07 липня 2015 р. Справа № 474/1311/14-а
Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Сорочан А.В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючогосудді -ОСОБА_1
судді - ОСОБА_2
судді - ОСОБА_3
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 30 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання незаконними дії посадових осіб служби у справах дітей Врадіївської районної державної адміністрації щодо відмови у взятті на облік кандидатів в усиновлювачі, -
встановиЛА:
23.12.2014 року до Врадіївського районного суду в порядку адміністративного судочинства надійшла заява ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання незаконними дії посадових осіб служби у справах дітей Врадіївської РДА щодо відмови у взятті на облік кандидатів в усиновлювачі.
Суд першої інстанції, своєю ухвалою від 30 березня 2015 року провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання незаконними дії посадових осіб служби у справах дітей Врадіївської РДА щодо відмови у взятті на облік кандидатів в усиновлювачі - закрив.
ОСОБА_4, ОСОБА_5 не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій просять суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та направити справу на новий розгляд.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, або у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали та доводи апелянта в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що заявники з вказаним позовом звернулися через те, що на їх письмову заяву від 16.07.2014 року, за підписом в. о. начальника служби у справах дітей Врадіївської РДА ОСОБА_6 отримали письмову відповідь про відмову у постановленні на облік кандидатів в усиновлювачі дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Підставою відмови є п. 4 ст. 212 СК України - припинення дії угоди про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу сімї ОСОБА_5 з їхньої вини, яке відбулося відповідно до розпорядження Врадіївської РДА №155-р від 10.06.2014 року «Про припинення функціонування ДБСТ сімї ОСОБА_5».
Окрім того, позивачі після отримання відмови у взятті їх на облік кандидатів в усиновлювачі від 01.08.2014 року за письмовою заявою від 16.07.2014 року, неодноразово зверталися до служби у справах дітей з аналогічного питання, на що отримували письмові відмови у взятті на облік від 24.12.2014 року на заяву від 16.12.2014 року, від 28.01.2015 року на заяву від 20.01.2015 року.
Також встановлено, що заявники до Врадіївського районного суду у порядку цивільного судочинства звернулися ще з іншими трьома позовами: - позов про надання побачення з дітьми сімї ОСОБА_7 - ОСОБА_8, 01.12.1997 р. н., ОСОБА_9, 20.09.1999 р. н., ОСОБА_7, 07.09.2001 р. н., ОСОБА_10, 16.12.2002 р. н., які є сиротами та рідними братами і сестрами між собою, раніше перебували у дитячому Будинку сімейного типу ОСОБА_5, де заявники були щодо вказаних дітей батьками-вихователями. Рішенням Врадіївського районного суду від 23.02.2015 року позовні вимоги задоволено частково, рішення законної сили не набрало через оскарження позивачами у апеляційному порядку; - позов про визнання незаконним рішення комісії з питань захисту прав дитини при Врадіївській РДА від 06.06.2014 року №5 «Про розгляд заяви ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звільнення від обов'язків батьків-вихователів» та визнання нечинним розпорядження Врадіївської РДА №155-р від 10.06.2014 року «Про припинення функціонування ДБСТ сімї ОСОБА_5». Рішенням Врадіївського районного суду від 12.03.2015 року у задоволенні позову відмовлено повністю, рішення законної сили не набрало через оскарження позивачами в апеляційному порядку; - заява в окремому провадженні про усиновлення одного з дітей ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на даний час перебуває в КЗ « Центр соціально-психологічної реабілітації дітей Южноукраїнської міської ради Миколаївської області». Вказана справа перебуває на розгляді у порядку цивільного судочинства.
За вимогами п.1 ч.1 ст. 157 КАСУ суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України).
Згідно із визначенням, наведеним у пункті 9 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач у справі адміністративної юрисдикції - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відтак, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. При цьому, до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб'єкти владних повноважень.
Відповідно до вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
У відповідності до ч.1 ст. 215 Сімейного кодексу України облік осіб, які бажають усиновити дитину, ведеться відділами та управліннями районних державних адміністрацій та іншими зазначеними далі органами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок провадження діяльності з усиновлення дітей врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 року № 905 « Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей» ( далі - Порядок).
Відповідно до п. 21 Порядку облік громадян України, які постійно проживають на території України і бажають усиновити дитину, здійснює служба у справах дітей за місцем проживання таких громадян.
