Справа: № 825/1446/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Л.О.
Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.
Іменем України
16 липня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Мачура Я.С.,
Шостака О.О.,
при секретарі: Оліщук А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Тимчасово виконуючого обов'язки начальника Головного квартирно - експлуатаційного управління Збройних Сил України Берназа А.М. про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_3 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Тимчасово виконуючого обов'язки начальника Головного квартирно - експлуатаційного управління Збройних Сил України Берназа А.М. та просив визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо непересилання за належністю відповідному органу чи посадовій особі його звернення від 12.12.2014 та неповідомлення його про пересилання зазначеного звернення; зобов'язати відповідача переслати за належністю відповідному органу чи посадовій особі вищеозначене звернення, про що повідомити позивача.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі. В даному випадку, за твердженням апелянта, відповідачем протиправно не виконано обов'язку щодо пересилання його звернення за належністю.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 12.12.2014 ОСОБА_3 звернувся із заявою до Міністерства оборони України, в якій просив належно вирішити питання його житлового забезпечення, видати ордер на житло, укласти договір найму житла, припинити стягнення коштів за ненадані житлові послуги та забезпечити йому вільний доступ до зареєстрованого місця проживання.
17 Грудня 2014 року звернення позивача надіслано Міністерством оборони України за належністю до начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України.
14 Січня 2015 року відповідачем надано позивачу відповідь №303/Н/16/72, якою повідомлено, що згідно отриманої інформації від квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів на теперішній час в трикімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані дві особи (ОСОБА_3 та ОСОБА_5), також позивач є власником особистого рахунку. Також зазначено, що з питань вільного доступу до закритого військового містечка м. Ічня, на території якого знаходиться вищезгадана квартира, позивачу необхідно звернутися до начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді звернення позивача відповідач діяв у порядку та у спосіб передбачений Законом України «Про звернення громадян».
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
Статтею 40 Конституції України встановлено, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права на звернення регулює Закон України «Про звернення громадян».
Передбачене статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» право громадян України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення кореспондується із встановленими статтями 14, 15, 19 цього Закону обов'язками органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України «Про звернення громадян» якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Згідно статті 14 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
За змістом частини 1 статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Згідно статті 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, зокрема, зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач своїм листом від 14.01.2015 №303/Н/16/72 в межах наданих йому повноважень повідомив позивача про результати розгляду його звернення. Однак, зважаючи на те, що звернення позивача містило питання, які не належать до компетенції Тимчасово виконуючого обов'язки начальника Головного квартирно - експлуатаційного управління Збройних Сил України, зокрема, питання щодо вільного доступу до закритого військового містечка м. Ічня, останнім було запропоновано ОСОБА_3 звернутись з даного приводу до начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів.
В судовому засідання представник відповідача пояснив, що така відповідь була зумовлена виконанням вимог п.2.15 Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 03.12.2005 №722 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 грудня 2005 року за №1512/11792, в якому зазначено, що якщо у зверненні поряд з питаннями, що належать до компетенції органу військового управління, порушуються питання, які підлягають вирішенню в інших органах державної влади чи місцевого самоврядування, то під час надання відповіді на звернення орган військового управління також роз'яснює громадянину порядок розв'язання цих питань.
Однак, колегія суддів вважає, що вказані доводи є необґрунтованими і не могли слугувати підставою до невиконання відповідачем обов'язку, закріпленого Законом України «Про звернення громадян», щодо пересилання за належністю звернення позивача, з огляду на таке.
Зміст цього пункту прямо не звільняє суб'єкта владних повноважень від визначеного ст.7 Закону України «Про звернення громадян» обов'язку, а лише встановлює інший, відмінний від попереднього, обов'язок роз'яснення порядку вирішення поставлених питань.
Крім того, навіть у випадку, якщо відповідач вважав, що інструкція усуває обов'язок щодо перенаправлення звернення, - він був зобов'язаний виконувати вимоги Закону України «Про звернення громадян», а не Інструкції, яке звужує обсяг прав особи, що звертається.
Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги ст.7 Закону України «Про звернення громадян» поширюються на суб'єкта владних повноважень незалежно від того був від першим адресатом чи звернення було йому перенаправлено іншим суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 (пункт 5), зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Враховуючи наведене та виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору пріоритетними є норми Закону України «Про звернення громадян», а не положення Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України.
Згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано жодних належних та допустимих доказів належного, об'єктивного та всебічно розгляду звернення позивача від 12.12.2014, зокрема, в частині, що стосується направлення за належністю вказаного звернення до начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів, з питань, віднесених до його компетенції, та належного повідомлення ОСОБА_3 про таке перенаправлення, - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 та, як наслідок, необхідність їх задоволення в повному обсязі.
Натомість, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, - з огляду на що колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Керуючись ст.ст.160, 167, 195, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Тимчасово виконуючого обов'язки начальника Головного квартирно - експлуатаційного управління Збройних Сил України Берназа А.М. про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність Тимчасово виконуючого обов'язки начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України Берназа А.М. щодо непересилання ним за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення ОСОБА_3 від 12.12.2014 та неповідомлення останнього про таке пересилання.
Зобов'язати Тимчасово виконуючого обов'язки начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України Берназа А.М. переслати за належністю звернення ОСОБА_3 від 12.12.2014 відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомити ОСОБА_3.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуюча:
Судді:
Повний текст постанови виготовлено 21 липня 2015 року.
Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.
Судді: Мамчур Я.С
Шостак О.О.