Справа: № 826/350/14 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
09 липня 2015 року м. Київ
колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.
за участю секретаря Скалецької І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2015 року у справі за позовом Політичної партії "Європейська партія України до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій,-
Позивач, Політична партія «Європейська партія України», звернулась до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, Міністерство, відповідач) щодо дискримінаційного поводження відносно різних груп учасників мирних зібрань.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2015 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо дискримінаційного поводження відносно різних груп учасників мирних зібрань, що відбулись 11 грудня 2013 року на Майдані Незалежності та на вулиці Хрещатик та 14 грудня 2013 року на Європейській площі в місті Києві.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Міністерства внутрішніх справ України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в листопаді та грудні 2013 року в місті Києві на вулиці Хрещатик та на Майдані Незалежності відбувалися мирні зібрання громадян на підтримку євроінтеграційних процесів, зокрема підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
11 грудня 2013 року до учасників мирних зібрань в місті Києві на вулиці Хрещатик та на Майдані Незалежності було вжито силових заходів.
Даний факт є загальновідомим, не заперечується сторонами і не потребує доказування.
14 грудня 2013 року проведене мирне зібрання громадян у формі мітингу, організованому Партією Регіонів на Європейській площі, відбувся в присутності значної кількості працівників Міністерства внутрішніх справ України.
При цьому, 30 листопада 2013 року Окружним адміністративним судом міста Києва (справа № 826/19020/13-а) було ухвалено постанову, якою, з урахуванням ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2013 р. про виправлення описок в судовому рішенні, адміністративний позов Київської міської державної адміністрації до Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина» Київської міської організації політичної партії, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Депутатської фракції Політичної партії «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка» задоволено, а саме: встановлено обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішої ходи, демонстрацій, мітингів, зборів) шляхом заборони: Всеукраїнському об'єднанню «Батьківщина» Київської міської організації політичної партії (згідно з заявою від 30.11.2013 р. № 249/ов, від 30.11.2013 р. № 250/ов, від 30.11.2013 р. № 251/ов); ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Депутатській фракції Політичній партії «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка» (згідно з заявою від 30.11.2013 р.); іншим суб'єктам, які реалізують права на мирні зібрання, проводити заходи з 01.12.2013 р. по 07.01.2014 р. у м. Києві по вул. Банковій, вул. Грушевського, вул. Богомольця, на Європейській площі, Майдані Незалежності, в парку «Хрещатий».
Також, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року (справа № 757/27190/13-ц за позовом Київської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8, Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина» Київської міської організації політичної партії, Голови Депутатської фракції Політичної партії «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка» Кличка Віталія Володимировича про усунення перешкод та зобов'язання вчинити дії) задоволено заяву позивача - Київської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі № 757/27190/13-ц, якою вказаним вище особам та будь-яким іншим особам заборонено чинити перешкоди у вільному пересуванні громадянам, будь-яким іншим фізичним та юридичним особам у будь-який спосіб, у тому числі проїзду автотранспорту по вулицях Круглоуніверситетській, Шовковичній, Пилипа Орлика, Інститутській, Грушевського, Банковій, Хрещатик, Лютеранській, Заньковецької, Гусовського, Різницькій, Богомольця, Командарма Каменєва, Липській, а також на Майдані Незалежності, Кловському узвозі, провулках Кріпосному та Липському, а також заборонено вчиняти дії щодо блокування в будь-який спосіб тротуарів, пішохідних переходів, автомобільних доріг, в тому числі і шляхом розміщення на проїзній частині різних предметів, що перешкоджають проїзду транспортних засобів у місті Києві та вільному пересуванню пішоходів по тротуарам і пішохідним переходам по вулицям: Круглоуніверситетській, Шовковичній, Пилипа Орлика, Інститутській, Грушевського, Банковій, Хрещатик, Лютеранській, Заньковецької, Гусовського, Різницькій, Богомольця, Командарма Каменєва, Липській, а також на Майдані Незалежності, Кловському узвозі, провулках Кріпосному та Липському. Зазначена ухвала підлягала негайному виконанню.
За заявою представника стягувача - Київської міської ради про відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - виконавець) 10.12.2013 р. відкрито виконавче провадження ВП № 41157938.
З метою забезпечення громадського порядку при примусовому виконанню ухвали № 757/27190/13-ц, виданої Печерським районним судом м. Києва від 09.12.2013 р., постановою виконавця про залучення працівників органу МВС України для участі у виконавчому провадженні від 10.12.2013 р. були залучені працівники Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві та ГУ МВС України у м. Києві.
