21 липня 2015 року м. Київ К/800/14110/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя:Вербицька О.В.
Судді: Маринчак Н.Є.
Цвіркун Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.01.2014 р.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 р.
у справі № 813/6659/13-а
за позовом Приватного підприємства «Оператор»
до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області
про скасування податкового повідомлення-рішення
Приватне підприємство «Оператор» (далі - позивач, ПП «Оператор») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ у Франківському районі м. Львова) про скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.01.2014 р. позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова від 23 серпня 2013 року № 0000642210 та № 0000632210.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 р. постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.01.2014 р. залишено без змін.
У касаційній скарзі ДПІ у Франківському районі м. Львова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.01.2014 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.
ДПІ у Франківському районі м. Львова проведено планову виїзну перевірку ПП «Оператор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт № 27/22-70/31527147 від 09 серпня 2013 року.
В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п.2.1.138 ст.138, п.1.139 ст.139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 23064 грн.; п.198.3 ст.198, п.198.4 ст.198, п.1.187 ст.187 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 593632 грн.
На підставі акта перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова прийнято податкові повідомлення-рішення від 23 серпня 2013 року № 0000642210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 23064,00 грн. - основного платежу та 5766,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій, та від 23 серпня 2013 року № 0000632210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у сумі 593632,00 грн. - основного платежу та 148408,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.
Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23 травня 2011 року між ПП «Оператор» та ТОВ «ТОТ» укладено договір зберігання № 230501, відповідно до якого зберігач (ТОВ «ТОТ») розкредитовує, приймає та зберігає нафтопродукти організації (ПП «Оператор»). Датою прийняття нафтопродуктів на зберігання вважається дата підписання акту прийому-передачі нафтопродуктів (п. 1.2 договору).
Виконання зазначеного договору підтверджено належним чином складеними первинними документами: актами здачі-прийняття робіт, податковими накладними, актами приймання нафтопродуктів за кількістю, залізничними накладними про транспортування нафтопродуктів до місця зберігання, видатковими накладними про відпуск нафтопродуктів на користь ТОВ «ТОТ» в рахунок оплати за надані послуги зберігання тощо.
Отже, позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з ТОВ «ТОТ», що підтверджено належним чином складеними первинними документами.
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування податкового кредиту.
Відповідно до п.п.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПК України фінансова допомога - це допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Пунктом 185.1 ст.185 ПК України передбачає, що об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
При цьому вказаний перелік є вичерпним і не містить норми про те, що сума отриманої поворотної фінансової допомоги є об'єктом оподаткування з ПДВ.
Судами встановлено, що 10 вересня 2012 року між ПП «Оператор» та ОСОБА_4 укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позикодавець (ОСОБА_4) надає позичальнику (ПП «Оператор») поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором. Поворотна фінансова допомога надається ПП «Оператор» на безоплатній основі (п. 2.2. Договору).
На підставі вказаного договору 10 вересня 2012 року ОСОБА_4 внесено у касу підприємства 3430000,00 грн. поворотної фінансової допомоги, що підтверджено прибутковим касовим ордером №15 та записом у касовій книзі підприємства.
28 вересня 2012 року ПП «Оператор» вказані грошові кошти повернуто особисто ОСОБА_4, що підтверджено видатковим касовим ордером та відповідним записом у касовій книзі.
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що висновки податкового органу щодо необхідності відображення ПП «Оператор» у складі податкових зобов'язань з ПДВ за вересень 2012 року грошових коштів, отриманих від ОСОБА_4, як поворотної фінансової допомоги, є безпідставними, оскільки вказані кошти були належно та у визначений договором строк повернуті позикодавцю і не є об'єктом оподаткування з ПДВ в силу вимог ст. 185 ПК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Львівського окружного адміністративного суду від 14.01.2014 р. та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 р. залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області відхилити.
2.Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.01.2014 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 р. залишити без змін.
3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді Н.Є. Маринчак
Ю.І. Цвіркун