08 квітня 2009 р.
№ 40/109
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:
Губенко Н.М.,
суддів:
Барицької Т.Л.,
Грека Б.М.
розглянувши касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Київський завод "Аналітприлад"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду
від
29.12.2008
та на рішення
господарського суду міста Києва
від
20.11.2008
у справі
№ 40/109
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Київський завод "Аналітприлад"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "РВП Світлодизайн"
про
спонукання укласти акт приймання-передачі
в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Тунік А.В. (дов. №23/06-08 від 23.06.2008); Тунік О.А. (дов. №23/06-08 від 23.06.2008); - відповідача повідомлений, але не з'явився;
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 07.04.2009 №02.02-10/144 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходиться справа №40/109 та призначено наступний склад: головуючий суддя -Губенко Н.М., судді -Барицька Т.Л., Грек Б.М..
Рішенням господарського суду міста Києва (суддя Л.Г. Пукшин) від 20.11.2008 у справі №40/109 Відкритому акціонерному товариству "Київський завод "Аналітприлад" (надалі позивач/скаржник) відмовлено в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "РВП Світлодизайн" (надалі відповідач).
Постановою Київського апеляційного господарського суду (судді: Капацин Н.В., Пашкіна С.А., Коротун С.М.) від 29.12.2008 вказане рішення суду першої інстанції скасоване; провадження у справі №40/109 припинено на підставі ст. 80 ГПК України.
Позивач, не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Обґрунтовуючи підстави касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: ст. 12 ГПК України, ст.ст. 6, 20 ГК України, неврахування п. 3.9 договору.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції в розумінні ст. 1112 ГПК України переглянути оскаржувані судові рішення.
Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте відповідач не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні 08.04.2009.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволенні позову встановив наступні обставини:
- 13.11.2006 між позивачем та відповідачем укладений договір оренди, за яким позивач надав відповідачу у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення площею 200 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 16, корпус 1 "б" на 3-ому поверсі;
- факт передачі об'єкту в оренду підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі;
- листом від 05.06.2007 позивач повідомив відповідача про підвищення орендної плати, в іншому випадку договір оренди буде розірвано;
- відповідач листом від 06.06.2007 №06/06/07-А погодився припинити договір оренди;
- листами №201 та №204 від 18.06.2007 позивач запропонував відповідачу до 23.07.2007 відновити орендоване приміщення, повернути його у первісний стан, або компенсувати витрати на його відновлення для запобігання ускладнень при його поверненні;
- рішенням правління позивача №28 від 03.08.2007 було створено комісію по прийняттю орендованого відповідачем приміщення, за результатами огляду якого комісія прийшла до висновку щодо його незадовільного стану;
- 07.08.2007 працівники відповідача залишили підписаний зі свого боку акт приймання-передачі приміщення і ключі від орендованого приміщення у охорони позивача;
- претензією №256 від 20.08.2007 та листом №264 позивач повідомив відповідача про необхідність складання акту приймання-передачі в двосторонньому порядку на підставі п. 3.9. договору;
- відповідач повідомив суд про наявність судового рішення у справі №16/30 від 26.02.2008, залишеного без змін постановою суду апеляційної інстанції, предметом розгляду якої як раз і були умови договору, укладеного між сторонами; вказаними судовими рішеннями встановлено, що сторони досягнули згоди щодо припинення дії спірного договору та досліджені обставини повернення приміщення після припинення його дії, підписання акта приймання-передачі відповідачем та невмотивованої відмови від підписання цього акту позивачем;
- суд першої інстанції, встановив, що відповідно до п. 5.3 договору останній може бути розірвано за ініціативою сторін, про що сторона-ініціатор повідомляє іншу сторону рекомендованим листом з повідомленням про прочитання не пізніше ніж за два місяці до запланованого розірвання договору ;
- пунктом 3.9. договору передбачений обов'язок орендаря передати приміщення у триденний строк орендодавцю згідно з актом приймання-передачі, звіреному з актом приймання-передачі, у належному стані з урахуванням нормального зносу;
- припинення дії договору №13/11 сторони погодили з 05.08.2007, про що свідчить переписка сторін, листи №187 від 05.06.2007 та №06/06/07 від 06.06.2007;
- 07.08.2007 відповідач попередив позивача про підписання двостороннього акту та про залишення приміщення; 07.08.2007 представниками позивача складено акт огляду приміщення, у якому значиться про неналежний стан приміщення і неготовність його здачі;
