ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 червня 2009 року № 2а-4535/08/0970
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Гундяка В.Д.,
при секретарі Бітківській Г.П.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1,
представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Івано-Франківську справу за позовом ОСОБА_4 до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання податкових повідомлень-рішень недійсними,
14.07.2008 року ОСОБА_4 звернулося з адміністративним позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання податкових повідомлень-рішень недійсними. Позовні вимоги мотивувало тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є неправомірними та такими, що винесені з порушенням норм матеріального права України .
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які винесені на підставі акту перевірки, суперечать чинному законодавству України та підлягають визнанню недійсними. Вважає висновки щодо заниження ОСОБА_4 валового доходу та завищення валових витрат, викладені у вищевказаному акті, помилковими, посилається на те, що оскаржувані рішення, на його думку, відповідачем прийняті в результаті неправомірного застосування окремих норм чинного законодавства без достатніх на це підстав.
Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, суду пояснили, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення . Вважать, що відповідачем правомірно зменшено валові витрати на загальну суму 86 500 грн. та збільшено валовий дохід на суму 551 841 грн. в результаті чого визначено податкове зобов'язання в сумі 17 742 грн. За результатами перевірки виявлені порушення податкового законодавства України, тому згідно оскаржуваних рішень, проведено зменшення заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість .
Допитана в якості свідка головний бухгалтер ОСОБА_4ОСОБА_5 суду показала, що продукція підприємства реалізовувалась за звичайними цінами, наявність збитків зумовлена низькою кваліфікацією персоналу та необхідністю проведення в зв”язку з цим відповідного навчання, розширенням виробництва. Вказала суду, що у четвертому кварталі 2008 року та першому кварталі 2009 року підприємство вже не є збитковим. Вважає, що при проведенні перевірки посадові особи ДПІ діяли упереджено. На запитання суду щодо методу, за яким була визначена ціна реалізації продукції згідно контракту від 20.12.2006 року між ОСОБА_6та ОСОБА_4 показала, що при укладанні даного договору ціна визначалась в односторонньому порядку ОСОБА_6, як засновником ОСОБА_4. При цьому ОСОБА_4 не могло не погодитись з запропонованою ціною.
Вислухавши пояснення представників сторін, показання свідка, дослідивши подані докази, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
В судовому засіданні встановлено, що Коломийською об'єднаної державною податковою інспекцією на підставі направлення від 15.05.2008 року №83 та відповідно до плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання була проведена планова комплексна виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ОСОБА_4 за період з 01.04.2007 року по 31.03.2008 року. За наслідками перевірки складений акт №76-231/32874062 від 17.06.2008 року, в якому зафіксовані допущені позивачем порушення норм ЗУ„Про оподаткування прибутку підприємств " та ЗУ”Про податок на додану вартість”. На підставі даного акту відповідачем були винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №00010182310/0 від 25.06.2008 року, яким визначено податкове зобов'язання в сумі 17 742 грн, в тому числі 15 237 грн. основного платежу та 2 505 грн. штрафних санкцій, №001019231/0, №00010252310/0, №00010262310/0, №00010272310/0, №00010282310/0, №00010292310/0, №0010302310/0, №00010312310/0 від 25.06.2008 року, згідно яких позивачу зменшено суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень - грудень 2007 року у загальному розмірі 18 518 грн., з застосуванням відповідних штрафних штрафних санкцій.
Суд погоджується висновками оДПІ, зробленими за наслідками проведеної перевірки та з прийнятими вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями з огляду на нижчевикладене.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 надає послуги по пошиттю тентів для автомобілів на експорт своєму засновнику - ОСОБА_6. АДРЕСА_1
З моменту початку виробничої діяльності у березні 2005 році та протягом 2006 року ОСОБА_4 було збитковим підприємством.
За 2-4 квартали 2007 року по ОСОБА_4 виручка від реалізації послуг склала -2 905,8 тис.грн., в т. ч.- 2852,5 тис.грн. дохід від реалізації послуг на експорт та 53,3 тис.грн. - дохід від реалізації відходів на митній території України.
