Рішення від 15.07.2015 по справі 910/11893/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2015№910/11893/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" в особі

уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію

ПАТ "Європейський газовий банк" Оберемка Романа Анатолійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОПЕЙСЬКА ГАЗОВА ГРУПА"

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГА АСТЕР"

про звернення стягнення на предмет іпотеки в сумі 6 803 466,02 доларів США, що

еквівалентно 143 265 033,00 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивачa: Юр М.А. - представ. за довір.

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: не з'явились.

У судовому засіданні 15.07.2015, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк" Оберемка Романа Анатолійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОПЕЙСЬКА ГАЗОВА ГРУПА" за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГА АСТЕР" про звернення стягнення на предмет іпотеки в сумі 6 803 466,02 доларів США, що еквівалентно 143 265 033,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.05.2015 порушено провадження у справі №910/11893/15, розгляд справи призначений на 10.06.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2015, в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 24.06.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.06.2015, в порядку статті 69 ГПК України строк вирішення спору продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладений на 15.07.2015 на підставі статті 77 ГПК України.

Представник позивача у судовому засіданні 15.07.2015 позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Відповідач та третя особа у судове засідання призначене на 15.07.2015 не з'явилися.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач та третя особа були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 15.07.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕГА АСТЕР" (третя особа, позичальник) і Публічним акціонерним товариством "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ГАЗОВИЙ БАНК", (позивач, банк) укладено Кредитний договір №506-130112 від 13.01.2012, із змінами до нього (далі - кредитний договір, договір), у відповідності з яким банком позичальнику відкрито відкличну відновлювальну кредитну лінію в межах якої надано кредитні кошти в сумі 6 319 290 доларів США 66 центів (кредит) з процентною ставкою 20% річних (п. 1.4.1), на строк з 13.01.2012 по 25.12.2014.

Згідно банківських виписок, банк на виконання кредитного договору надав позичальнику кредит на загальну суму 5 919 290,66 дол. США, який позичальник не погасив, внаслідок чого станом на 27.01.2015 за відповідачем утворилась заборгованість зі сплати по тілу кредиту у розмірі 5 919 290,66 дол. США та зі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 703 737,88 дол. США.

Зазначене встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2015 у справі №910/6025/15-г, яке набрало законної сили 12.05.2015, та в порядку ст. 35 ГПК України, повторного доведенню не підлягає.

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Наведений факт має преюдиційне значення та не підлягає повторному доведенню.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання позичальником зобов'язань зі сплати кредиту та процентів за користування кредитом, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1 та 3 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Частиною 1 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок, зокрема, позичальника повернути кредит та сплатити проценти за кредитним договором.

За приписами ст.10561 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання з видачі кредиту згідно умов Кредитного договору належним чином.

Однак, ТОВ "Мега Астер" станом на 20.01.2015 заборгованість за кредитом та відсотками не погасив, в результаті чого заборгованість за кредитом становить 5 919 290,66 дол. США та за відсотками за користування кредитом - 723 468,85 дол. США, що підтверджується матеріалами справи та розрахунком.

Доказів погашення заявленої до стягнення суми боргу в матеріали справи не представлено, тому заборгованість у розмірі заявленому до стягнення визнана судом обґрунтованою та документально доведеною.

У зв'язку з виникненням заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом, позивач також здійснив нарахування пені у розмірі 160 706,51 дол. США (114 694,34 дол. США за період з 20.08.2014 по 25.12.2014, 46 012,17 дол. США з 05.07.2014 по 25.12.2014).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що за порушення строків повернення кредитних коштів та/або сплати процентів та комісій за користування кредитними коштами, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який стягується пеня за кожен день прострочки.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 2 статті 343 господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Отже, враховуючи норми чинного законодавства України, оскільки позивачем нараховано пеню в іноземній валюті та у прохальній частині позовної заяви не зазначено еквівалентної суми пені в національній валюті України (гривнях), суд приходить до висновку, що вимога в цій частині не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

29.03.2012 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОПЕЙСЬКА ГАЗОВА ГРУПА" укладено Договір іпотеки № 945-290312/І (надалі - Договір іпотеки).

Відповідно до п. 1.1 Договору іпотеки: "Цей Договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з Кредитного договору № 506-130112 від 13.01.2012, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕГА АСТЕР" - боржник, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії Кредитного договору".

Згідно п.1.3 Договору іпотеки, предметом іпотеки є земельна ділянка загальною площею 26,1300 га, кадастровий номер: 3222755100:00:027:0010, що розташована в Київській області, Макарівський район, Макарівська селищна рада, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ЄВРОПЕЙСЬКА ГАЗОВА ГРУПА" на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васько A.B. 29.03.2012 року за реєстровим № 802 та Державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ № 326623 від 25.02.2008 року, виданим Управлінням земельних ресурсів у Макарівському районі на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.11.2007 року №5691. Цільове призначення земельної ділянки: будівництво і обслуговування жилого будинку та господарських споруд.

