20.07.2015 Справа № 920/393/15
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР", м. Суми,
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Хоружівка", с. Хоружівка, Недригайлівський район, Сумська область,
про стягнення 857 115 грн. 06 коп.,
Суддя Жерьобкіна Є.А.
Представники:
від позивача - Бонтлаб В.В. (довіреність від 02.03.2015року);
від відповідача - Дубяга Н.Я. (довіреність від 01.01.2015року);
При секретарі судового засідання Чижик С.Ю.,
Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 999 497 грн. 72 коп. у зв'язку з неналежним виконання відповідачем договірних зобов'язань за договором поставки № 46 від 25.04.2014року щодо своєчасної оплати товару, в тому числі 797 001 грн. 53 коп. курсової різниці, 68 026 грн. 47 коп. 30% річних, 63 279 грн. 88 коп. інфляційних збитків, 71 189 грн. 84 коп. пені, а також просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення курсової різниці, 30% річних. Відповідач вказує, що відповідно до п. п. 2.1, 5.1., 5.2. договору, курсова різниця може нараховуватися лише на вартість товару, поставленого за укладеними додатками, де визначено валюту грошового еквіваленту та сам грошовий еквівалент.
Позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 8120 від 13.07.2015року), в якій просить суд стягнути з відповідача 857 115 грн. 06 коп. у зв'язку з неналежним виконання відповідачем договірних зобов'язань за договором поставки № 46 від 25.04.2014року щодо своєчасної оплати товару, в тому числі 103 531 грн. 79 коп. курсової різниці, 171 325 грн. 93 коп. 30% річних, 305 056 грн. 46 коп. інфляційних збитків, 277 200 грн. 88 коп. пені, а також просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.
Враховуючи передбачене ст. 22 Господарського процесуального кодексу України право позивача до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог, суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 8120 від 13.07.2015року).
Відповідач подав додаткові письмові пояснення від 17.07.2015року в обґрунтування заперечень проти позову в частині стягнення курсової різниці.
Відповідач подав заяву від 17.07.2015року, в якій просить суд зменшити розмір неустойки (пені), що підлягає стягненню з відповідача.
Відповідач подав відзив на позовну заяву від 17.07.2015року, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись в тому числі на те, що позивачем невірно здійснено розрахунок інфляційних збитків та враховуючи, що згідно з судовим рішенням у справі № 920/2109/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер", м. Київ, до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Хоружівка", с. Хоружівка, Недригайлівський район, Сумська область про стягнення 1 596 249 грн. 77 коп., вже визначено розмір всіх грошових зобов'язань боржника, які виникли з приводу виконання договору поставки товару № 46 від 25.04.2014року.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:
Відповідно до укладеного між сторонами договору поставки № 46 від 25.04.2014року, позивач зобов'язався поставити відповідачу товар (засоби захисту рослин та/або мікродобрив, та/або міндобрив, та/або насіння) на умовах відстрочення платежу (товарного кредиту), а відповідач, в свою чергу, зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах, визначених договором.
Згідно з п. 2.1 договору, асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного договору, які є його невід'ємною частиною та/або накладних документах на відпуск товару.
Ціна товару, що є предметом договору, вказується у додатках до даного договору в національній валюті (п. 2.4. Договору).
Загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), які підписані в період дії договору (п. 2.3. договору).
Пунктом 3.1. договору визначено, що товар може передаватися покупцю партіями.
Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом покупцем товару (п. 4.7. договору).
Факт поставки товару відповідачу підтверджується видатковими накладними № 104 від 25.04.2014р. на суму 333 973 грн. 50 коп., № 149 від 19.05.2014р. на суму 133 007 грн. 90 коп., № 159 від 23.05.2014р. на суму 344 955 грн. 37 коп., № 176 від 30.05.2014р. на суму 66 299 грн. 10 коп., № 209 від 16.06.2014р. на суму 148 296 грн. 76 коп., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками сторін.
