02 липня 2015 року м. Київ К/9991/47846/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Степашка О.І.
суддів: Островича С.Е.
Федорова М.О.
за участю:
секретаря судового засідання Чайки О.С.
представника позивача Шабовти О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2012
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012
у справі №2а-12685/11/2070
за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківський жировий комбінат»
до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова
про скасування податкових повідомлень-рішень
Приватне акціонерне товариство «Харківський жировий комбінат» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Харківський жировий комбінат») звернувся до суду з позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова (далі по тексту - відповідач, Західна МДПІ м. Харкова) про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.05.2011 №0000482303, №0000492303.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2012, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012, позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2010, за результатами якої складено акт від 21.01.2011 №76/23-03/05/00333612.
Перевіркою встановлено порушення позивачем: підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №334/94-ВР) щодо неправомірності формування валових витрат по придбанню продукції у ТОВ «Артпласт плюс» у сумі 2660010,00 грн. та ПП «Зразковий завод пакувальних матеріалів» у сумі 4606993,00 грн., що призвело до зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 6667001,00 грн.; підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2,підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №168/97-ВР) щодо завищення податкового кредиту на суму 1333404,00 грн. за господарськими операціями по придбанню пакувальних матеріалів у ТОВ «Артпласт плюс» та ПП «Зразковий завод пакувальних матеріалів», що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 636298,00 грн. та зменшення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду (ряд. 26 Декларації) на суму 693890,00 грн., зменшення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ (ряд. 18.2 Декларації) за червень 2010 року на суму 3216,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 16.05.2011 №0000482303 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 6667001,00 грн. та №0000492303 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 693890,00 грн.
Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Артпласт плюс» та ПП «Зразковий завод пакувальних матеріалів», на відсутність у зазначених контрагентів необхідних умов для ведення господарської діяльності, а також неподання контрагентами податкової звітності. При цьому контролюючий орган посилався на відсутність вказаних суб'єктів господарювання за юридичними адресами.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Поряд з цим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне виконання договорів на виготовлення упаковки від 11.05.2007 №05-07 та від 08.12.2009 №151-09 підтверджується належним чином оформленими специфікаціями, видатковими накладними, доказами здійснення розрахунків за отриманні товари у безготівковій формі тощо.
Використання пакувальних матеріалів у власній господарській діяльності позивач підтвердив сертифікатами якості, лімітно-заборними картами, виробничими звітами.
До складу податкового кредиту, в свою чергу, позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у контрагентів товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платника податку на додану вартість.
Що стосується доводів податкового органу про нікчемність договорів, то відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженості дій позивача з ТОВ «Артпласт плюс» та ПП «Зразковий завод пакувальних матеріалів» з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників.
А тому, твердження відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Артпласт плюс» і ПП «Зразковий завод пакувальних матеріалів», є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.
За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е. Острович
(підпис)М.О. Федоров