За 1 квартал 2008 року виручка від реалізації послуг склала - 1642,7 тис.грн., в т. ч. -1634,6 тис.грн.- дохід від реалізації послуг на експорт, та 8,1 тис.грн. - дохід від реалізації відходів на митній території України.
По податковому обліку за 2007 рік підприємством задекларовано збитки в сумі - 479,3 тис. грн.( в т.ч. - збитків попередніх періодів, які відмічено в ряд. 04.9 Декларації за 2007 рік в сумі - 277,4 тис. грн.)
За І квартал 2008 року підприємством задекларовано - 532,4 тис. грн. збитків ( в т.ч. - збитків попередніх періодів, які відмічено в ряд. 04.9 Декларації за 1 квартал 2008 року в сумі -479.3 тис. грн.).
Таким чином протягом періоду, за який проводилась перевірка, підприємство постійно декларувало збитки від результатів своєї господарської діяльності.
При цьому ОСОБА_4 проводив реалізацію продукції ОСОБА_6, як пов”язаній особ, так як засновникомОСОБА_4відповідно до установчих документів є ОСОБА_6. АДРЕСА_1,. код 556560-9251, сума внеску 4817680 грн. ( 800000 євро), частина у статутному фонді 100%..
Дані обставини згідно ч.3 ст. 72 КАС України доказування не потребують, як такі, що визнані повністю позивачем в судовому засіданні та в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств "від 22 травня 1997 року N 283/97-ВР (далі - Закон) доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Відповідно до пп. 7.4.3. п. 7. 4 ст. 7 Закону положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.
Актом перевірки встановлено, щоОСОБА_4за 2-4 квартали 2007 року надавало свої послуги та продукцію вищезгаданій пов”язаній особі за цінами нижче понесених фактичних витрат.
Відповідно до пп. 1.20.8. п. 1.20 ст. 1 Закону при проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Згідно отриманої відповіді від керівника підприємства на запит оДПІ(вх. № 11541/10 від 04.06.2008 року) відпускна ціна на надані послуги по пошиттю тентів на підприємстві у 2007 році становила 6,75 Євро за один повний чохол згідно договору між ОСОБА_6. і ОСОБА_4 від 20.12.2006 року. Дана ціна визначена за методом “витрати плюс” та складалася з собівартості наданих послуг (які при повній потужності виробництва становлять 6,41 євро ) і націнки в розмірі 5,3%.
Відповідно до п. 1.20.5-1 ст.1 Закону якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав.
Відповідно до пп.3.2 ст.З Закону України „ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-Х1У від 16 липня 1999 року (зі змінами та доповненнями) -бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Наказом Міністерства фінансів України від 18 червня 2001 року N 303 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 2001 р. за N 539/5730 регулюються відносини з пов'язаними особами, а саме - відповідно до пп 5.1 п. 5 Наказу МФУ «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін" визначено, що до операцій пов'язаних сторін, зокрема, належать придбання або продаж готової продукції (товарів, робіт, послуг).
Оцінка активів або зобов'язань в операціях пов'язаних сторін здійснюється, за методами визначеними п. 6 Наказу МФУ «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін", а зокрема :1- порівнюваної неконтрольованої ціни; 2- ціни перепродажу; 3- "витрати плюс": 4 -балансової вартості.
Відповідно до п. 9. Наказу МФУ «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін" за методом "витрати плюс" застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки.
В судовому засіданні встановлено, що фактичні витрати понесені підприємством на пошиття тентів для автомобілів перевищують дохід отриманий від їхньої реалізації, а саме:
- дохід отриманий від реалізації послуг на експорт за 2-4 квартал 2007 року склав - 2955,7 тис. грн., що підтверджено бух. проводкою Дт. 703,714/Кт. 791.
- витрати понесені підприємством на пошиття вказаних тентів за 2-4 квартал 2007 року склали - 3170,2 тис.грн., що підтверджено бухгалтерськими проводками Дт. 791/Кт. 903,921,945.
Не беруться судом до уваги посилання позивача на те, що Коломийська ОДПІ не зверталась із запитом до обласного управління статистики щодо надання інформації відносно цін на ідентичні (однорідні) товари (послуги) та тим самим неправомірно визначила звичайні ціни з наступних підстав.
