"11" листопада 2010 р. справа № 2-36/09
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Сафронової С.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Уханенка С.А.
при секретарі судового засідання: Близнюк Т.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Петриківського районного суду Дніпропетровсько області від 19 травня 2009 року
у адміністративній справі № 2а-15481/09 за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Петриківського районного управління юстиції та Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області про стягнення матеріальної і моральної
шкоди, пов'язаної з невиконанням судового рішення, -
У лютому 2002 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з поовною заявою до Петриківського районного управління юстиції Дніпропетровської області, в якому просила стягнути на її користь з відповідача, не стягнуту з вини працівників ВДВС заборгованість по аліментам в сумі 898,81 грн. та моральну шкоду в сумі 1000 грн. Зазначені вимоги ОСОБА_1 неодноразово уточнювався та доповнювався, і остаточно позивачка просила стягнути з відділу державної виконавчої служби Петриківського районного управління юстиції на її користь матеріальну шкоду, заподіяну їй невиконанням рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська, з урахуванням індексу інфляції у розмірі 1662 грн. 08 коп., суми неустойки (пені) у розмірі 29418 грн. 48 коп. та відшкодувати моральну шкоду в сумі 10000 грн., зобов'язавши Головне управління Державною казначейства в Дніпропетровській області виплатити їй 41979 грн. 37 коп. Також позивачка просила судові витрати покласти на відділ державної виконавчої служби Петриківського районного управління юстиції (а.с.145-146 т.1)
Постановою Петриківського районного суду Дніпропетровсько області від 19 травня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з Відділу Державної виконавчої служби Петриківського районного управління юстиції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 1662,08 гр., розраховану з урахуванням індексу інфляції, та суму в розмірі 1000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 судом відмовлено.
Зазначена постанова суду першої інстанції оскаржена позивачкою в частині відмови у задоволені її частини вимог з підстав порушення судом норм матеріального права та неправильного встановлення судом обставин, які мають значення для справи, що на думку позивачки призвело до постановлення необґрунтованого та незаконного судового рішення.
Апеляційна скарга позивачки мотивована не урахуванням судом положень ст.196 Сімейного Кодексу України та того факту, що аліменти з її колишнього чоловіка на утримання сина ОСОБА_2, були утримані КРСП «Придніпровець», а рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 13.09.2000 р. на її користь з КРСП «Придніпровець»була стягнута сума заборгованості по аліментам у розмірі 898,81 грн. Проте, вказане судове рішення відповідачем безпідставно не виконувалося на протязі 4-х років, КРСП «Придніпровець»збанкротував і перестав існувати, що й стало підставою для її звернення до суду з позовом у цій справі, який був задоволенний рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційним судом Дніпропетровської області від 22 червня 2005 року, але не виконаним відповідачем. На думку позивачки, підставою для скасування Верховним Судом України рішень суду першої та апеляційної інстанції, з направленням справи на новий розгляд, стало лише не залучення до участі у справі Головного управління Державного Казначейства України.
Посилаючись на безпідставне невиконання відповідачем судових рішень та на тривалий час не вирішення справи по суті з вини відповідачів, позивачка вважає, що першопричиною її хвороби та встановленої у 2003 році інвалідності, стали саме її моральні страждання під час судового вирішення спору у цій справі та відсутність фінансової можливості дбати про власне здоров'я, оскільки всі грошові кошти вона витрачала на виховання та лікування сина, котрий знаходився на диспансерному обліку. Вважає також, що звинувачення її представником відповідача у зітханні на державні гроші, принижує її людську гідність. За наведених обставин, позивачка просить постановити рішення про часткове скасування постанови суду першої інстанції і ухвалити частково нове рішення по суті її позовних вимог, а також винести окрему ухвалу з приводу повторного невиконання судового рішення відділом Державної виконавчої служби Петриківського районного управління юстиції Дніпропетровської області.
В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали вимоги апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні з наведених у скарзі підстав та обставин.
Відповідачі у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, але їх представники в судове засідання не прибули, що відповідно до ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів діючи у відповідності до вимог статті 195 КАС України, визнала за можливе вийти за межі доводів апеляційної скарги, оскільки під час апеляційного провадження встановленні порушення, що були допущені судом першої інстанції та які призвели до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір по даній справі по суті, суд першої інстанції виходив з того, що дана справа є адміністративною, і з зазначеним висновком колегія суддів погоджується, оскільки згідно ст.2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачкою оскаржується бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішення, яке ухвалене місцевим загальним судом в 2000 році в порядку Цивільного процесуального кодексу України 1963 року.