Відповідно до зворотної накладної покупця № 5 від 16.06.2014року, відповідачем позивачу повернуто товар на суму 4735 грн. 80 коп.
Згідно з п. 5.4. договору, сторони визначили та погодили, що оплата товару проводиться наступним чином: 100% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 10 вересня 2014р.
Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням господарського суду Сумської області від 30.01.2015року у справі № 920/2109/14 з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Хоружівка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" стягнуто 1 021 796 грн. 83 коп. основного боргу за товар, поставлений згідно з вищевказаними видатковими накладними, а також 344 824 грн. 62 коп. курсової різниці, 66 822 грн. 71 коп. пені, 77 264 грн. 64 коп. 30% річних, 75 323 грн. 00 коп. інфляційних втрат, 31 795 грн. 16 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Згідно з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 у справі № 920/2109/14, зміненою постановою Вищого господарського суду України від 30.06.2015року, рішення господарського суду Сумської області від 30.01.2015 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" 232.173,63 грн. курсової різниці, 24.494,07 грн. інфляційних втрат скасовано, прийнято в цій частині нове рішення про відмову в позові. В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" 1.021.796,83 грн. основного боргу, 112.650,99 курсової різниці, 66.822,71 грн. пені, 77.264,64 грн. 30 % річних, 50.898,93 грн. інфляційних втрат, 26.588,31 грн. судового збору, а також в частині відмови в позові про стягнення 10.217,97 грн. штрафу рішення Господарського суду Сумської області від 30.01.2015 залишити без змін.
Пеня, 30 % річних, інфляційні втрати у справі № 920/2109/14 стягнуті за період з 11.09.2014року по 11.12.2014року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору не оплатив товар своєчасно, у зв'язку з чим згідно з умовами договору відповідачу нараховано 103 531 грн. 79 коп. курсової різниці станом на 03.07.2015року, а також 171 325 грн. 93 коп. 30% річних, 305 056 грн. 46 коп. інфляційних збитків, 277 200 грн. 88 коп. пені за період з 12.12.2014року по 03.07.2015року.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст.ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Частиною 1 ст. 530 цього ж Кодексу визначено, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
100% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 10 вересня 2014р. (п. з п. 5.4. договору).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач сплатив присуджену до стягнення згідно з судовими рішеннями у справі № 920/2109/14 заборгованість в сумі 1 021 796 грн. 83 коп. за товар поставлений згідно з видатковими накладними № 104 від 25.04.2014р., № 149 від 19.05.2014р., № 159 від 23.05.2014р., № 176 від 30.05.2014р., № 209 від 16.06.2014р., що підтверджується платіжним дорученням № 333 від 15.07.2015року (дата оплати 15.07.2015року) та не заперечується позивачем.
Судом встановлено, що обов'язок щодо оплати отриманого товару виконаний відповідачем з простроченням.
Згідно з п. 5.1. договору, покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною у додатках та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), що є невід'ємною частиною цього договору із врахуванням положень п. 2.4. та розділу 5 договору.
За умовами п. 5.2. договору, відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору, зазначені у додатках і визначені у національній валюті України, еквівалентна курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного договору.
Відповідно до п. 5.3. договору, вартість товару оплачується на поточний рахунок постачальника в національній валюті, скоригованій пропорційно зміні курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.
За видатковою накладною №104 від 25.04.2014року позивачем відповідачу було поставлено товар на загальну суму 333 973 грн. 50 коп.
Для вказаної партії товару, згідно з додатком № 1 до договору, визначено грошовий еквівалент в розмірі 27 831,13 та валюта еквівалента (долар США).
Сторонами погоджено, у випадку, якщо курс долара США до гривні на день оплати вище, ніж курс долара США до гривні на день підписання договору сторони, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S = (А1/А2)*В, де S - ціна товару на момент проплати; В - ціна товару на момент підписання даного договору; А2 - курс долара США до гривні, що встановлений на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання договору; А1 - курс долара США до гривні, що встановлений на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день перерахування грошей.