За наслідками розгляду подання виконавця про утворення виконавчої групи начальником Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві 10.12.2013 р. винесено постанову про утворення виконавчої групи.
11 грудня 2013 року в нічні часи державними виконавцями з виконавчої групи були складені акти державних виконавців, в яких було зафіксовано оголошення всім присутнім резолютивної частини ухвали суду.
20 лютого 2014 року виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 41157938.
Позивач, вбачаючи в діях працівників органів внутрішніх справ різне ставлення до різних груп населення, зокрема за політичною ознакою, не погодившись з неоднаковим поводженням з різними групами учасників мирних зібрань, з вимогами про визнання дій відповідача протиправними, звернувся з адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з боку відповідача було проявлене дискримінаційне поводження щодо тих учасників мирних зібрань, у тому числі й позивача, які підтримували євроінтеграційні процеси, зокрема підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, порівняно з тими учасниками мирного зібрання, що було організоване Партією Регіонів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Статтею 39 Конституції України визначено, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV (далі по тексту Закон № 1382-IV), відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Частиною першою статті 2 Закону № 1382-IV (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Стаття 12 Закону № 1382-IV містить обмеження свободи пересування. Так, свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено: у прикордонній смузі; на територіях військових об'єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на приватних земельних ділянках; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності. Свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.
Також, право на мирні зібрання гарантовано громадянам України ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ст. 21), учасником яких є Україна, імперативно визначено, що обмеження права на мирні зібрання є допустимими лише у випадках, коли вони «є необхідними у демократичному суспільстві». Крім того, рішення Європейського суду за статтею 11 є джерелом права в національній правовій системі.
Стаття 11 Конвенції встановлює, що кожен має право на свободу мирних зібрань. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом в інтересах національної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб і є необхідними в демократичному суспільстві.
Закон, що визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина, є Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 року № 5207-VI (далі по тексту - Закон № 5207-VI).
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 5207-VI (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) дискримінація - це рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі - певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина.
Зміст поняття «дискримінація» розтлумачено у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні у справі «Андреєва проти Латвії» (Case of Andrejeva v. Latvia) Суд вказав, що дискримінація означає неоднакове поводження з різними особами у подібних ситуаціях без об'єктивних та виправданих на це причин. При цьому відсутність об'єктивних та виправданих причин слід розуміти таким чином: різне ставлення до осіб не переслідує легітимної мети або не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та метою, яка переслідується.
Так, судом першої інстанції встановлено, що на засіданні Ради Партії «Європейська партія України», яке відбулось 06.12.2013 р. було вирішено підтримати та приєднатись до вже існуючого на той час мирного зібрання, про яке органи місцевого самоврядування були належним чином повідомлені його організаторами.
Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2001 від 19.04.2001 р. встановлено, що «визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання». Тим самим Рішенням саме право на мирне зібрання визначено як «невідчужуване і непорушне», яке «є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації, права на вільний розвиток своєї особистості тощо».
При цьому, суд першої інстанції правомірно посилається на постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства під час розгляду та вирішення справ стосовно реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо)» від 21.05.2012 р. № 6, де зазначено, що мирні зібрання визначаються як: «масові заходи громадян, відкриті й доступні кожному, хто бажає взяти у них участь. Мирні заходи найчастіше проводяться з метою вираження ставлення тих чи інших груп, об'єднань громадян до суспільних явищ та проблем, привернення уваги органів влади до них та є однією із форм безпосередньої демократії. Основною рисою мирних зібрань є мирний характер їх проведення».
Тобто, будь-яка особа, в даному випадку позивач, може долучитись до мирних зібрань, стати їх учасником у процесі їх проведення, не будучи при цьому організатором мирних зібрань.
Таким чином, виходячи з приписів ст. 39 Конституції України, колегія суддів в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції, що підтримка мирних зібрань і участь у вже розпочатих зібраннях, про які було належним чином повідомлено органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування - не заборонено норами чинного законодавства, що спростовує твердження відповідача що учасник обов'язково повинен бути і організатором мирних зібрань.
Що стосується посилань апелянта на ту обставину, що позов задоволено до неналежного відповідача, то колегія суддів вважає обґрунтованими доводи суду першої інстанції, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, були досліджені розрахунки сил і засобів міліції, задіяних для забезпечення охорони громадського порядку в центральній частині міста Києва від 10.12.2013 р., 11.12.2013 р., 14-15.12.2013 р., 15-16.12.2013 р., які затверджені заступником начальника ГУ МВС України в місті Києві полковником міліції ОСОБА_10 та згідно яких для охорони громадського порядку та безпеки громадян під час проведення заходів у денні та нічні часи були виділені наряди міліції та додаткові сили за розпорядженням керівництва.
