04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"08" липня 2015 р. Справа№ 910/5189/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Смірнової Л.Г.
Чорної Л.В.
при секретарі судового засідання - Ставицькій Т.Б.
за участю представників:
від позивача: Пінчук-Ніколайчук Ю.В., представник за довіреністю б/н від 17.03.2014р.;
від відповідача: Полєжаєва К.О., представник за довіреністю б/н від 10.01.2015р.;
від третьої особи: Галков І.О., представник за довіреністю б/н від 10.01.2014р.;
Розглянувши апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015р. (підписано - 23.04.2015р.)
у справі №910/5789/15-г (суддя: Чебикіна С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Торг ЛТД»
до Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю
третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»
про стягнення 627 083,01 грн.
У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега Торг ЛТД» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за лізинговими платежами з 60 по 75 період у розмірі 474 902,56 грн., неустойку у розмірі 39 855,10 грн., 3% річних у розмірі 11 863,84 грн., інфляційні втрати у розмірі 100 461,51 грн. у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за Договором фінансового лізингу №1502/07/2008 від 17 липня 2008 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю в порушення норм законодавства України та укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» Договору фінансового лізингу № 1502/07/2008 від 17 липня 2008 року, не сплатила у повному обсязі лізингові платежі, внаслідок чого заборгувала 474 902,56 грн. Зважаючи на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мега Торг ЛТД» був укладений Договір уступки прав вимоги № 215-11/2013 від 05 грудня 2013 року, у ТОВ «Мега Торг ЛТД» виникло право вимагати від відповідача виконання прострочення грошових зобов'язань з урахуванням неустойки у розмірі 39 855,10 грн., 3% річних у розмірі 11 863,84 грн., інфляційних втрат у розмірі 100 461,51 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2015р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Торг ЛТД» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №910/5789/15-г, залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2015р. у справі №910/5789/15-г позов задоволено частково. Стягнуто з «Фірма «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Торг ЛТД» 474 902 грн. 56 коп. основного боргу, 36 157 грн. 18 коп. неустойки, 10 804 грн. 44 коп. 3% річних, 100 461 грн. 51 коп. інфляційних втрат та 12 446 грн. 52 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду та мотивами прийнятого ним рішення, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015р. у справі №910/5789/15-г та прийняти новий судовий акт про відмову у задоволенні позову повністю.
У доводах апеляційного оскарження відповідач посилався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповноту з'ясування ним обставин справи та прийняття рішення, висновки якого не відповідали фактичним обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривні; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства; виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону; даний договір не є зовнішньоекономічним, і сторони не мають ліцензії на використання іноземної валюти, як засобу платежу, необхідність отримання якої передбачена п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"; п.п. 7.1, 7.2, 7.4 договору, в частинах прив'язки до курсу євро, порушують вимоги, встановлені ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 524 ЦК України, ст.ст. 179, 189, 198 ГК України, та, відповідно, є не чинними (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України), у зв'язку із чим у відповідача відсутні будь-які зобов'язання щодо виплати лізингових платежів.
На думку скаржника, при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено ст. 99 Конституції України, ст. 192, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 524 ЦК України, ст.ст. 179, 189, 198 ГК України, п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Скаржник зазначав про те, що надмірне нарахування сум саме в частині відшкодування вартості предмету лізингу призводить до порушення принципів свободи договору (ст. 6 ЦК України), адже у вказаній нормі зазначено, що сторони є вільними в визначенні умов договору. Укладаючи договір та формуючи його умови, сторони повинні враховувати вимоги цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, в тому числі спеціального закону - Закону України "Про фінансовий лізинг", положень глав 54, 58 ЦК України, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості (ст. 3 ЦК України). В момент укладення договору відповідач вважав, що ціна предмету лізингу є незмінною (сталою), проте внаслідок зміни курсу іноземної валюти вартість предмету лізингу завищуються, чим порушуються майнові права та інтереси відповідача, адже він зобов'язаний сплачувати платежі, які не передбачені ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".
Згідно Протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 13.05.2015р., апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015р. у справі №910/5789/15-г передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Кропивна Л.В. (головуючий), судді: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015р. апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015р. у справі №910/5789/15-г прийнято до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя Кропивна Л.В., суддів: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В. та призначено розгляд справи на 17.06.2015р.