Згідно з умовами договору поставки товару № 46 та додатку № 1 до договору поставки, позивачем розраховано курсову різницю в сумі 103 531 грн. 79 коп. виходячи з суми заборгованості в розмірі 333 973 грн. 50 коп. (видаткова накладна №104 від 25.04.2014року), а також з курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні станом на 03.07.2015року - день розрахунку позовних вимог (21.0300 грн. за 1 долар) та станом на 11.12.2014року - день розрахунку первісних позовних вимог у справі № 920/2109/14 (16, 060 грн. за 1 долар США).
Курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти за різних валютних курсів.
Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно зі ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, положення чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Судом встановлено, що згідно з рішенням господарського суду Сумської області від 30.01.2015року та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2015року у справі № 920/2109/14, зміненою постановою Вищого господарського суду України від 30.06.2015року, з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Хоружівка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" стягнуто, в тому числі заборгованість за товар поставлений за видатковою накладною №104 від 25.04.2014року скориговану пропорційно зміні курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару, а саме 333 973 грн. 50 коп. - основна заборгованість, 112 650 грн. 99 коп. - курсова різниця у відповідності до п. 5.2.3. договору та додатку № 1 до договору.
Разом з цим слід зазначити, що дата прийняття судового рішення вважається датою платежу, тому оскільки курсова різниця вже була стягнута рішенням суду у справі № 920/2109/14 у відповідності до умов договору, її повторний перерахунок у зв'язку з невиконанням боржником своїх зобов'язань після ухвалення судового рішення є безпідставним.
Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах № 904/7587/14 від 03.06.2015року та №11/70-09 від 14.01.2010року.
З огляду на вказане, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 103 531 грн. 79 коп. курсової різниці, за їх необґрунтованістю та безпідставністю.
Судом встановлено, що поставки товару за договором № 46 від 25.04.2014 року, згідно з видатковими накладними № 149 від 19.05.2014р., № 159 від 23.05.2014р., № 176 від 30.05.2014р., № 209 від 16.06.2014р. були здійснені без підписання додаткових угод та без визначення курсової різниці у ціні/вартості товару. Для товару, поставленого за вказаними накладними не визначено грошового еквівалента ціни товару в іноземній валюті та валюту грошового еквівалента, отже у разі прострочення оплати застосовуються загальні правила ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 20.01.11 у справі № 10/25, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
За прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати товару поставленого відповідно до видаткових накладних № 149 від 19.05.2014р., № 159 від 23.05.2014р., № 176 від 30.05.2014р., № 209 від 16.06.2014р., відповідачеві нараховано інфляційні збитки в сумі 305 056 грн. 46 коп. за період з 12.12.2014року по 03.07.2015року, виходячи з суми заборгованості в розмірі 687 823 грн. 33 коп.
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, і за своєю правовою природою є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.
Інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у листі від 01.07.2014року "Аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві", при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Відповідно до п. 8.6. договору, сторони згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України дійшли згоди, що відповідач у випадку прострочення оплати товару за неправомірне користування коштами позивача сплачує на користь останнього 30 % річних.
За прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати товару поставленого відповідно до видаткових накладних №104 від 25.04.2014року, № 149 від 19.05.2014р., № 159 від 23.05.2014р., № 176 від 30.05.2014р., № 209 від 16.06.2014р, відповідачеві нараховано 30 % річних в сумі 171 325 грн. 93 коп. за період з 12.12.2014року по 03.07.2015року, виходячи з суми заборгованості в розмірі 1 021 796 грн. 83 коп.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 625 ЦК України сторони при укладенні правочину можуть погодити інший розмір процентів річних від простроченої суми.
Передбачене законом (статтею 625 ЦК України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, визначення 30% річних від простроченої суми, які сторони погодили у п. 8.6 договору, відповідає приписам чинного законодавства.
