Справа № 2-а-1159/09/1570
11 червня 2009 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
при секретарі Заліській Л.В.
за участю сторін:
представника позивача (за довіреністю) не з'явився
представника відповідача( за довіреністю) не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Малиновської районної державної адміністрації Одеської міської ради, Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії , -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Малиновської районної державної адміністрації Одеської міської ради, Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в якому просить зобов'язати відповідачів сплатити йому як інваліду 2-ї групи та учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, недоотриману суму щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007р. а саме: щорічної допомоги на оздоровлення, відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та здійснити виплату цих коштів, посилаючись на те, що він є інвалідом 2-ї групи ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС а отже має право на отримання різних пільг, компенсацій і допомоги, передбаченої Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Проте, нарахування та виплата вказаних соціальних виплат здійснювалася відповідачами в значно менших розмірах, ніж передбачено законодавством.
Позивач та представник позивача у судове засіданні не з'явилися, представник надав до суду заяву з проханням розглянути справу за їх відсутності (а/с-13).
В судове засідання представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Малиновської районної державної адміністрації Одеської міської ради не з'явився, заперечень на позовну заяву не надав, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку (а/с-9,14,19).
Відповідно до рішення Одеської міської ради від 09.10.2008 року № 3407 «Про внесення змін та доповнень до рішення Одеської міської ради від 27.06.2006 року № 20 «Про затвердження структури виконавчих органів, загальної чисельності апарату міської ради, її виконавчих органів та витрат на їх утримання» з 01.01.2009 року припиняють свою діяльність управління праці та соціального захисту населення при районних адміністраціях м. Одеси, а їх функції щодо проведення соціальних виплат переходять до створеного Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, який також розпочинає свою діяльність з 01.01.2009 року, а тому у розумінні положень ст.55 КАС України є правонаступником вибулого суб'єкту владних повноважень у спірних правовідносинах, на якого повинно бути покладено судом обов'язок поновлення прав позивача у формі зобов'язання відповідача - Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради здійснити виплату позивачу заборгованості по грошовій допомозі на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 2 203,00 грн.
Згідно ч. 1,2 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передачі всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, роз'єднання, перетворення) чи в результаті ліквідації.
Таким чином, ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій юридична особа перестає існувати з усіма належними їй правами та обов'язками. У разі ліквідації права та обв'язки не переходять до іншої особи.
Крім того, у п. 1.1.вищезазначеного рішення вказано, що Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради створюється на базі управління соціального захисту населення та праці Одеської міської ради, управлінь праці та соціального захисту населення районних адміністрацій Одеської міської ради.
Пунктом 2.1.8 виконання функцій головного розпорядника коштів місцевого бюджету, розпорядника коштів відповідного рівня на здійснення заходів з виконання державних та регіональних програм соціального захисту населення за рахунок коштів бюджетів інших рівнів, пенсійного забезпечення, соціального захисту та соціального обслуговування населення, передбаченого законодавством, соціальної допомоги, компенсації та інших соціальних виплат покладені на Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради.
В судове засідання представник Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради не з'явився. Про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, про причини неприбуття до суду не повідомив. Своїми процесуальними правами, передбаченими ст.49 КАС України, не скористався (а/с 15, 20).
Відповідно до ч. 3 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
З огляду на викладене суд вважає, що справу можливо розглянути без участі представника відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Малиновської районної державної адміністрації Одеської міської ради, Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради - на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
ОСОБА_1, є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 30 січня 2004 року та згідно з посвідченням серії № НОМЕР_2 є інвалідом другої групи (а/с-5).
Згідно ст. 72 КАС України дана обставина не потребує доказування як така, що визначається сторонами, суд не має сумнівів щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.
Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до 1 категорії, інвалідам ІІ групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Згідно із ч.7 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Згідно п.30 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом, дію зазначеної норми зупинено на 2007 рік.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», виключно законами України визначається мінімальний розмір заробітної плати.
Статтею 76 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» були встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати на відповідні періоди 2007 року, а саме: 400 гривень - з 01 січня по 31 березня 2007 року; 420 гривень - з 01 квітня по 30 червня 2007 року; 440 гривень - з 01 липня по 30 вересня 2007 року; 460 гривень - з 01 жовтня 2007 р. Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат, законів України про Державний бюджет України, якими визначалися мінімальні розміри заробітних плат, не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. ст. 62, 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а порядок застосування цього Закону визначається Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади. Головним розпорядником коштів вищого рівня є Міністерство праці та соціальної політики України. Відповідно до пункту 5 статті 51 Бюджетного кодексу України, розпорядник бюджетних коштів, яким у даному випадку є Головне управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації на нижчому рівні, бере бюджетні зобов'язання та проводить видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановленими затвердженими кошторисами.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 р. по справі «Про соціальні гарантії громадян» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 29, пункту 13 статті 71, пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Також встановлено, що це рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.
Також слід зазначити що, позивачу неправомірно виплачена щорічна допомога на оздоровлення, виходячи із розмірів, що встановлені Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 р. «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Встановлений ще в 1996 році Постановою КМУ № 836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом багатьох років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими Законами України. При цьому відповідні закони не містили обмежень щодо застосування ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і норма відповідного закону України про визначення мінімальної заробітної плати на момент виплати, а не Постанова № 836.
Частиною 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст. 152 Конституції України визначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Суд вважає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.
Статтею 8 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання спірних виплат до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Таким чином, Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996р. «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено порядок обчислення та розміри щорічної допомоги на оздоровлення на думку суду, не відповідає ст.22 Конституції України, оскільки це призводить до звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадянина, закріплених Конституцією України. А тому при таких обставинах, вказані дії відповідача не можуть вважатися законними та обґрунтованими, оскільки вони направлені на звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача, як громадянина, що суперечить вимогам Основного Закону України.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що позивач є особою, яка наділена державою певним правовим статусом - інвалід 2-ї групи, учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання грошової допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.
Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які наділені правовим статусом - учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.
Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС .
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У рішенні Конституційного Суду України № 26-рп/2008 зазначено, що зi змiсту частини другої статті 95 Конституцiї України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь - яки видатки держави на загальносуспiльнi потреби, розмiр i цiльове спрямування цих видаткiв, випливає, що вони не можуть визначатися iншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статтi 46 Конституцiї України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення вiдповiдних бюджетних видаткiв у Законi про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспiльних потреб, порушення прав людини i громадянина, встановлених Конституцiєю України, зокрема щодо забезпечення рiвня життя для осiб, якi отримують пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування, не нижчого вiд прожиткового мiнiмуму, визначеного законом.
Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.
Розмір мінімальної заробітної плати на 2007 рік, встановлений статтею 76 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», іншого нормативно - правового акта, який би визначав цей розмір, немає.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», виключно законами України визначається мінімальний розмір заробітної плати.
Відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Виходячи з вище викладеного, позовні вимоги позивача щодо зобов'язання управління праці та соціального захисту населення Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради та зобов'язання Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2007 рік - підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи до уваги викладене та враховуючи, що на час розгляду справи відповідачем не доведено правомірність своїх дій, а позивачем обгрунтовано та підтверджено належним чином позовні вимоги щодо зобов'язання Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради здійснити дії щодо виплати не отриманої грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 46, 95, 152 Конституції України, ч. 3 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», ст. ст. 6-8, 72, 86, 128, 158-163, 167 КАС України суд, -
Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду 2-ї групи, передбаченої ч. 3 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат на момент виникнення права на виплату.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 16.06.2009 року.
Суддя Потоцька Н.В.