Так як було встановлено в судовому засіданні Коломийська оДПІ не зверталась із запитом відносно цін на ідентичні товари, оскількиОСОБА_4є єдиним суб'єктом господарювання, який надає даного роду послуги на території України, що і не заперечується позивачем. Тому провести порівняння цін та надати інформацію відносно цін на ідентичні товари об'єктивно неможливо, ніхто крімОСОБА_4не надає ідентичні послуги та товари і не встановлює ідентичні ціни, і відповідно їх немає з чим порівнювати.
Так як звичайна ціна не могла бути визначена з використанням попередніх підпунктів пункту 1.20 ст.1 Закону , Коломийською оДПІ відповідно до вимог п 1.20.5 ст.1 Закону правомірно визначено звичайну ціну продажу.
За результатами перевірки встановлено, щоОСОБА_4в порушення вимог 7.4.1, пп.7.4.3 п 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» продано послуги по пошиттю тентів для автомобілів на експорт пов'язаній особі за ціною меншою ніж звичайна ціна у періодах : 2 квартал 2007 року - 19910,00 грн.;3 квартал 2007 року - 257646,00 грн.; 4 квартал 2007 року - 136917,00 грн. (всього 414473,0 грн.)
Крім цього суд враховує показання свідкаОСОБА_5, з яких слідує, що ціна реалізації продукції визначалась засновником в односторонньому порядку. Однак таку ціну не можна розглядати як договірну. Таким чином посилання представника позивача на реалізацію ОСОБА_4 продукції за звичайною ціною не відповідає фактичним обставинам справи.
За таких обставин відповідачем правомірно збільшено валовий дохід платника на суму 414 473,0 грн.( сума продажу нижче фактично понесених витрат).
При цьому суд приймає до уваги, що реалізація продукції позивачем нижче собівартості прямо суперечить основним засадам підприємницької діяльності.
Так відповідно до положень Господарського кодексу України п ідприємництвом є господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Однак при реалізації продукції нижче собівартості протягом 2006 -2008 років можливість одержання прибутку виключалась. Суд не враховує посилання представника позивача та показання свідка щодо одержання прибутку підприємством в кінці 2008 та на початку 2009 років, оскільки така прибутковість зумовлена виключно значною девальвацією гривні, як валюти виробництва по відношення до євро, як валюти контракту (продажу). Девальвація української валюти в жовтні 2008 року судом визнається як є загальновідомий факт, який відповідно до ч.2 ст. 72 КАСУ не потребує доказування .
В судовому засіданні судом встановлено, що за період перевірки підприємство отримувало юридичні послуги від ПП ОСОБА_7 за підготовку та супровід судових справ. За здійснення супроводу судових справОСОБА_4перераховано ПП. ОСОБА_8. 86 500,0 грн. та віднесено дану суму до складу валових витрат. Однак із віднесенням позивачем даних витрат до валових витрат суд погодитись не може.
Згідно витребуваних судом копій позовних заяв ПП ОСОБА_7 представляв інтереси ОСОБА_4 як третьої особи у двох справах за позовами підприємців ОСОБА_9 таОСОБА_10до Коломийської міської Ради про визнання неправомірними рішень та бездіяльності міської Ради щодо ненадання дозволів на виготовлення проектів земельних ділянок та у справі за позовом підприємця ОСОБА_9 до ЗАТ “Коломийська гардинна фабрика” про визнання права власності на нежитлові споруди. Як вбачається з аналізу вказаних позовних заяв у даних справах позивач виступав як третя особа без самостійних вимог та розгляд і вирішення судових справ в жодному випадку безпосередньо не стосувались виробничої діяльності ОСОБА_4.
Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються ) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" - до складу валових витрат включаються - суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією. веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Таким чином виходячи із змісту загальної норми - п. 5.1 ст. 5 Закону і зі змісту пп.5.3.1 ст. 5 Закону до складу валових витрат включається сума будь-яких витрат, сплачених(нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті, при цьому згідно системного аналізу вищезазначених норм між витратами та виробництвом повинен існувати прямий зв”язок.
