"08" липня 2015 р. м. Київ К/800/24600/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді - Загороднього А.Ф.,
суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2015 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року
у справі № 826/1563/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комінвест»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
ТОВ «Комінвест» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 січня 2015 року № 0000212213, № 0000202213.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 16 січня 2015 року № 0000212213, № 0000202213.
ДПІ у Шевченківському районі ГУ Державної фіскальної служби у м. Києві не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ у Шевченківському районі ГУ Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Комінвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносинам з ТОВ «Спецпроект 2012» за період з 01 грудня 2013 року по 31 жовтня 2014 року, за результатами якої було складено акт перевірки від 23 грудня 2014 року №1815/22-13/18019170, яким зафіксовано порушення позивачем пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 та пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між ТОВ «Комінвест» та ТОВ «Спецпроект 2012».
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 16 січня 2015 року:
- № 0000212213, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 277690,00 грн. у тому числі: 222152,00 грн. - основний платіж, 55538,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;
- № 0000202213, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 147286,00 грн. у тому числі: 117829,00 грн. - основний платіж, 29457,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги щодо скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень, виходив з того, що відповідачем не доведено належними доказами факт того, що фінансово-господарські операції між ТОВ «Комінвест» та ТОВ «Спецпроект 2012» не були спрямовані на настання реальних наслідків здійснення господарських операцій, а тому донарахування відповідачем податкового зобов'язання з ПДВ, є неправомірним.
Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що такі висновки судів як першої, так і апеляційної інстанцій, є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі, з огляду на наступне.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість у відповідності до вимог ПК України є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Натомість, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Наведене кореспондує приписам пункту 198.6 статті 198 ПК України, відповідно до яких не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України (пункт 201.8 статті 208 ПК України).
Тобто, Податковим кодексом України чітко встановлено випадки неврахування в податковому кредиті суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що підтверджені податковими накладними, а саме: 1) невідповідність форми та змісту податкової накладної вимогам ст. 201 ПК України; 2) складення податкової накладної особою, що не зареєстрована, як платник податку на додану вартість; 3) відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (за умови необхідності такої реєстрації).
Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Між цим, судами попередніх інстанцій обставини реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку встановлені не були.
Так, в порушення вимог статті 159 КАС України, судами першої та апеляційної інстанцій з метою реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентом, а саме: можливостей контрагента позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей, питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні наданих послуг, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням.
При цьому, для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, судами попередніх інстанцій не було перевірено доводи відповідача щодо наявності постанови про встановлення анкетних даних від 16 грудня 2013 року, згідно якої директор, головний бухгалтер та засновник ТОВ «Спецпроект 2012» ОСОБА_1 загинув 13 грудня 2013 року.
Тоді як, вбачається з матеріалів справи, всі акти приймання-передачі виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року та за січень 2014 року, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за січень 2014 року та за грудень 2013 року, датовані 27 грудня 2013 року, акти приймання-передачі виконавчої документації від 31 січня 2014 року та податкові накладні від 27 грудня 2013 року та від 31 січня 2014 року, підписані від імені ОСОБА_1
Отже, судам попередніх інстанцій, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником податку були сформовані дані податкового обліку. При цьому, приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Враховуючи викладене, колегія суддів не може погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки рішення судів прийняті по недостатньо з'ясованим і перевіреним обставинам справи, що мають значення для її правильного вирішення.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог частини 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для направлення справи, в цій частині, на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року скасувати.
Справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комінвест» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді О.А. Веденяпін
М.П. Зайцев