- встановивши наведені обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку, про необґрунтованість заявлених позивачем вимог, адже умовами оренди не визначено підстав, за яких орендодавець має право відмовитися від прийняття приміщення після припинення договору оренди; поряд з цим, зазначив суд, орендодавець (позивач) не позбавлений права вимагати компенсації за завдану відповідачем приміщенню шкоду у разі виявлення такої;
- враховуючи, що договірні відносини припинилися, а приміщення фактично передане відповідачем (звільнено), що встановлено у рішенні господарського суду від 26.02.2008 у справі №16/30, суд першої інстанції не вбачає підстав для задоволення вимог позивача у зв'язку з недоведеністю їх порушення в межах заявлених ним позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та припиняючи провадження у справі, керувався ст.ст. 6, 12, 20 ГК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України та виходив із того, що приписами норм цивільного та господарського кодексів не передбачено такого способу захисту як зобов'язання укласти та підписати акти приймання-передачі приміщення; керуючись ст. 80 ГПК України, припинив провадження у справі №40/109.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Вищий господарський суд України вважає, що оскаржувана постанова таким вимогам відповідає з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій 13.11.2006 між позивачем та відповідачем укладений договір оренди нежитлового приміщення площею 200 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 16, корпус 1 "б" на 3-ому поверсі.
Відповідно до умов договору (пункт 3.9) повернення відповідачем позивачу орендованого майна після закінчення вказаного договору відбувається за актом приймання-передачі, який звіряється з актом приймання-передачі, укладеним при передачі позивачем відповідачу приміщення.
Отже, акти приймання-передачі за даним договором є підтвердженням наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмету договору, що є лише доказом, а не окремим обов'язком щодо виконання сторонами договірних зобов'язань за договором.
Позивач звернувся з позовом до суду про зобов'язання відповідача укласти та підписати акт приймання-передачі приміщення, що є предметом договору оренди №13/11 від 13.11.2006, оскільки, як стверджує позивач, відповідач відмовився підписувати зазначений акт.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України передбачений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Приписи даної норми кореспондуються із ст. 20 ГК України, якою також закріплені способи захисту суб'єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів.
Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що наведеними норами не передбачено такого способу захисту права, який обрав позивач -зобов'язати підписати акт приймання-передачі; до того ж, предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, а не встановлення судом обставин, які є доказами у справі, зокрема, підписання акту приймання-передачі. Крім того, заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача підписати акт приймання-передачі приміщення за договором оренди не призводить до поновлення порушеного права позивача.
Відповідно до п. 6 ст. 6 ГК України одним із загальних принципів господарювання в Україні є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Статтею 6 Конституції України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Частина 2 ст. 19 Конституції України зазначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи із наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що вимога позивача зобов'язати відповідача підписати акт приймання-передачі приміщення суперечить способам захисту цивільних прав та інтересів; до того ж така вимога не призводить до поновлення порушеного права і не може бути самостійним предметом позову, а відтак не підлягає розгляду господарськими судами.
Такої правової позиції притримується Верховний Суд України (постанова від 16.09.2008 у справі №6/554-35/357).
Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, зокрема, про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.
Враховуючи те, що акт приймання-передачі не носить характеру акту в розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України, вимога позивача про зобов'язання відповідача підписати вказаний акт не підлягає вирішенню у господарських судах України, так само як інші вимоги позивача стосовно цього акту.
За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції щодо необхідності припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України та скасування рішення місцевого господарського суду у даній справі.
Доводи касаційної скарги висновків апеляційного господарського суду не спростовують і підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.12.2008 не вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Київський завод "Аналітприлад" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.12.2008 у справі №40/109 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
Б.М. Грек