22 липня 2015 року Справа № 876/12268/13
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Костіва М.В. та Бруновської Н.В.,
з участю секретаря судового засідання - Нефедової А.О.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - ОСОБА_1;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській обл. на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.09.2013р. в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській обл. про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість,-
21.08.2013р. позивач Фізична особа - підприємець /ФОП/ ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати винесене відповідачем Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією /ОДПІ/ Головного управління /ГУ/ Міндоходів у Волинській обл. податкове повідомлення-рішення № 0032901702 від 04.07.2013р.; стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору (а.с.3-7).
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18.09.2013р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській обл. № 0032901702 від 04.07.2013р.; стягнуто з державного бюджету на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 461 грн. 75 коп. (а.с.108-111).
Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач Луцька ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській обл., яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.114-115).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що згідно первинних документів позивач здійснював придбання товарів у постачальника ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк»; відносно цього контрагента податковими органами встановлено безтоварний характер правочинів при придбанні та продажу товарів, виявлено відсутність власних складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, а також не підтверджено наявності поставок товарів від підприємств-постачальників. За таких обставин ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» здійснювало діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам.
Також під час розгляду справи позивачем не представлено документів щодо перевезення товарів.
У зв'язку із реорганізацією Луцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській обл. у Луцьку ОДПІ ГУ ДФС у Волинській обл., судом апеляційної інстанції в порядку ст.55 КАС України допущено заміну відповідача його правонаступником - Луцькою ОДПІ ГУ ДФС у Волинській обл. (підстава: постанови КМ України № 160 від 21.05.2014р. «Про утворення Державної фіскальної служби» та № 311 від 06.08.2014р. «Про утворення територіальних органів ДФС та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів КМ України»).
Заслухавши суддю-доповідача по справі, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, протягом 23.04.2013р.-30.04.2013р. відповідачем Луцькою ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_4 по взаєморозрахунках з ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» за червень 2010 року, за результатами якої складено Акт перевірки № 2844/17.2/НОМЕР_2 від 15.05.2013р. (а.с.5-12).
Проведеною перевіркою встановлено, що в порушення вимог абз.«а», «б» п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187, п.п.198.1, 198.2, 198.6 ст.198 ПК України позивачем занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті за червень 2010 року, на загальну суму 36940 грн.
На підставі наведеного Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0003891702 від 27.05.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 55410 грн., з яких 36940 грн. за основним платежем та 18470 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.14).
Зазначене податкове повідомлення-рішення позивач оскаржував в адміністративному порядку.
За результатами розгляду первинної скарги ГУ Міндоходів у Волинській обл. прийнято рішення № П/35/10.2-06 від 21.06.2013р., яким податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ № 0003891702 від 27.05.2013р. скасовано в частині 9235 грн. зайво застосованої штрафної санкції, а в іншій частині 46175 грн. (основний платіж - 36940 грн., штрафна санкція - 9235 грн.) залишено без змін (а.с.19-20).
Повторна скарга позивача Міністерством доходів і зборів України залишена без задоволення (а.с.22-23).
На підставі рішення ГУ Міндоходів у Волинській обл. № П/35/102-06 від 21.06.2013р. Луцькою ОДПІ відповідно до Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затв. наказом Міністерства фінансів України № 1236 від 28.11.2012р., у зв'язку із зменшенням суми грошового зобов'язання, ФОП ОСОБА_4 скеровано нове повідомлення-рішення № 0032901702 від 04.07.2013р. (а.с.24).
Скарга позивача на нове податкове повідомлення-рішення залишена без розгляду згідно рішення ГУ Міндоходів у Волинській обл. № П/150/10.2-06 від 24.07.2013р. (а.с.28-29).
Підставою для винесення спірного рішення щодо збільшення суми грошових зобов'язань з ПДВ є висновки податкового органу про те, що господарські операції позивача з ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» не підтверджуються, оскільки проведеною перевіркою виявлено відображення в бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій, що фактично не відбувалися.
Такий висновок ґрунтується на тому, що у контрагента позивача не було необхідних умов для здійснення господарської діяльності через відсутність відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що вказує на відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань; також позивачем не представлено документів про фактичну передачу та переміщення товарів від ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» до позивача.
Також відповідач покликається на висновки Акта перевірки № 00278/236/35023063 від 07.05.2011р. про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» з питань достовірності визначення показників декларації з ПДВ за період березень 2009 року - березень 2011 року, у якому зроблено висновок нікчемність угод з участю ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк».
Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що факти реального виконання господарських операцій з контрагентом ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» підтверджуються належно оформленими первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. Податкова накладна, яка засвідчує факт поставки товарів, також є належно оформленою, що відповідно дає позивачу право на віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ.
Реальність господарських операцій підтверджується й тим, що отримані за їх наслідками товари в подальшому використані позивачем у своїй господарській діяльності.
Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.
Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.
При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:
* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
* відсутність первинних документів обліку.
Матеріалами справи стверджується, що у червні 2010 року ФОП ОСОБА_4 на підставі усної домовленості придбав у ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» товар (засувки, патрубок відводу) на загальну суму 221637 грн., у тому числі ПДВ. Продавцем ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» на товар видано позивачу податкові накладні № 97 від 02.06.2010р. на суму 112362 грн., в тому числі ПДВ 18727 грн., та № 114 від 29.06.2010р. на суму 109275 грн., в тому числі ПДВ 18212 грн. 50 коп., а також видаткові накладні № РН-0000099 від 02.06.2010р. та № РН-0000116 від 29.06.2010р. на загальну суму 221637 грн., в тому числі ПДВ 36939 грн. 50 коп. (а.с.30-33).
