Головуючий у 1 інстанції - Пустовойт Т.В.
Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.
22 липня 2015 року справа №264/1681/15-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Шишова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області на постанову Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 03 червня 2015 року у справі № 264/1681/15-а за позовом Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області до Іллічівського відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, -
20 березня 2015 року Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області звернулось до Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області з адміністративним позовом до Іллічівського відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про визнання постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 46890132 від 17 березня 2015 року незаконною та її скасування (а.с. 2).
Постановою Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 03 червня 2015 року у задоволенні адміністративного позову Управлінню Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області відмовлено (а.с. 15-16).
Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Наголошувало на тому, що відповідачем при прийнятті постанови про відкриття виконавчого провадження порушено правило підвідомчості виконавчих проваджень (а.с. 17-18).
Представники сторін у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями.
13 липня 2015 року відповідачем до канцелярії суду надіслані заперечення на апеляційну скаргу разом із клопотанням про розгляд справи за відсутності представника відділу (а.с. 26-28).
Колегія суддів розглядає дану справу відповідно до вимог ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 березня 2015 року Іллічівським районним судом м.Маріуполя Донецької області видано виконавчий лист № 264/6883/14-а про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області здійснити ОСОБА_2 нарахування та виплату державної соціальної допомоги як дитині війни у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» за період з 04 лютого 2014 року по 02 серпня 2014 року включно, з відрахуванням фактично проведених виплат (а.с. 3).
17 березня 2015 року заступником начальника Іллічівського відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції - Пуссар Н.В. відкрито виконавче провадження ВП № 46890132 про примусове виконання за виконавчим листом № 264/6883/14-а від 12 березня 2015 року (а.с. 3).
Позивач з зазначеною постановою не погодився, зазначивши, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження», Управління в даному випадку виступає в якості відповідача (боржника), тому ВДВС Маріупольського МУЮ порушено правило щодо підвідомчості виконавчих проваджень. Позивач вважає постанову від 17 березня 2015 року ВП № 46890132 про відкриття виконавчого провадження незаконною, а тому звернувся до суду.
Спірним питанням цієї справи є встановлення наявності порушень підвідомчості виконавчих проваджень.
Відповідно до ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно із ч. 1 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 606-XIV) та Інструкцією з організації примусового виконання рішень № 512/5 від 2 квітня 2012 року (далі - Інструкція).
Так, у відповідності до Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно зі ст. 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до ст. 5 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом.
Таким чином, відповідач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством України покладений обов'язок по примусовому виконанню рішень.
Як встановлено під час розгляду справи, 17 березня 2015 року заступником начальника Іллічівського відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Пуссар Н.В. відкрито виконавче провадження ВП № 46890132 про примусове виконання за виконавчим листом № 264/6883/14-а від 12 березня 2015 року (а.с. 3).
Відповідно до ст. 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з п. 3.1. Інструкції по примусовому виконанню підлягають виконавчі документи, визначені у статті 17 Закону.
Статтею 17 Закону № 606-XIV передбачено, що державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи:
виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;
ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних правах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
судові накази;
виконавчі написи нотаріусів;
посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про
адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;
рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;
рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Як вбачається з п. 3.3. Інструкції, виконавчий документ повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 18 Закону.
Відповідно до ст. 18 Закону № 606-XIV у виконавчому документі зазначаються:
назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;
дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб -платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;
резолютивна частина рішення;
дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;
строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Згідно ч. 1 ст. 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Таким чином, при прийнятті виконавчого документу до виконання, державний виконавець має встановити: до належного відділу він поданий; коли саме виданий виконавчий документ, який строк його пред'явлення до виконання; чи відповідає він вимогам ст. 18 вказаного Закону.
Враховуючи те, що виконавчий лист № 264/6883/14-а, відповідав всім вимогам, встановленим до нього як до виконавчого документа, поданий до виконання до відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції за місцем знаходження боржника, колегія суддів дійшла до висновку, що спірну постанову прийнято державним виконавцем з дотриманням вимог Закону № 606-XIV та Інструкції.
Щодо посилання управління на порушення відповідачем правила підвідомчості виконавчих проваджень, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 20 Закону № 606-XIV виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.
З п. 3.5.3. Інструкції вбачається, що підвідомчість виконавчих проваджень відділам примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та регіональних органів ДВС визначається згідно зі статтею 21 Закону.
Згідно ст. 21 Закону № 606-XIV на відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається виконання рішень, за якими боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури гарнізонів, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи.
Відповідно до вимог ст. 2 Закону № 606-XIV за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження у встановленому Міністерством юстиції України порядку можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби. Постановою директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі на керівника групи можуть покладатися права і повноваження у виконавчому провадженні, встановлені цим Законом, для начальників відділів примусового виконання рішень та заступників начальників районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції - начальників відділів державної виконавчої служби (далі - начальники відділів).
Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 затверджено «Інструкцію з організації примусового виконання рішень». Вказаним наказом визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства юстиції України від 17 травня 2004 року № 37/5 «Про затвердження Порядку утворення та функціонування виконавчих груп при органах державної виконавчої служби», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 травня 2004 року за № 624/9223 (зі змінами).
За таких обставин колегія суддів вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на вказаний наказ, оскільки на час відкриття виконавчого провадження 25 лютого 2015 року він втратив чинність.
Разом з тим, Інструкцією з організації примусового виконання рішень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, яка була діючою як на час проведення виконавчих дій (відкриття виконавчого провадження) так і на час розгляду даної справи, визначено, що органами державної виконавчої служби зокрема є: Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень (далі - регіональні органи державної виконавчої служби) (п. 1.3.2).
Відповідно до п.п. 5.1. за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження при органах державної виконавчої служби за відповідною постановою можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких входять державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби.
Підпунктом 5.4. визначено, що виконавча група може бути утворена за рішенням: начальника регіонального органу державної виконавчої служби - з державних виконавців підпорядкованих відділів. Крім того, посадова особа, яка приймає рішення про утворення виконавчої групи, виносить про це вмотивовану постанову (п.п. 5.5).
Як встановлено судом апеляційної інстанції постановою начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області від 04 квітня 2012 року на виконання наказу Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, та з урахуванням вимог ст. 2 Закону № 606-XIV, утворено виконавчу групу при відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області у складі державних виконавців відділів ДВС територіальних управлінь юстиції Донецької області, підпорядкованих начальника відділів за місцем знаходження боржників - органів УПФУ в Донецькій області (а.с. 29).
Отже, наявність вмотивованої постанови про утворення виконавчої групи, до складу якої входить Іллічівський відділ Державної виконавчої служби Маріупольського Маріупольського управління юстиції (державні виконавці) та його заступник , не призводить до порушень правил підвідомчості виконавчих проваджень з виконання виконавчих листів виданих за рішенням судів, які зобов'язують територіальні органи Пенсійного Фонду здійснити нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії фізичній особі.
Відповідно до приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області на постанову Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 03 червня 2015 року у справі № 264/1681/15-а - залишити без задоволення.
Постанову Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 03 червня 2015 року у справі № 264/1681/15-а - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.
Судді: Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко
О.О.Шишов