Отже, за наявності прострочення грошового зобов'язання та відповідної вимоги кредитора (заявленої в позові) відповідач повинен сплатити проценти річних за ставкою, визначеною в договорі, який у відповідній частині недійсним не визнавався.
Судом перевірено обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку інфляційних збитків та 30 % річних.
На підставі викладеного, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманого товару, а також те, що право позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків та 30 % річних, передбачене діючим законодавством України та умовами укладеного між сторонами договору поставки товару, обґрунтованими, правомірними і такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків в сумі 305 056 грн. 46 коп. та 30% річних в сумі 171 325 грн. 93 коп.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 8.2., 8.3. договору поставки, за прострочення виконання зобов'язання відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за договором, здійснюється протягом 5 років з моменту підписання договору.
За несвоєчасну оплату товару відповідачу нараховано пеню в сумі 277 200 грн. 88 коп. за період з 12.12.2014року по 03.07.2015року, виходячи з суми заборгованості в розмірі 1 021 796 грн. 83 коп.
Відповідач вважає розмір пені неспіврозмірним з понесеними позивачем збитками через несвоєчасну оплату відповідачем товару та, враховуючи факт сплати основного боргу, а також матеріальне становище відповідача, просить суд зменшити розмір нарахованої позивачем пені.
Відповідач зазначає, що є сільськогосподарським виробником з основним видом діяльності - вирощування зернових культур, доходи відповідно мають сезонний характер, а витрати є щорічно, у зв'язку з необхідністю сплачувати податки, заробітню плату, здійснювати посівну компанію, вносити міндобрива, засоби захисту рослин. Станом на початок липня 2015 року збір урожаю ще не почався, у зв'язку з чим товариство має велику кредиторську заборгованість в сумі 24 684 920 грн.
Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
У даному випадку, враховуючи, що відповідачем у повному обсязі сплачено основний борг, частково оплачено нараховані позивачем та стягнуті за судовим рішенням у справі № 920/2109/14 курсову різницю, пеню за період з 11.09.2014року по 11.12.2014року, заявлена до стягнення сума пені є великою та з урахуванням нарахованих позивачем інфляційних збитків, 30 % річних в загальній сумі, не узгоджується з передбаченими у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу засадами справедливості та добросовісності, як складовими елементами загального конституційного принципу верховенства права, суд, відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, зменшує розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50 % до 138 600 грн. 44 коп.
Вказане зменшення, з урахуванням всіх обставин справи, відповідає вимогам співрозмірності та враховує інтереси позивача, що у свою чергу, не суперечить принципу рівності сторін у господарському процесі.
У задоволенні позову в іншій частині щодо стягнення з відповідача пені в сумі 138 600 грн. 44 коп. суд відмовляє.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 15 071 грн. 67 коп. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", з державного бюджету позивачу підлягає поверненню сплачена згідно з платіжним дорученням № 1525 від 02.03.2015року сума судового збору в розмірі 2997 грн. 70 коп., у зв'язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та зменшенням розміру позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Хоружівка" (42130, Сумська область, Недригайлівський район, с. Хоружівка, вул. Центральна, буд. 9, код ЄДРПОУ 30133681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" (40004, Сумська область, м. Суми, вул. Металургів, буд. 17, код ЄДРПОУ 38397547) 171 325 грн. 93 коп. 30% річних, 305 056 грн. 46 коп. інфляційних збитків, 138 600 грн. 44 коп. пені, 15 071 грн. 67 коп. судового збору.
3. У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" (40004, Сумська область, м. Суми, вул. Металургів, буд. 17, код ЄДРПОУ 38397547) з державного бюджету України (рахунок 31218206783002, МФО 837013, ЄДРПОУ 37970593, отримувач - УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001) судовий збір в сумі 2997 грн. 70 коп., сплачений платіжним дорученням № 1525 від 02.03.2015року, оригінал якого міститься в матеріалах судової справи.
Повне рішення складено 23.07.2015року
Суддя Є.А. Жерьобкіна