При цьому, судом першої інстанції вірно враховано той факт, що в спірні періоди (11 грудня 2013 року та 14 грудня 2013 року) виділення нарядів міліції та додаткових сил для охорони громадського порядку та безпеки громадян під час проведення заходів було здійснено територіальним органом Міністерства внутрішніх справ України - Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
Так, відповідно до ст. 7 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. № 565-XII (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.
Права і обов'язки, організація роботи та структура підрозділів міліції визначаються положеннями, які затверджуються Міністром внутрішніх справ України відповідно до цього Закону.
Відповідно до Положення про Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, затверджене додатком № 11 до наказу МВС України від 02.02.2004 р. № 94 «Про затвердження положень про територіальні і транспортні органи МВС України» Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві є територіальним органом Міністерства внутрішніх справ України, який утворюється МВС України і йому підпорядковується.
При цьому, судом першої інстанції досліджено відео та з роздруківки з промовою колишнього Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_11 від 11.12.2013 р. та встановлено, що колишній міністр виступає від імені всього Міністерства як органу державної влади і зазначає про наміри не влаштовувати силовий розгін Майдану, що свідчить про здійснення координації відповідачем дій свого територіального ргану.
П. 7 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 383/2011 МВС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті, районні, районні в містах, міські управління (відділи), лінійні управління (відділи).
Враховуючи вище викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позов пред'явлено до суб'єкта владних повноважень, який хоча і не вчиняв безпосередніх дій щодо мітингувальників, втім здійснював керівництво та координування нарядів міліції відбувалось з відома та під контролем службових осіб відповідача, а тому доводи апелянта з цих обставин спростовані матеріалами справи.
Також, з матеріалів справи вбачається, що присутність 11.12.2013 р. значної кількості працівників органів внутрішніх справ в центральній частині міста Києва було викликано вчиненням державним виконавцем виконавчих дій з примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09.12.2013 р. (справа № 757/27190/13-ц) про вжиття заходів забезпечення позову, які постановою виконавця від 10.12.2013 р. у виконавчому провадженні ВП № 41157938 були залучені для забезпечення громадського порядку.
Однак, колегія суддів погоджується яз доводами суду першої інстанції, що такі дії були вчинені не до 22-ї год., як того вимагають приписи норм чинного законодавства, а - в нічний час з 21:15 год. 10.12.2013 р. до 03:10 год. 11.12.2013 р.
Разом з тим, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2013 р. (справа № 826/19020/13-а) до примусового виконання не надходила, а тому така постанова не могла створювати додаткових обов'язків для відповідача.
Вказана обставина підтверджена ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.11.2014 року про самовідвід по даній справі, де вказано, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2013 р. у справі № 826/19020/13-а не перешкоджала жодним учасникам проводити мирне зібрання в центральній частині м. Києва. (а.с.72 Т.2)
Таким чином, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, що до різних груп учасників мирних зібрань, які проводились в абсолютно однакових умовах з боку міліції було проявлено різне (неоднакове) ставлення, а саме: щодо учасників мирних зібрань громадян на підтримку євроінтеграційних процесів, зокрема підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, з одного боку, був застосований силовий характер, а щодо учасників мирних зібрань громадян, організованих Партією Регіонів, було проявлено невтручання в їх зібрання, з іншого боку.
Тобто, з боку відповідача було проявлене дискримінаційне поводження щодо тих учасників мирних зібрань, у тому числі й позивача, які підтримували євроінтеграційні процеси, зокрема підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, порівняно з тими учасниками мирного зібрання, що було організоване Партією Регіонів.
За вказаних обставин, суд першої інстанції прийшов дло обґрунтованого висновку про задоволення позову в повному обсязі шляхом визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України щодо дискримінаційного поводження відносно різних груп учасників мирних зібрань, що відбулись 11.12.2013 р. на Майдані Незалежності та на вул. Хрещатик та 14.12.2013 р. на Європейській площі в м. Києві.
Так, в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Разом з тим, в порушення ст. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності своїх дій при відмові позивачу у видачі ордеру з зазначених у відмові підстав.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача не спростовують висновку суду першої інстанції про протиправність дій відповідача. Натомість оскаржувана Постанова суду ухвалена у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: Н.І. Горбань
М.В. Межевич
Повний текст виготовлено 09 липня 2015 року
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Горбань Н.І.
Межевич М.В.