12 березня 2009 р.
№ 18/170
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
Кота О.В.
суддів
Шевчук С.Р. (доповідач), Владимиренко С.В.
розглянувши касаційну скаргу
Комунального підприємства "Паркування та ринок"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2008р.
у справі
№18/170 господарського суду Чернігівської області
за позовом
Комунального підприємства "Паркування та ринок"
до
Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1
про
усунення перешкод у користуванні майном
В судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача: не з'явились
- відповідача: не з'явились
Комунальне підприємство "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом про зобов'язання суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні комунальним підприємством "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради бутиками АДРЕСА_1 у м. Чернігові шляхом звільнення цих бутиків від майна відповідача та повернення їх позивачеві у стані, в якому вони знаходилися на момент передачі.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 20.08.2008р. (суддя Сидоренко А.С.) повністю задоволено позовні вимоги комунального підприємства "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради, зобов'язано суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні комунальним підприємством "Пакування та ринок" Чернігівської міської ради бутиками АДРЕСА_1у місті Чернігові шляхом звільнення від майна та повернення вказаних бутиків комунальному підприємству "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради у стані, в якому вони знаходилися на момент передачі в користування з урахуванням нормального зносу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2008р. (головуючий Студенець В.І., судді Поляк О.І., Попікова О.В.) вказане рішення суду скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.
Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Відповідач не скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, не надіслав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, який оскаржується.
Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 02.01.2007р. між комунальним підприємством Чернігівської міської ради "Паркування та ринок" (надалі - орендодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (надалі - орендар) укладено договір оренди бутиків (кіосків) №025/07, у відповідності до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду бутик НОМЕР_1 в ряді розміром 2Х1,5 м на ринку "Бойова" для торгівлі з нього.
Пунктом 6.1 даного договору встановлено, що він вступає в дію з 1 січня 2007р. і діє до 31 грудня 2007р., а в частині обов'язків по розрахунках - до повного проведення розрахунків та відшкодування збитків.
01.02.2007р. між комунальним підприємством Чернігівської міської ради "Паркування та ринок" (надалі - орендодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (надалі -орендар) укладено договір № 170/07 оренди бутиків (кіосків), у відповідності до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду бутик НОМЕР_2 в ряді розміром 2Х3 м на ринку "Бойова" для торгівлі з нього.
Пунктом 6.1 даного договору встановлено, що він вступає в дію з 1 лютого 2007р. і діє до 31 грудня 2007р., а в частині обов'язків по розрахунках - до повного проведення розрахунків та відшкодування збитків.
В подальшому, у зв'язку з відсутністю заяв сторін про припинення або зміну умов договорів оренди бутиків (кіосків) протягом одного місяця після закінчення строку їх дії, зазначені договори, на підставі ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" були пролонговані на новий строк.
Судами встановлено, що сторони умови договорів оренди бутиків (кіосків) виконували належним чином та у спосіб передбачений вказаними договорами, що повністю визнається сторонами та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (квитанції про сплату орендарем орендних платежів а.с. 42 - 51).
Разом з тим, як зазначав позивач, комунальним підприємством "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради при складанні тексту договорів оренди бутиків (кіосків) № 025/07 від 02.01.2007р., № 170/07 від 01.02.2007р. не було враховано вимоги ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 180, 284 Господарського кодексу України щодо необхідності обов'язкового включення до тексту договорів усіх істотних умов, передбачених законодавством для договору оренди та типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить територіальній громаді міста Чернігова.