17.06.2015р. у судовому засіданні колегією суддів оголошено перерву до 08.07.2015р.
08.07.2015р. у судове засідання з'явились представники сторін та третьої особи.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційного оскарження, просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015р. у справі №910/5789/15-г та прийняти новий судовий акт про відмову у задоволенні позову повністю.
У судовому засіданні 08.07.2015р. представник позивача проти доводів апеляційного оскарження заперечив, просив оскаржений судовий акт залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У судовому засіданні представник третьої особи поклався на розсуд суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 17 липня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (лізингодавець) та «Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 1502/07/2008, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язується придбати у власність транспортний засіб (майно) згідно з установленою лізингоотримувачем специфікацією продавця (тип: вантажний автомобіль; марка, модель: автокран КТА - 18 МАЗ 533702 (один); рік випуску: 2008 рік; пробіг на момент придбання: до 1000 км) і передати його без надання послуг по керуванню і технічної експлуатації лізингоотримувачеві в якості предмету лізингу в тимчасове володіння і користування за плату, а лізингоотримувач зобов'язується прийняти його на умовах даного договору (пункт 1.1. договору).
29.08.2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» на виконання умов договору лізингу передало предмет лізингу відповідачу, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000395 від 29.08.2008 року.
30.07.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (лізингодавець) та «Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) було укладено додаткову угоду №1 до договору фінансового лізингу №1502/07/2008, згідно якої сторони визначили цією угодою графік платежів (додаток №1) у новій редакції.
05 грудня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (надалі - кредитор) та Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД» (надалі - набувач) уклали договір уступки права вимоги №215-11/2013, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД» прийняло на себе усі права та зобов'язання первісного кредитора (лізингодавця), які той мав відповідно до договору фінансового лізингу №1502/07/2008 від 17.07.2008 року (п. 1.2. та п. 1.5. Договору цесії).
Відповідно до п.п. 1.2, 1.5 Договору № 225/11-2013 за даним договором позивач отримує всі права та зобов'язання, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (кредитору) по відношенню до боржника (відповідача), а саме, право вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за договором лізингу, в тому числі: сплат лізингових платежів, пені, штрафів, викупної вартості, інших платежів, які належать сплаті на підставі умов договору лізингу та законодавства України; за даним договором позивач отримує всі майнові права (в тому числі право власності) на предмет (и) лізингу, передані за договором лізингу, а також права вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору (ів) поруки, укладених (якщо такі були укладені) у забезпечення зобов'язань за договором лізингу.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ч.1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Зобов'язання за договором фінансового лізингу не мають характерних особистих, пов'язаних з кредитором зобов'язань, а тому відсутні обмеження на уступку права вимоги новому кредитору.
Отже, Позивач має право вимагати виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору фінансовогу лізингу №1502/07/2008 від 17.07.2008 року, укладеного між ТОВ «Ласка Лізинг» і Фірмою «Т.М.М » - ТОВ.
Повідомленням від 09.12.2013р. ТОВ "Ласка Лізинг" повідомило Фірму "Т.М.М." ТОВ про вчинення уступки права вимоги новому кредитору - ТОВ "Мега ТоргЛТД". Повідомлення отримано відповідачем 14.01.2014 року.
Спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та застосуванням судом норм матеріального права.
Судова колегія виходить з того, що у відповідності до ст. 806 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 № 723/97-ВР (далі Закон № 723/97) лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 723/97 сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Відповідно до пункту 7.1. Договору фінансового лізингу № 1502/07/2008 сторони домовились, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею слід розуміти суму, яка виражається в гривнях України і дорівнює одному евро по курсу згідно пункту 7.1.1. договору.
Відповідно до п. 7.1.1. договору фінансового лізингу № 1502/07/2008, для цілей даного договору застосовуються наступні поняття:
"Курс1" - курс, що встановлений НБУ для одного евро станом на 17.07.08 р.
"Курс2" - курс, що встановлений НБУ для одного евро станом на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (додаток №1).
Пунктом 7.4. договору фінансового лізингу № 1502/07/2008 передбачено, що лізингоодержувач зобов'язується вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі, які вказано в додатку №1 до договору.
