11 березня 2009 р.
№ 2-30/16609-2006
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кравчука Г.А.,
суддів:
Мачульського Г.М., Шаргала В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Донської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим
на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.07.2008 р.
у справі
№ 2-30/16609-2006
господарського суду
Автономної Республіки Крим
за позовом
фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
до
1) Донської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим, 2) Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим
про
стягнення 159 179,81 грн.
та за зустрічним позовом
Донської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим
до
фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
про
розірвання договору концесії
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача:
- не з'явились;
відповідача-1:
Кривонос Г.П., голова;
відповідача-2:
Коняшкин А.О., дов. № б/н від 03.11.2008 р.;
У жовтні 2006 р. фізична особа -підприємець ОСОБА_1 (далі -Підприємець) звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою, у якій просив стягнути на його користь з Донської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим (далі - Рада) заборгованість за послуги з водопостачання у розмірі 22 078,52 грн., витрати, понесені у зв'язку з поліпшенням майна, одержаного у концесію, у розмірі 39 559,78 грн. та 66 439,86 грн. у якості відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (позовні вимоги наведені з урахуванням останньої заяви про уточнення позовних вимог, т. 4, а. с. 40 -42).
Позовні вимоги Підприємець, посилаючись на норми Цивільного кодексу України, обґрунтовував тим, що Рада неналежним чином виконувала умови укладеного з ним концесійного договору від 26.06.2003 р.
У листопаді 2006 р. Рада звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з зустрічною позовною заявою, у якій просила розірвати укладений з Підприємцем концесійний договір від 26.06.2003 р. та зобов'язати Підприємця повернути їй одержане за вказаним договором майно.
Позовні вимоги Рада, посилаючись на норми Цивільного кодексу України, обґрунтовувала тим, що Підприємець неналежним чином виконував умови укладеного з нею концесійного договору від 26.06.2003 р.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.04.2008 р. (суддя Ловягіна Ю.Ю.):
- позовні вимоги Підприємця задоволено частково: з Ради на його користь стягнуто 22 078,52 грн. заборгованості, 39 559,78 грн. фактичних витрат по договору концесії та 66 439,86 грн. упущеної вигоди;
- у задоволенні позовних вимог Підприємця до Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим (далі -Управління) відмовлено;
- у задоволенні зустрічних позовних вимог Ради відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.07.2008 р. (колегія суддів: Латинін О.А., Антонова І.В., Лисенко В.А.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.04.2008 р. залишено без змін
Вказані рішення та постанови мотивовані тим, що:
- Рада неналежним чином виконувала умови укладеного з Підприємцем договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення від 10.01.2004 р., щодо оплати наданих на його підставі послуг, у зв'язку з чим має заборгованість у розмірі 22 078,52 грн., яка підлягає стягненню на підставі норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України;
- Підприємець на виконання укладеного з Радою концесійного договору від 26.06.2003 р. здійснив поліпшення майна, одержаного у концесію, у зв'язку з чим у відповідності до умов вказаного договору та ст. 15 Закону України "Про концесії" має право на компенсацію витрат з поліпшення у розмірі 39 559,78 грн.;
- Рада фактично здійснила часткову односторонню відмову від укладеного з Підприємцем концесійного договору від 26.06.2003 р., через що Підприємець не отримав доходів, які міг би одержати за умови виконання Радою відповідної частини договору, розмір котрих становить 66 439,86 грн.
- позовні вимоги Підприємця пред'явлено до Ради як до суб'єкта господарювання, з яким був укладений концесійний договір від 26.06.2003 р., через що позовні вимоги до Управління задоволенню не підлягають;
- порушення Підприємцем ст. 526 Цивільного кодексу України при виконанні концесійного договору від 26.06.2003 р., тобто, неналежне виконання Підприємцем умов договору, не є підставою для розірвання вказаного договору, а інших підстав для такого розірвання Рада не навела.
Рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.07.2008 р. і рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.04.2008 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Підприємця та задовольнити її зустрічні позовні вимоги. Викладені у касаційній скарзі вимоги Рада обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови господарські суди попередніх інстанцій не врахували вимог ст. ст. 43 і 84 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 1 та 21 Закону України "Про ліцензування певних видів діяльності", ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", не з'ясували окремих обставин справи, які мають значення для вирішення спору, надали неправильну оцінку доказам по справі.
Підприємець скористався правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Ради, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.07.2008 р. та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.04.2008 р. -без змін. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємець обґрунтовує тим, що судові акти, які оскаржуються, прийняті без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи Ради, які містяться у касаційній скарзі, є безпідставними.
Управління не скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу Ради до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Ради підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Задовольняючи позовні вимоги Підприємця про стягнення з Ради на його користь 22 078,52 грн. заборгованості за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення від 10.01.2004 р., місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що Рада неналежним чином виконувала обов'язки з оплати наданих за вказаним договором послуг, у зв'язку з чим виникла відповідна заборгованість, розмір якої підтверджується висновком судово-економічної експертизи № 36/07 від 16.11.2007 р.
Однак, господарським судом на підставі висновку судово-економічної експертизи № 36/07 від 16.11.2007 р. встановлено, що Підприємцем за період з 01.01.2004 р. по 01.08.2006 р. було нараховано Раді 23 367,80 грн. за надані за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення від 10.01.2004 р. послуги.
Між тим, господарський суд Автономної Республіки Крим не посилається на те, що у висновку судово-економічної експертизи № 36/07 від 16.11.2007 р. встановлено відповідність наведеного нарахування, здійсненого Підприємцем, вимогам законодавства України та умовам договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення від 10.01.2004 р.