Відповідно до п. 1.4 договору, за домовленістю сторін станом на дату укладення цього договору загальна заставна вартість предмету іпотеки складає 30 188 000,00 грн.

Крім цього пункт 3.1.2. Договору іпотеки передбачає: у випадку невиконання або часткового невиконання іпотекодавцем зобов'язань за цим Договором або боржником за Кредитним договором (в тому числі і по сплаті будь-яких платежів, які повинні бути здійснені відповідно до кредитного договору) звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до розділу 5 цього Договору та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування витрат на утримання заставленого майна., витрат пов'язаних з пред'явленням вимоги за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет іпотеки, реалізацією предмета іпотеки, відшкодування збитків, завданих порушенням кредитного договору та/або умов даного договору.

Також пунктом 5.2. Договору іпотеки регламентовано, що іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання у наступних випадках: якщо у момент настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений кредитним договором строк суми кредиту або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум процентів; або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум неустойки (пені, штрафних санкцій).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 6 статті 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

У відповідності до частини 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку", за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно з ст. 11 вищевказаного закону, майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно зі статтею 35 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж 30-ти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Станом на 20.01.2015 загальна заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором становить 6 642 759,51 дол. США, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 5 919 290,66 дол. США, заборгованість по процентам 723 468,85 дол. США, що підтверджується детальним розрахунком заборгованості по кредиту та матеріалами справи.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати заборгованості позичальником перед банком у розмірі 6 642 459,51 дол. США.

Матеріали справи не містять доказів задоволення ані позичальником, ані іпотекодавцем вимог позивача, як кредитора та іпотекодержателя, щодо погашення заборгованості за кредитним договором та щодо передання предмету іпотеки у рахунок погашення вищевстановленої судом заборгованості позичальника по кредитному договору в добровільному порядку.

А відтак, із огляду на вищенаведене, та враховуючи положення статей 33, 35, 38 та 39 Закону України "Про іпотеку", позов про примусове звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає задоволенню.

У відповідності до статті 39 Закону України "Про іпотеку", у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до звіту про оцінку майна, проведеної ЗАТ "Консалтингюрсервіс" (сертифікат №17007/14 від 07.10.2014, з терміном дії з 07.10.2014 по 07.10.2017, напрями оцінки майна: оцінка об'єктів у матеріальній формі, оцінка цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів, майнових прав та нематеріальних активів, у тому числі прав на об'єкти інтелектуальної власності), вартість земельної ділянки площею 26,1300 га, що розташована в Київській області, Макарівського району, Макарівської селищної ради, кадастровий номер: 3222755100:00:027:0010, з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських споруд і належить на праві власності ТОВ "Європейська газова група", становить 13 861 965,00 грн. на 06.03.2015.

За таких підстав, суд приймає до уваги вказаний звіт про оцінку нерухомого майна, складений 06.03.2015 суб'єктом оціночної діяльності ЗАТ "Консалтингюрсервіс", в якості належного та допустимого доказу відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 6 статті 3 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості за кредитом у розмірі 6 642 759,51 грн.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Звернути стягнення на предмети іпотеки: земельну ділянку, загальною площею 26,1300 га, кадастровий номер: 3222755100:00:027:0010, що розташована в Київській обл., Макарівський район, Макарівська селищна рада, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Європейська газова група" (03067, м. Київ, вул. Машинобудівна, 37, код 35591462) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васько А.В. 29.03.2012 за реєстровим №802 та Державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ №326623 від 25.02.2008, виданим Управлінням земельних ресурсів у Макарівському районі на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.11.2007 року №5691, в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Астер" (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 13-А, код 35332267) за кредитним договором №506-130112 від 13.01.2012 у розмірі 5 919 290, 66 дол. США (п'ять мільйонів дев'ятсот дев'ятнадцять тисяч двісті дев'яносто доларів США 66 центів) - заборгованість за кредитом, 723 468,85 дол. США (сімсот двадцять три тисячі чотириста шістдесят вісім доларів США 85 центів) - заборгованість за відсотками за користування кредитом, на користь Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" (04073, м. Київ, проспект Московський, 16, код 34693790).

Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення публічних торгів в рамках виконавчого провадження з початковою ціною реалізації предмета іпотеки не нижче 13 861 965,00 грн. (тринадцять мільйонів вісімсот шістдесят одна тисяча дев'ятсот шістдесят п'ять гривень 00 коп.).

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з Товариству з обмеженою відповідальністю "Європейська газова група" (03067, м. Київ, вул. Машинобудівна, 37, код 35591462) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73 080,00 грн. (сімдесят три тисячі вісімдесят гривень 00 коп.).

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 20.07.2015.

Суддя М.Є.Літвінова