Оплата за придбаний товар здійснена позивачем у повному обсязі в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк», що підтверджується копіями платіжних доручень №№ 89, 90 від 17.06.2010р., №№ 115, 116 від 19.07.2010р., виписками по банківському рахунку позивача (а.с.54-57).
Суму ПДВ за вказаними операціями у розмірі 36939 грн. 50 коп. позивач відніс до податкового кредиту в декларації з ПДВ за червень 2010 року (а.с.65-69).
Придбані у ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» товарно-матеріальні цінності в подальшому позивачем частково були реалізовані Дочірньому підприємству «ПрикарпатЗахідтранс» Південно-Західного Відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів, що підтверджується копіями довіреностей, видатковими та податковими накладними (а.с.58-63).
Реалізація придбаного товару в ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» зумовила виникнення податкових зобов'язань у позивача.
Податкові відносини, що виникали у суб'єктів господарювання у зв'язку із постачанням товарів (робіт, послуг) у червні 2010 року врегульовані Законом України «Про податок на додану вартість».
За таких умов застосування Луцькою ОДПІ до зазначених відносин положень ПК України, який діє з 01.01.2011р., є помилковим.
Відтак, податкове повідомлення-рішення № 0032901702 від 04.07.2013р. про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ за червень 2010 року на підставі ст.ст.185-187, 198 ПК України не відповідає вимогам закону.
Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
З наведеного слідує, що вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкової ознаки господарської операції кореспондується з нормами Закону України «Про податок на додану вартість». Для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Договори, податкові, видаткові накладні, платіжні доручення є підставою для податкового та бухгалтерського обліку, якщо вони засвідчують факт вчинення господарської операції. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.
Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції мали реальний характер. Дослідженні первинні документи містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пп.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р.
Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача або ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» на укладення правочину без наміру створити наслідки, які передбачені ним. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача про нікчемність правочинів позивача з його контрагентами.
Відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних не впливає на стан конкретних активів та зобов'язань та не дає підстав вважати, що господарські операції не відбулися, оскільки їх здійснення за певний період підтверджується іншими документами бухгалтерського обліку, наявність яких згідно зі ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» дає право на формування податкового кредиту.
Отже, між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися лише в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.
Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок неправильного формування податкового кредиту та валових витрат, відшкодування з державного бюджету ПДВ тощо.
Також складений Бориспільською ОДПІ Київської обл. Акт перевірки № 00278/236/35023063 від 07.05.2011р. не містить жодних висновків у розрізі відносин позивача з названим контрагентом; не вказує, яким саме чином висвітлені у Акті обставини перешкоджали здійсненню реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Крім того, обставини відсутності матеріальних та фізичних ресурсів не перешкоджають контрагенту позивача провадити господарську діяльність силами інших суб'єктів підприємницької діяльності за плату на підставі відповідних угод (а.с.85-91).
У вказаному Акті питання можливості здійснення таких операцій силами інших суб'єктів підприємницької діяльності податковим органом не досліджувались, а висновок щодо відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності не може заслуговувати на увагу, оскільки чинне законодавство не визначає норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим доводи відповідача щодо відсутності таких умов мають виключно оціночний характер та базуються на припущеннях. Відсутність у податкового органу можливості перевірки суб'єкта підприємницької діяльності теж не може слугувати беззаперечним доказом фіктивності такого підприємства.
Окрім цього, по операціях придбання позивачем у ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» товарів не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків, слід вважати безпідставним.
Під час судового розгляду не виявлено фактів визнання недійсними установчих документів юридичної особи ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк», також відсутні обвинувальні вироки суду, якими були б засуджені винні особи за створення фіктивного підприємства ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» чи видачу податкових накладних від цього підприємства, не здобуто доказів наявності протиправного умислу в самого позивача.
Системний аналіз норм чинного податкового законодавства, наявних в матеріалах справи документів свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за спірний період, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту є правомірними.
Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем первинні документи, банківські документи, за якими позивачем здійснювалася оплата цих товарів, містять інформацію щодо змісту поставок товарів у рамках названих договорів, є достовірними доказами виконання контрагентом позивача вимог, обумовлених названими договорами.
Окрім того, достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ.
Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам, встановленим чинним законодавством.
Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.
Покликання контролюючого органу на можливі порушення норм інших галузей законодавства у розглядуваній справі не впливають на правильність ведення податкового обліку, а тому не можуть свідчити про порушення інтересів держави у фіскальній сфері.
Додатково суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.
В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що нормами ст.207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:
1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;
2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;
3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.
Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.
Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент укладення правочинів (в тому числі усних) та їх виконання позивач та його контрагент мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.
За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту, а також донарахування грошових зобов'язань з ПДВ, колегія суддів не знаходить.
Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ.
При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.
Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обгрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам податкового законодавства, діючого на момент виникнення спірних відносин.
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.
При цьому висновок суду про неправомірність рішення податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській обл. на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.09.2013р. в адміністративній справі № 803/1810/13-а залишити без задоволення, а згадану постанову суду - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя: Р.М.Шавель
Судді: М.В.Костів
Н.В.Бруновська