Згідно п. 22 Порядку громадяни, які бажають усиновити дитину, звертаються з письмовою заявою про взяття їх на облік як кандидатів в усиновлювачі до служби у справах дітей за місцем проживання. До заяви додаються відповідні документи.
Відповідно до п. 24 Порядку служба у справах дітей протягом 10 робочих днів після надходження заяви та всіх документів, зазначених у пункті 22 цього Порядку: перевіряє документи на відповідність вимогам законодавства; проводить бесіду із заявниками, з'ясовує мотиви усиновлення, ставлення до виховання дітей; складає акт обстеження житлово-побутових умов заявників; розглядає питання по можливість заявників бути усиновлювачами та готує висновок і в разі надання позитивного висновку ставить заявників на облік кандидатів в усиновлювачі із занесення даних про них до Книги обліку кандидатів в усиновлювачі та Єдиного банку даних.
За вимогами п. 26 Порядку не беруться на облік кандидатів в усиновлювачі, якщо, крім іншого, заявники ( один з них) не можуть бути усиновлювачами відповідно до статті 212 СК України.
Про відмову у взятті на облік кандидатів в усиновлювачі заявником надається обґрунтована відповідь у письмовій формі.
Як вбачається з матеріалів, наданих сторонами, підставою не взяття на облік службою у справах дітей подружжя ОСОБА_5 в усиновлювачі є посилання на п.4 ст .212 СК України, а саме припинення дії угоди про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу сімї ОСОБА_5 з їхньої вини, яке відбулося відповідно до розпорядження Врадіївської РДА №155-р від 10.06.2014 року «Про припинення функціонування ДБСТ сімї ОСОБА_5» та яке є на даний час предметом спору у іншій цивільній справі. Рішенням Врадіївського районного суду від 12.03.2015 року у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено повністю, рішення законної сили не набрало через оскарження позивачами в апеляційному порядку.
Тобто з наведеного слідує, що оскаржувана відмова у взятті на облік кандидатів в усиновлювачі, яка відповідно до чинного законодавства оформлюється шляхом надання письмової відповіді, у даному випадку не є рішенням суб'єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності, а є одним із доказів у цивільній справі про усиновлення ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Також, як вбачається з суті спору, який виник між сторонами, позивачі оскаржують не саму процедуру постановки кандидатів в усиновлювачі, а ту обставину, що припинення дитячого будинку сімейного типу відбулось не з їх вини, а за їх заявою, а тому вони можуть бути усиновлювачами дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України встановлено компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ. Так, згаданою статтею передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (частина 1 статті 2).
Спірні правовідносини, які виникли між позивачами та відповідачем щодо можливості у подальшому усиновити конкретну дитину ОСОБА_7, яка перебувала на вихованні у сімї заявників та яка була забрана з сімї ОСОБА_5 через припинення дитячого Будинку сімейного типу «Боровик» не містять ознак публічності, оскільки дією відповідача зачіпаються права позивачів в сфері приватних (сімейних) правовідносин бути усиновлювачами цієї дитини, захист яких, в силу приписів частини 1 статті 15 ЦПК України, віднесений до компетенції місцевого суду в порядку цивільного судочинства.
Крім того, згідно пункту 29 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" рішення державних адміністрацій районів, районних державних адміністрацій у місті Києві та Севастополі, виконавчих комітетів районних у містах, сільських, селищних рад про встановлення опіки та піклування над дітьми стосується відносин, що регулюються цивільним (глава 6 ЦК) та сімейним (глава 19 СК) законодавством, і не належать до сфери публічно-правових відносин. Тому вимоги заінтересованих осіб про визнання таких рішень незаконними або визнання незаконними дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб (стаття 18 СК) є спорами про захист прав і інтересів і відповідно до статті 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вимоги позивачів до посадових осіб служби у справах дітей Врадіївської РДА про відмову у взятті на облік кандидатів в усиновлювачі від 01.08.2014 року щодо усиновлення дитини ОСОБА_7, не належить розглядати за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим і не має ознак публічно-правового спору.
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначено характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 199 КАС України, - за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Отже судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 199, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, - залишити без задоволення.
Ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 30 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання незаконними дії посадових осіб служби у справах дітей Врадіївської районної державної адміністрації щодо відмови у взятті на облік кандидатів в усиновлювачі, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням до Вищого адміністративного суду України в порядку статті 212 КАС України.
Головуючийсуддя ОСОБА_1
суддя ОСОБА_2
суддя ОСОБА_3