Статтею 383 Цивільного процесуального кодексу України, який набрав чинності 1 вересня 2005 року, передбачено, що учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що до цивільної юрисдикції відносяться лише спори щодо рішень, дій чи бездіяльності органів виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень, які ухвалені цивільними судами за правилами нового Цивільного процесуального кодексу України, тобто, які ухвалені після 1 вересня 2005 року.
Отже, оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень загальних судів, які ухвалені до 1 вересня 2005 року, не можуть переглядатися за правилами нового Цивільного процесуального кодексу України. Такі спори відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України відносяться до адміністративної юрисдикції.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів виконавчої служби, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2004 року (а.с.31-33 т.1), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2005 року (а.с.81-82 т.1), позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з відділу державної виконавчої служби Петриківського районного управління юстиції через Петриківське відділення державного казначейства на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки в розмірі 898, 81 грн. та 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою від 16.04.2008 року (а.с.109-110), прийнятою колегією суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, як касаційною інстанцією, частково задоволено касаційну скаргу відділу державної виконавчої служби Петриківського районного управління та скасувано рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2004 року і ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2005 року, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.попередніх інстанцій було встановлено наступне.
Вирішуючи позов ОСОБА_1 з уточненними вимогами після скасування касаційною інстанцією судових рішень Петриківського райсуду Дніпропетровської області від 23 грудня 2004 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2005 року, судом першої інстанції було взято до уваги пояснення представника відділу державної виконавчої служби, які містяться на аркуші даної справи 19-20 стосовно підстав відкриття виконавчого провадження, порядку виконання судового рішення на користь ОСОБА_1, здійснення певних виконавчих дій, підстав для призупинення виконавчого провадження з квітня 2004 року та закінчення виконавчого провадження у травні 2005 року.
Також судом було досліджено матеріали виконавчого провадження № 1592-00 відкритого 03.10.2000 року по стягненню з КСРП «Придніпровець»заборгованості по аліментам в сумі 898,81 грн. на користь ОСОБА_1, але лише в частині дотримання порядку та строку направлення в адресу сторін виконавчого провадження копій постанов про відкриття виконавчого провадження.
Разом з тим, суд першої інстанції всупереч приписів ст..161 КАСУ під час прийняття постанови не дослідив належним чином та не вирішив: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; та яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
Так, задовольняючи вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що 28.03.2006 року було прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувач у зв'язку з неможливістю виконати судове рішення із-за відсутності майна боржника., спираючись на положення ст..56 Конституції України та ст.11 Закону України «Про виконавче провадження»дійшов висновку, що невиконання на протязі 4-х років з вини відділу державної виконавчої служби судового рішення про стягнення з боржника на користь позивачки заборгованості по аліментам в сумі 898,81 грн., є підставою для стягнення заборгованості по аліментам та моральної шкоди з відділу виконавчої служби Петриківського районного управління юстиції за рахунок коштів виділених на утримання державної виконавчої служби.
Однак, посилання суду першої інстанції на положення статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» є помилковим, оскільки відповідно до частини 3 цієї статті шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним ч юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Тобто, спірні правовідносини у даній справі, не можуть регулюватися статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження»
При розгляді апеляційної скарги позивачки, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанцій, розглядаючи справу, не керувався ст.86 Закону України «Про виконавче провадження», дія якої поширюється на спірні правовідносини.
За таких обставин судове рішення першої інстанції, яке прийнято без застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, підлягає скасуванню, з постановлення нового рішення у справі
Під юридичними особами, які зобов'язані провадити стягнення коштів з боржника, маються на увазі органи та установи, зазначені у ст. 9 цього Закону.
Петриківське управління юстиції, яке було залучено позивачкою до участі у справі в якості відповідача, також як і відділ державної виконавчої служби Петриківського районного управління юстиції, яке ухвалою Петриківського районного суду від 24.11.2004 р. (а.с.17) залучено до участі у справі в якості належного відповідача, згідно довідки областного управління юстиції в Дніпропетровській області від 10.02.2001 р. (а.с.16) не є юридичною особою, а являє собою структурний підрозділ обласного управління юстиції, яке фінансується з державного бюджету та централізовано веде всі розрахунки і звіти.
З урахуванням наведеного, колегія суддів відзначає, що на час виникнення спірних правовідносин у цій справі, дія ч.1 статті 86 Закону України «Про виконавче провадження»не поширювалася на органи державної виконавчої служби.
Крім того, особливу увагу слід звернути на те, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» та Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2005 року № 320, наказу Міністерства юстиції України від 19.08.2005 року № 1482/12 відділи державної виконавчої служби Головного Управління юстиції Міністерства юстиції України, Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних у містах, міжрайонних управлінь юстиції ліквідовані.