Господарська діяльністьОСОБА_4полягає у наданні послуг по пошиттю тентів для автомобілів, тому віднесення до складу його валових витрат, витрат по оплаті юридичних послуг, не пов'язаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці по оплаті послуг є безпідставним та таким що здійснено всупереч вимогам пп.. 5.1,5.2 ст.5 Закону.
Отже,ОСОБА_4в порушення пп. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону віднесено до складу валових витрат 86 500,00 грн., а саме - 2 квартал 2007 року - 5 000,00 грн., 4 квартал 2007 року - 40 000,00 грн., 1 квартал 2008 року - 41 500,00 грн.
Тобто відповідачем зменшено валові витрати платника у повній відповідності до закону на вищевказану суму в розмірі 86 500,0 грн.
Погоджується суд і з правомірністю інших висновків Коломийської оДПІ, зазначених у вищезгаданому акті перевірки ОСОБА_4.
Так відповідно до пп. 4.1.6. п. 4.1. ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" - валові доходи підприємства - доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".
Суд встановив, що відповідно до статті 5.1 договору найму приміщення, укладеного між орендодавцем - компанією ОСОБА_6 та орендарем ОСОБА_4 за користування найманим приміщенням “орендар” не сплачує орендної плати. Дане майно належить Орендодавцю на підставі договору купівлі-продажу не житлових будівель від 22.12.2004 року.
Згідно чинного законодавства України оренда - це засноване на договорі строкове платне користування майном, що передається орендареві для здійснення виробничої, підприємницької та іншої діяльності. Тобто оренда в обов”язковому випадку передбачає плату за використання майна.
Таким чином вищевказаний договір по свої суті не є договором оренди, так як не встановлює жодної оплати за користування майном, тому при визначені прибутку повинен розглядатись як безповоротна фінансова допомога в змісті п.п.4.1.6. п.4.1. ст.4 ЗУ”Про оподаткування прибутку підприємств”.
Відповідно до акту прийому-передачі нежитлових будівель від 22.12.2004 року не житлові будівлі оцінено в 400 000 (чотириста тисяч ) доларів США., або 2 122 320,00
грн.(400 000 х 5,3058).
Так як розмір орендної плати не встановлено, відповідачем по справі підставно визначено звичайну ціну на вказану послугу по оренді майна у повній відповідності з вимогами чинного законодавства України.
Відповідно до вимог пп. 7.4.4 п.7.4 с.7 Закону України „ Про оподаткування прибутку підприємств” розмір витрат платника податків, понесених по сплаті орендних платежів пов'язаним з таким платником (у даному випадку - засновнику) , визначається виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни.
Термін “ звичайна ціна” наведено у п.1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” відповідно до якого звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше.
Крім того, пп. 1.20.5-1 п. 1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що в разі якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх періодів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовують правила, визначені національними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку , а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав.
Мінімальні орендні платежі регулює Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 “Оренда", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 року № 181 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2000 року за № 487/4708.
Згідно п.16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 “Оренда”-орендодавець нараховує амортизацію за об'єктами операційної оренди.
Майно, отримане в оренду, належить до першої групи , відповідно до пп 2.2 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” - основні фонди підлягають розподілу за такими групами: будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.
Відповідно до пп. 8.6.1 п. 8.6. ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” - норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в розмірі - 2 відсотки.
За результатами проведеної перевірки збільшено інші валові доходи підприємства на 137 368,00 грн ., а саме 2 квартал 2007 року - 35 390,00 грн.; 3 квартал 2007 року - 34 682,00 грн.; 4 квартал 2007 року - 33 988,00 грн.; 1 квартал 2008 року - 33 308,00 грн.
Правомірність збільшення валового доходу в сумі 137 368,00 грн. позивачем не оскаржується.
При цьому суд не приймає до уваги посилання представника позивача на необхідність застосування до даних правовідносин положення п.п.7.9.1 п.п. 7.9 ст.7 ЗУ”Про оподаткування прибутку підприємств”, так як дане положення стосується виключно платної оренди, тобто у разі проведення нарахувань, а при безоплатній оренді жодні нарахування не проводяться.
