких обставин, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій з дотриманням правил ст. 43 ГПК України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 1117 ГПК України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2008 у справі № 42/499 колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2008 у справі господарського суду міста Києва № 42/499 залишити без змін.
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення.
Головуючий суддя К.В.Грейц
Судді С.В.Бакуліна
О.І.Глос