Тобто, на момент розгляду апеляційної скарги апеляційним судом Дніпропетровської області та постановлення ним ухвали у справі від 22.06.2005 р. (а.с.81) відділи державної виконавчої служби Головного Управління юстиції Міністерства юстиції України, Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних у містах, міжрайонних управлінь юстиції були вже ліквідовані
Наказом Департаменту державної виконавчої служби від 19.08.2005 року № 3/к «Про утворення органів державної виконавчої служби» створена у складі Департаменту державної виконавчої служби Державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Наказом Департаменту державної виконавчої служби від 26.10.2005 року № 46/к утворені у складі Департаменту державної виконавчої служби Державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.
Новоутворені підрозділи виконавчої служби прийняли від ліквідованих відділів Державної виконавчої служби всі виконавчі провадження та архівні матеріали. Проте у ці справі заміна відповідача не проводилася.
В подальшому, наказом Департаменту державної виконавчої служби від 19.01.2007 року № 2 «Про ліквідацію регіональних та територіальних органів державної виконавчої служби», державну виконавчу службу Автономної республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, державну виконавчу службу у районах, містах, містах обласного значення, районах у містах було ліквідовано та утворені відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній республіці Крим, областей, Київського та Севастопольського міських, районних, районних у містах, міських, міськрайонних управлінь юстиції.
Тобто, на момент розгляду касаційної скарги державні виконавчі служби ліквідовані та утворені відділи державної виконавчої служби. Однак, процесуальне правонаступництво та замінина відповідача у цій справі на належного відповідача також не проводилася.
Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26 грудня 2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, не переходять зобов'язання боржника за виконавчим документом.
Задля присудження з відділу державної виконавчої служби Петриківського районного управління юстиції на користь стягувача коштів компенсаційного характеру необхідно перш за все встановити чи є він правонаступником Відділу Державної виконавчої служби Петриківського районного управління юстиції в Дніпропетровській області, яким відкривалося виконавче провадження на виконання судового рішення на користь позивачки, та державної виконавчої служби якою було повернуто позивачці виконавчий документ у травні 2005 року.
Позивачкою таких доказів не надано, а за змістом отриманих апеляційним судом за запитом документів з Головного управління юстиції у Дніпропетровській області не вбачається підстав для визнання новоствореного відділу ДВС правонаступником залученого у цій справі в 2004 році відповідача.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Відповідно до статті 55 КАС України в разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи правонаступником.
При визначенні процесуального правонаступництва судам слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.
Позивачкою не доведено належними доказами, а судом першої інстанції безпірно не встановлена протиправність бездіяльності саме діючого в наступний час новоствореного Відділу Державної виконавчої служби Петриківського районного управління юстиції в Дніпропетровській області, також як і не доказано факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди, причинного зв'язку між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця та виникненням шкоди, вини (у формі умислу або необережності).
Обов'язок довести неправомірні дії (бездіяльність)державного виконавця, виникнення шкоди та причинного зв'язку між ними, виходячи із загальних правил розподілу обов'язку доказування, покладається на позивача. Для доведення неправомірності дії або бездіяльності державного виконавця необхідне встановлення порушень законодавства про виконавче провадження, яке допустив державний виконавець. Доказом неправомірності буде рішення суду (про визнання винесених державним виконавцем постанов незаконними, що має преюдиціальне значення для справи про відшкодування збитків, та означатиме попереднє оскарження незаконних дій державного виконавця до суду). Збитками, завданими у виконавчому провадженні необхідно вважати суми, які вказані у виконавчих документах, однак, не були реально стягнуті державним виконавцем. Проте, такі вимоги можу розглядатися в цивільному провадженні і лише після встановлення неправомірності дій або бездіяльності державного виконавця.
Аналізуючи встановлені обставини справи та вище приведені норми закону, який врегульовує спірні правовідносини, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивачки ОСОБА_1 у повному обсязі з підстав недоведеності неправомірності дій або бездіяльності державного виконавця при виконання судового рішення на її користь про стягнення алмінтів з підприємства, та з підстав недоведеності правонаступництва Відділу Державної виконавчої служби Петриківського районного управління юстиції в Дніпропетровській області по відшкодування коштів компенсаційного характеру за неналежне виконання державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Петриківського рай управління юстиції.
Доводи апеляційної скарги з цього приводу є необґрунтованими, а висновки суду першої інстанції є помилковими.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції зроблені висновки, які не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, порушені норми матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ст.205, ст.207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Постанову Петриківського районного суду Дніпропетровсько області від 19 травня 2009 року
скасувати.
У задоволені позову ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Петриківського районного управління юстиції та Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області -відмовити у повному обсязі.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів починаючи з наступного дня після її проголошення
Повний текст постанови виготовлено 22 листопада 2010 року
Головуючий: С.В. Сафронова
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: С.А. Уханенко