ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 серпня 2009 року № 2а-2113/09/0970
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Гундяка В.Д.,
при секретарі Дущак С.М.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
третьої особи ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Івано-Франківську справу за позовом управління МВС України в Івано-Франківській області до Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, третя особа: ОСОБА_3про визнання дій неправомірними,
30.07.2009 року управління МВС України в Івано-Франківській області (далі - УМВСУ) звернулося з адміністративним позовом до Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, третя особа ОСОБА_3. про визнання неправомірними дій державного виконавця. Позовні вимоги мотивувало тим, що при виконанні судового рішення про поновлення на посаді в органах МВС ОСОБА_3 та стягнення на його користь коштів за вимушений прогул державний виконавець підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції в Івано-Франківській області діяв в порушення вимог чинного законодавства, а пред”явлені ним в ході виконавчого провадження вимоги до УМВСУ є незаконними.
Ухвалою суду від 07.08.2009 року в порядку ст.52 КАСУ було проведено заміну первинного відповідача належним відповідачем - відділом ДВС Головного управління юстиції в Івано-Франківській області.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що при виконанні рішення суду про поновлення на займаній посаді третьої особи - ОСОБА_3, державним виконавцем від УМСВУ, як боржника у виконавчому провадженні, вимагається складення акту про поновлення на роботі та забезпечення фактичного доступу стягувача до виконання попередніх обов”язків та проведення виплати належних за рішення судуОСОБА_3 коштів. Вважає, що дані вимоги є незаконними, як такі що не передбачені чинним законодавством. Крім того на думку позивача рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_3 вже виконано, тому будь-які вимоги з цього приводу є протиправними. Також посилається на відсутність бюджетних коштів для виплати стягувачу, як на обставину, яка виключає і можливість обгрунтованої вимоги державного виконавця щодо виплати коштівОСОБА_3
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, суду пояснив, що оскільки боржник в добровільному порядку рішення суду не виконав, не надав державному виконавцю підтверджуючі виконання документи, вимоги щодо виконання судового рішення направлені позивачу правомірно. Вважає, що при виконанні судового рішення діяв у повній відповідності з нормами чинного законодавства.
Третя особа ОСОБА_3. суду пояснив, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2009 року його поновлено на посаді начальника сектору ГІРФО Галицького РВ УМВСУ з виплатою коштів за вимушений прогул. Однак фактично на займаній посаді його не поновлено, належні кошти виплачено частково. Вважає поданий позов УМВСУ безпідставним, а дії державного виконавця правомірними.
Вислухавши представників позивача та відповідача, пояснення третьої особи, дослідивши подані докази, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Судом встановлено, що на виконанні у відповідача по справі перебуває постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2009 року про зобов”язання начальника УМВСУ поновити ОСОБА_3 на службі в ОВС на посаді начальника сектору ГІРФО Галицького РВ УМВСУ з 19.03.2008 року та зобов”язання УМВСУ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_3 грошове утримання за час вимушеного прогулу починаючи з 19.03.2008 по 19.12.2008 року.
Постановами державного виконавця від 18.06.2009 року на підставі виконавчих документів, виданих за вищевказаним судовим рішенням, відкриті два виконавчі провадження: з виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та в частині стягнення коштів. Згідно ст. 24 ЗУ “Про виконавче провадження” державним виконавцем до 25.06.2009 року були встановлені строки для добровільного виконання рішення суду.
На виконання постанови суду позивачем видано наказ від 25.06.2009 року за №77 о/с, відповідно до якого скасовано пункт наказу від 14.03.2008 за №70 о/с в частині звільнення з ОВС ОСОБА_3 В подальшому відповідно до наказу за №96 о/с від 11.08.2009 ОСОБА_3 слід вважати на посаді. Одночасно стягувачу було частково виплачено кошт начальника сектору ГІРФО Галицького РВ УМВСУ и за вимушений прогул в межах місячного заробітку.
Відповідно до пояснень представника позивача жодних інших заходів щодо поновлення третьої особи на займаній посаді УМВСУ вжито не було.
29.07.2009 року головним державним виконавцем ППВР ДВС ГУЮ в області було здійснено вихід на місце виконання (приміщення сектору ГІРФО Галицького РВ УМВСУ) та складено акт згідно якого ОСОБА_3 до виконання попередніх обов”язків не допущено.
Дані обставини згідно ч.3 ст. 72 КАС України доказування не потребують, як такі, що визнаються сторонами та в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
В ході виконання судового рішення 23.07.2009 року державним виконавцем начальнику УМВСУ дійсно були направлені вимоги щодо повного виконання судового рішення.
За наслідками судового розгляду суд погоджується з діями державного виконавця та вищевказаними вимогами з огляду на нижчевикладене.
Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення є обов”язковими до виконання на всій території України.
У відповідності до ч.4 ст.257 КАСУ примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому ЗУ ”Про виконавче провадження”. Відповідно до ст.2 даного Закону примусове виконання рішень судів покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів МЮУ, а відповідно до ст.20-1 Закону на ППВР ДВС обласних управлінь юстиції - покладається виконання рішень за якими боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, в тому числі і УМВСУ.
Згідно вимог ст.77 ЗУ ”Про виконавче провадження”, який регулює спірні правовідносини, державний виконавець вправі закінчити виконавче провадження відповідно до п.8 ст. 37 ЗУ “Про виконавче провадження” виключно за наявності достатніх даних, що підтверджують фактичне допущення незаконно звільненого працівника до виконання попередніх обов”язків. Рішення суду в частині зобов”язання до виплати коштів на переконання суду може вважатись виконаним виключно після перерахування присуджених коштів у повне розпорядження стягувача.
Як встановлено в судовому засіданні в порушення вимог ч.1 ст. 77 ЗУ ”Про виконавче провадження” позивачем по справі третю особу до виконання попередніх обов”язків допущено не було, присуджені кошти за вимушений прогул перераховані частково - в межах суми суми за один місяць, що підтверджується довідкою УМВСУ від 26.06.2009 за №5/509 та видатковим касовим ордером від 26.06.2009 року.
За таких обставин постанова ЛААС від 09.04.2009 року не може вважатись виконаною в повному обсязі, тому дії державного виконавця щодо спонукання боржника до повного виконання судового рішення, в тому числі і шляхом направлення боржнику оскаржуваних вимог, не можуть бути визнані протиправними.
Право державного виконавця щодо пред”явлення даних вимог прямо передбачено ст.6 ЗУ”Про виконавче провадження”. Відсутність встановленої форми вимоги державного виконавця не може свідчити про незаконність самої вимоги, і на думку суду державний виконавець вправі самостійно визначати форму і спосіб вираження самої вимоги та шляхи доведення її до боржника у виконавчому провадженні.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на відсутність коштів для перерахування стягувачу, так як це не може бути підставою ні для звільнення боржника від обов”язку виконання судового рішення, ні для зупинення чи закриття виконавчого провадження. Крім того не може бути причиною невиплати коштів і відсутність посади начальника сектору ГІРФО Галицького РВ УМВСУ, на яку вказує представник позивача.
На підставі наведеного, враховуючи, що дії державного виконавця вчинялись на виконання рішення суду, в межах своєї компетенції та передбачених законом повноважень, позовні вимоги є безпідставними та не можуть бути задоволеними.
Керуючись ст.ст.11, 71, 86, ч.3 ст.160, ст.162 КАС України, суд
в задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст.254 КАС України, може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, передбачені ст.186 КАС України.
Строк подання заяви про апеляційне оскарження рахується з 25.08.09, як дня складення постанови у повному обсязі.
Суддя В.Д. Гундяк