Як вбачається з вищенаведеного позивачем по справі були допущені порушення чинного законодавства у сфері оподаткування, що призвело до заниження податку на прибуток, який був обґрунтовано нарахований одним з оспорюваних повідомлень-рішень.
Таким чином суд приходить до переконання, що податковим органом правомірно зменшено валові витрати платника на загальну суму 86 500,0 грн. та збільшено валовий дохід на суму 551 841,0 грн (414473,0 + 137358,0 ) в результаті чого оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням №00010182310/0 від 25.06.2008 року визначено податкове зобов'язання в сумі 17 742,0 грн. в т.ч. 15 237,0 грн. основного платежу та 2 505,0 грн. штрафних санкцій.
За таких обставин приймаючи оскаржуване рішення щодо визначення податкового зобов”язання з податку на прибуток відповідач правомірно керувався п.п.4.1.3, п.п.4.1.6. п.4.1. ст.4 ЗУ”Про оподаткування прибутку підприємств”.
Суд також прийшов до висновку, що за результатами проведеної перевірки відповідачем правомірно зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 27 474,00 грн. та зменшено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню за травень-грудень 2007 року на 18 518,00 грн. та збільшено бюджетне відшкодування за березень 2008 року на 352 646,00 грн., з наступних підстав.
Відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 ЗУ “Про податок на додану вартість” об'єктом оподаткування з податку на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).
Відповідно до пп. 4.1. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”. - база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до пп. 6.5. а) п.6.5 ст. 6. Закону України “Про податок на додану вартість”, - місцем поставки послуг вважається:
за винятками, визначеними у підпунктах “в”, “д” - “є” цього підпункту, - місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником цього податку, а у разі якщо така послуга надасться нерезидентом - місце розташування його представництва, а за відсутності такого - місце розташування резидента, який виконує агентські (представницькі) дії від імені такого нерезидента, а за відсутності такого - місце фактичного розташування покупця (отримувача), який у цьому випадку виступає податковим агентом такого нерезидента.
Відповідно до пп.7.3.6. п. 7.3 ст .7 Закону України “Про податок на додану вартість” - датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.
Згідно п.4.3 ст.4. Закону України “Про податок на додану вартість” для послуг, які поставляються нерезидентами з місцем їх надання на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну поставки робіт (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню. в якому було складено акт, який засвідчує факт отримання послуг.
Виходячи з наведеного суд не приймає посилання позивача на те, що ОСОБА_4 не надає послуги оренди майна та те, що нарахування зобов”язання з ПДВ визначено помилково .
Відповідно до статті 5.1 договору найму приміщення, складеного між Орендодавцем - компанією ОСОБА_6 та Орендарем -ОСОБА_4 за користування найманим приміщенням Орендар не сплачує орендної плати, тому відповідач підставно визначив "звичайну ціну" на вказану послугу по оренді майна. Правомірність визначення Коломийською оДПІ звичайної ціни на послуги по оренді майна у повній відповідності з нормами чинного законодавства України підтверджується вищенаведеними висновками суду.
Тому висновок оДПІ щодо необхідності збільшення податкового зобов'язання по податку на додану вартість на 27 474,00 грн. за період з квітня 2007 року по березень 2008 року є обгрунтованим.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на відсутність в п.3.1.4. обгрунтувань зменшення збитків підприємства, так як відповідні дані подані посадовими особами у згаданому розділі акту перевірки в табличному вигляді з наведенням всіх даних, встановлених проведеною перевіркою.
Разом з тим суд вважає, що формальні недоліки акту, згідно якого прийняті оскаржувані рішення, не могли вплинули на його об'єктивність, тому за наявності у державного органу законних підстав для визначення податкових зобов”язань, не можуть вважатися самостійними підставами для визнання прийнятих рішень недійсними.
За таких обставин суд приходить до переконання щодо правомірності винесених відповідачем рішень, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст.11, 71, 86, ч.3 ст.160, ст.162 КАС України, суд
в задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст.254 КАС України, може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, передбачені ст.186 КАС України.
Строк подання заяви про апеляційне оскарження рахується з 22.06.09, як дня складення постанови у повному обсязі.
Суддя В.Д. Гундяк