Тому, вважаючи, що вказані вище договори є неукладеними, оскільки сторони не досягли згоди з таких істотних умов як порядок використання амортизаційних відрахувань, порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди та страхування орендарем взятого в оренду майна, комунальне підприємство "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради звернулось до суду з позовом про зобов'язання суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні бутиками АДРЕСА_1у м. Чернігові шляхом звільнення цих бутиків від майна відповідача та повернення їх позивачеві у стані, в якому вони знаходилися на момент передачі, оскільки відповідач користується ними без законних правових підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в договорах оренди бутиків (кіосків) № 025/07 від 02.01.2007р. та № 170/07 від 01.02.2007р. відсутні такі істотні умови, необхідні для договорів оренди комунального майна, як порядок використання амортизаційних відрахувань, порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди та страхування орендарем взятого ним в оренду майна та що зазначені договори в частині істотних умов не відповідають типовому договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить територіальній громаді міста Чернігова, що свідчить про відсутність факту укладення між сторонами договорів оренди бутиків (кіосків) та безпідставного користування відповідачем орендованим майном.
Проте, з таким висновком не погодився Київський апеляційний господарський суд зазначивши, що невключені в спірні договори оренди умови носять звичайний характер хоча і визначені Законом як істотні, а тому не потребують спеціального включення до тексту договору, оскільки вважається, що вони є обов'язковими для сторін в силу самого факту укладення договору. Необхідність узгоджувати при укладенні договору саме всі істотні умови обумовлена передусім юридичною природою договору, як зобов'язання, в силу якого боржник повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 175 ГК України). Саме через істотні умови договору сторони конкретизують свої права та обов'язки, оскільки в іншому разі неможливо буде зрозуміти, про що домовились сторони або яким чином досягнута домовленість має бути виконана, саме через це у будь-якому разі сторони повинні погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України). А відтак, враховуючи, що сторони в спірних договорах погодили предмет, ціну та строк їх дії, чітко розуміли свої права та обов'язки обумовлені спірними договорами та виконували їх у визначений договорами спосіб, апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив в позові.
Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з прийнятими судовими рішеннями, оскільки згідно постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.76 №11 (із змінами та доповненнями) та ст.ст. 84, 105 ГПК України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Прийняті у даній справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають, оскільки вони прийнятті при неповно з'ясованих обставинах справи та при неправильному застосування норм матеріального та процесуального права.
Так предметом даної справи є позов про усунення перешкод в користуванні майном та про повернення майна позивачу в зв'язку з відсутністю у відповідача законних підстав для користування орендованим майном, оскільки по спірним договорам сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов необхідних для даних видів договорів і тому вони є неукладеними.
Задовольняючи позов суд першої інстанції достеменно не з'ясував предмет та підставу позову, не дослідив питання, які саме перешкоди здійснює відповідач позивачу у користуванні спірним майном, а також не зазначив з яких підстав виникло у відповідача право на повернення майна, оскільки частина 3 ст. 1212 ЦК України передбачає низку конкретних випадків застосування положень глави 83 ЦК, вказуючи, що норми останньої застосовуються до вимоги про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володінню; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майна або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно з частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі -підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Крім того, захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом способом, визначеним статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, за якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу.
Вказана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Вирішуючи господарський спір суди попередніх інстанцій не врахували, що відсутність істотних умов договору оренди, які визначені ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є підставою для визнання договору недійсним, оскільки усі істотні умови в своїй сукупності утворюють зміст договору.
А відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, що встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
При цьому, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ч.1 ст. 215 ЦК України).
Судами ж попередніх інстанцій не з'ясовано чи спірний договір визнаний недійсним та не перевірено чи правильно позивач обрав спосіб захисту свого порушеного права і чи взагалі його право було порушено на момент звернення з позовом.
Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції оскільки, в порушення вимог ст.ст. 32-34, 43 ГПК України, суди не з'ясували належним чином дійсні обставини справи, не перевірили підстави правомірності заявленого позову, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі рішення, з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.
Касаційну скаргу Комунального підприємства "Паркування та ринок" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2008р. та рішення господарського суду Чернігівської області від 20.08.2008р. у справі № 18/170 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області в іншому складі суду.
Головуючий Кот О.В.
С у д д я Шевчук С.Р.
С у д д я Владимиренко С.В.