Порядок і строки внесення грошових коштів в рахунок оплати лізингових платежів, які вказані в графіку внесення платежів (п.7.6. договору лізингу).
Згідно графіку платежів від 30.07.2009 року, який міститься в матеріалах справи, відповідач мав сплатити на користь позивача чергові лізингові платежі з 60 по 75 період у загальному розмірі 474 902,56 грн., проте своїх грошових зобов'язань не виконав.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 474 902,56 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції.
Доводи відповідача про недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору в частині непогодження ціни договору, що на думку відповідача свідчить про те, що договір фінансового лізингу № 1502/07/2008 від 17.07.2008р. є не укладеним, визнаються колегією суддів як неспроможні, з огляду на наступне.
Пунктом 2 Договору фінансового лізингу №1502/07/2008 від 17.07.2008р. сторонами обумовлено, що майно набувається Лізингодавцем у продавця майна на умовах Договору купівлі-продажу для подальшої передачі в лізинг. Визначеним лізингоодержувачем продавцем є ТОВ «Українська Торгово-Промислова Компанія», юридична адреса: Україна, 01601, м. Київ, вул. Червоноармійська, 21. Вартість майна, що передається Лізингодавцем Лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 93096,00 «у.е.», в тому числі ПДВ у розмірі 20 % - 15516, 00 «у.е.», виражена у гривнях України.
Загальна сума лізингових платежів, які підлягають сплаті лізингоодержувачем лізингодавцю складає: 129 131,87 у.е., з ПДВ 20 % від суми 15 266,00 у.е. (п. 7.3. договору лізингу).
Розрахунки між сторонами договору підлягають здійсненню у гривнях (п.7 договору), що не суперечить законодавству України.
Що стосується тверджень апелянта про те, що пп.7.1-7.5 договору є нечинними з огляду на встановлення в договорі грошової одиниці в іноземній валюті, що звільняє відповідача від зобов'язань з оплати за цим договором, то суд зазначає наступне.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійним договору фінансового лізингу №1502/07/2008 від 17.07.2008р. як в цілому, так і в частині пунктів 7.1-7.5 договору, суду не надано, чим спростовуються передчасні твердження відповідача про зворотнє.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (пункт 1 частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях.
Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, втім, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті.
Відповідно до ч.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України).
Отже, чинне законодавство хоч і визначає національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містить заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, у якій здійснюється виконання грошових зобов'язань.
Відповідач не вказав підстав для звільнення його від обов'язку оплати лізингових платежів за 60-75 періоди по договору фінансового лізингу №1502/07/2008 від 17.07.2008р.
Несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань є підставою для визнання відповідача боржником, який прострочив виконання з усіма правовими наслідками, пов'язаним з цим.
Так у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
В силу ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з неналежним виконанням боржником грошових зобов'язань за Договорами, кредитор вправі вимагати стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.
Суд зазначає, що згідно з інформаційним листом Верховного Суду України №3.2-2005 від 15.07.2005р. грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.
Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши правильність виконаного позивачем розрахунку інфляційних втрат у розмірі 100 461,51 грн., що підлягали до стягнення із відповідача, судова колегія визнала його арифметично вірним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи.
Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних у розмірі 11 863,84 грн., колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про часткове задоволення їх на суму 10 804,44 грн.
З огляду на порушення відповідачем встановлених Договором строків оплати лізингових платежів, позивач нарахував та просив стягнути із відповідача пеню в сумі 39 855,10 грн.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).
Згідно з п. 9.5. договору лізингу передбачено, що у випадку якщо лізингоодержувач в передбачені договором строки не оплатить передбачені договором платежі, то лізингодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки і 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов'язується її сплатити.
Перевіривши правильність виконаного позивачем розрахунку пені на загальну суму 39 855,10 грн., колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення вказаних вимог у розмірі 36 157,18 грн.
З огляду на встановлене, судова колегія не вбачає підстав для скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015р. справі №910/5789/15-г слід залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт - без змін.
Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015р. справі №910/5789/15-г залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015р. справі №910/5789/15-г без змін.
2.Матеріали справи №910/5789/15-г повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.
Головуючий суддя Л.В. Кропивна
Судді Л.Г. Смірнова
Л.В. Чорна