"06" липня 2015 р.справа № 333/8714/14-а(2-а/333/212/14)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.
суддів: Богданенка І.Ю. Кругового О.О.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2014 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити певні дії, -
Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість оскарженої постанови, не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги посилаючись на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 є інвалідом війни 3 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на наступне.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Конституційний Суд України виходить з того, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Згідно прийнятого 25.01.2012 року рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012, яким встановлено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються Законами України, а також нормативно-правовими актами відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Отже, станом на час виплати позивачу указаної соціальної виплати Кабінет Міністрів України мав право регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України №102 «Деякі питання виплати у 2014 році разової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни ,гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»,відповідно до якої,встановлено, що у 2014 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту проводиться у таких розмірах: інвалідам третьої групи 2020 (дві тисячі двадцять) гривень 00 копійок.
А тому, дії відповідача після 26.12.2011 року (відповідно до рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року) щодо проведення виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №102 від 16.04.2014 року слід вважати правомірними, оскільки вони відповідали діючому законодавству, регулюючому спірні правовідносини.
За таких обставин, суд вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.
З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2014 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий: Ю.М. Дадим
Суддя: І.Ю. Богданенко
Суддя: О.О. Круговий