Тобто, вказане свідчить лише про встановлення факту нарахування Підприємцем зазначеної суми Раді, проте не містить будь-якого обґрунтування правильності такого нарахування.
Господарський суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та перевірки розрахунку заборгованості Ради перед Підприємцем за надані за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення від 10.01.2004 р. послуги не здійснив.
Таким чином, господарські суди першої та другої інстанцій передчасно прийшли до висновку, що Рада має перед Підприємцем заборгованість за надані за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення від 10.01.2004 р. послуги саме у розмірі 22 078,52 грн.
Задовольняючи позовні вимоги Підприємця про стягнення з Ради на його користь 39 559,78 грн. фактичних витрат по договору концесії, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що Підприємець на виконання укладеного з Радою концесійного договору від 26.06.2003 р. здійснив поліпшення майна, одержаного у концесію, у зв'язку з чим у відповідності до ст. 15 Закону України "Про концесії" має право на компенсацію витрат з поліпшення у розмірі 39 559,78 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вказаний висновок є передчасним, оскільки його зроблено з порушенням ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що п. п. 6 та 17 концесійного договору від 26.06.2003 р. передбачено, що Підприємець має право по узгодженню з Радою за рахунок власних коштів здійснювати поліпшення (реконструкцію, технічне переобладнання) майна, одержаного в концесію, а Рада зобов'язана відшкодувати Підприємцю витрати, понесені у зв'язку з вказаними поліпшеннями в частині, яка не була компенсована Підприємцем внаслідок концесійної діяльності.
З вказаних положень концесійного договору від 26.06.2003 р. випливає, що Підприємець мав право здійснювати поліпшення одержаного у концесію майна лише по узгодженню з Радою, і саме витрати на такі поліпшення Рада зобов'язана відшкодувати.
Однак, місцевий та апеляційний господарські суди не з'ясували, чи здійснював Підприємець поліпшення майна, одержаного у концесію, відшкодування витрат на які він вимагає стягнути з Ради, за узгодженням Ради.
Таким чином, господарські суди першої та другої інстанцій передчасно прийшли до висновку, що Рада має відшкодувати Підприємцю понесені ним витрати на поліпшення майна, одержаного у концесію на підставі концесійного договору від 26.06.2003 р., у розмірі 39 559,78 грн.
Задовольняючи позовні вимоги Підприємця про стягнення з Ради на його користь 66 439,86 грн. у якості відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що Рада фактично здійснила часткову односторонню відмову від укладеного з Підприємцем концесійного договору від 26.06.2003 р. у частині передачі Підприємцю права надавати послуги паспортного столу, обрядових послуг, ритуальних послуг, через що Підприємець не отримав доходів, які міг би одержати за умови виконання Радою відповідної частини договору, розмір котрих становить 66 439,86 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вказаний висновок зроблено без урахування вимог законодавства України.
Так, п. 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 02.09.1993 р. № 3423-XII), у редакції, яка була чинною на момент укладення додаткової угоди до концесійного договору від 26.06.2003 р., згідно з якою Підприємцю надавалось, зокрема, право надавати послуги паспортного столу, паспорт громадянина України (далі -паспорт) видається кожному громадянинові України паспортною службою органів внутрішніх справ (далі -паспортною службою) після досягнення 16-річного віку.
Тобто, видача паспорта громадянина України має здійснюватись виключно паспортною службою органів внутрішніх справи, а не органами місцевого самоврядування.
Таким чином, Рада не мала повноважень видавати паспорти громадянина України, і, відповідно, не могла передати це право іншій особі, проте передала його Підприємцю.
Рада рішенням № 8/2 від 19.04.2006 р. скасувала своє рішення від 24.06.2004 р. про надання Підприємцю права на надання послуг паспортного столу, що встановлено господарським судом першої інстанції.
Виходячи з викладеного, відмова Ради від концесійного договору від 26.06.2003 р. у відповідній частині є правомірною.
Частиною четвертою ст. 226 Господарського кодексу України передбачено, що не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.
Зазначене свідчить, що господарські суди першої та другої інстанції безпідставно стягнули з Ради на користь Підприємця 66 439,86 грн. у якості відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.
Відмовляючи у задоволені зустрічних позовних вимог Ради про розірвання укладеного з Підприємцем концесійного договору від 26.06.2003 р. та про зобов'язання Підприємця повернути їй одержане за вказаним договором майно, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що порушення Підприємцем ст. 526 Цивільного кодексу України при виконанні концесійного договору від 26.06.2003 р., тобто, неналежне виконання Підприємцем умов договору, не є підставою для розірвання вказаного договору, а інших підстав для такого розірвання Рада не навела.
Між тим, вказаний висновок місцевого та апеляційного господарських судів не ґрунтується на вимогах законодавства України.
Частиною другою ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Абзац другий ст. 15 Закону України "Про концесії" встановлює, що на вимогу однієї із сторін концесійний договір може бути розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законами України.
З вказаних вимог законодавства України випливає, що неналежне виконання договору концесії може бути підставою для його розірвання.
Господарські суди першої та другої інстанцій вказаних положень законодавства України не врахували та не з'ясували, чи належним чином виконував Підприємець умови укладеного з Радою концесійного договору від 26.06.2003 р.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до частини першої ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Оскільки передбачені процесуальним законом (ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.07.2008 р. і рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.04.2008 р. підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Донської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.07.2008 р. і рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.04.2008 р. у справі № 2-30/16609-2006 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало