Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" липня 2015 р.Справа № 922/3423/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Бринцева О.В.
при секретарі судового засідання Гула Д.В.
розглянувши справу
за позовом Державного підприємства "Красноградське лісове господарство", м. Красноград;
до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі ГПУ "Шебелинкагазвидобування", с. Ч.Донець;
про стягнення 331.907,02 грн.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1, довіреність № 01-04/281 від 06.07.2015 р.;
відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 2-70д від 25.12.2014 р.
Державне підприємство «Красноградське лісове господарство» 10.06.2015 р. звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтобаз України» про стягнення 209.280,00 грн. збитків (в тому числі вартість лісових насаджень 136.960,00 грн. та неодержаного доходу 72.320,00 грн.), індекс інфляції за період прострочення платежу 103.791,82 грн., 3% річних 18.835,20 грн.
В обґрунтування позову вказує на те, що після проведення розвідувальних робіт земельна ділянка, що використовувалася ГПУ «Шебелинкагазвидобування» була рекультивована частково, про що було складено акт приймання-передачі рекультивованих земель від 09.02.2007 р., і без відповідних дозволів продовжувала використовуватися відповідачем після закінчення строку дії договору від 10.03.2004 р. № 20/43 та додаткової угоди від 14.11.2007 р. № № 1 до нього, і згідно акту розрахунку та встановлення розміру збитків, затвердженого розпорядженням Нововодолазької райдержадміністрації від 22.12.2011 р., розмір збитків, що заподіяні лісовим насадженням складає 209.280,00 грн. збитків (в тому числі вартість лісових насаджень 136.960,00 грн. та неодержаного доходу 72.320,00 грн.). Крім цього, відповідачу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані інфляційні втрати за період з 01.05.2012 р. по 31.03.2015 р. та 3% річних за період з 01.05.2012 р. по 30.04.2015 р. В якості правових підстав позову вказує на п. п. 1, 3, 5 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, що затверджений постановою КМУ від 19.04.1993 р. № 284.
Представник позивача позов підтримує в повному обсязі та наполягає на його задоволенні, звернувся з клопотанням про долучення доказів, наданих за супровідним листом від 30.06.2015 р. № 07-31/278 (вх. № 26772 від 02.07.2015 р.) та наданих 07.07.2015 р.
Представник відповідача проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні, у відзиві на позовну заяву від 26.06.2015 р. № 2-6610-3 (вх. № 26141 від 30.06.2015 р., т. І а.с. 38-42) зазначає, що Філією ДК «Укргазвидобування» ГПУ «Шебелинкагазвидобування» було сплачено власнику лісових насаджень (державі) таксову вартість деревини на пні (спеціальний збір за використання лісових ресурсів) в розмірі 4819 гривень (платіжне доручення № 7162 від 25.10.2004 р.), а також Красноградському державному лісогосподарському підприємству Харківського ДЛГО «Харківліс» за очистку від лісу земельної ділянки було сплачено 158 584,33 гривень, згідно з договором № 20/43 від 10 березня 2004 року (платіжні доручення № 4637 від 30.06.2005 р., № 459 від 12.04.2005 р. та № 2728 від 02.09.2004 р., т. І а.с. 72, 73, 74), отже сплативши збір за спеціальне використання лісових ресурсів ДК «Укргазвидобування» в особі ГПУ «Шебелинкагазвидобування» стало тимчасовим користувачем відповідної лісової ділянки та отримало право заготівлі деревини і стало її власником відповідно до п. З ч. 1 ст. 21 Лісового кодексу України, а тому підстав для стягнення з відповідача збитків на користь позивача немає; відповідач відшкодував вартість лісових і деревно-чагарникових насаджень їх власнику - державі, отже посилання позивача на норми Постанови Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993 р. у даному разі не відповідають фактичним обставинам спору. Водночас відповідач вказує на те, що ОСОБА_2 розрахунку та встановлення розмірів збитків від 14.12.2011 р. складений із порушеннями вимог діючого законодавства, а саме Постанови КМУ від 19.04.93р. №284, і не може бути прийнятий в якості доказів розміру збитків. Також у відзиві, стосовно нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних, відповідач вказує на те, що , дія ч. 2 ст. 625 ЦК не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.
Крім того, відповідач звернувся із заявою про застосування позовної давності та наслідків її спливу від 26.06.2015 р. № 2-6611-3 (вх. № 26141 від 30.06.2015 р., т. І а.с. 81-82), яка обґрунтована тим, що строк позовної давності для звернення з вимогою про сплату збитків закінчився 22.01.2015 р., у відповідності до ст. 257 ЦК України, оскільки позивач довідався про порушення свого права 22.01.2012 р. (строк розрахований відповідачем з моменту затвердження акту розрахунку та встановлення розміру збитків).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно вивчивши надані учасниками судового процесу докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, суд установив наступне.
Між позивачем (сторона-2) та відповідачем (сторона-1) було укладено договір від 10.03.2004 р. № 20/43 (т. І а.с. 9), відповідно до умов якого сторона-2 надає послуги з очистки від лісу земельної ділянки площею 4,6 га, що знаходиться в кварталі № 46, ділянка 8 Старовірівського лісництва та дозволяє позивачу тимчасово займати дану ділянку.
Термін дії договору: з моменту підписання сторонами і діє до 30.10.2006 р., а у разі отримання промислового припливу газу, до відведення земельної ділянки у встановленому порядку на площі 0,7 га, до 30.12.2007 р. (п.2.2. договору).
22.10.2004 р. відповідач отримав лісорубний квиток № 50 (т. І а.с. 70), яким оформлено право на спеціальне використання лісових ресурсів, а саме вирубку лісових насаджень.
Додатковою угодою від 14.11.2007 р. № 1 до договору № 20/43 від 10.03.2004 р. (т. І а.с. 10) п. .2.2. договору змінено і сторонами погоджено, що термін дії договору з моменту його підписання і до 30.10.2006 р., а у разі отримання припливу газу в свердловинах, договір діє до 30.12.2010 р., при цьому стороні-1 дозволяється займати земельну ділянку площею 0,7 га під свердловинами.
14.12. 2011 року комісією було складено акт розрахунку та встановлення розмірів збитків, які були нанесені лісовим насадженням ДП "Красноградське лісове господарство" при тимчасовому зайнятті земельної ділянки для проведення розвідувальних робіт на території Старовірівського лісництва ДК "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі ГПУ "Шебелинкагазвидобування" (т. І а.с. 75-79).
Зазначеним актом комісія визначила розмір збитків в сумі 209 280,00 гривень, з яких вартість лісових насаджень склала 136.960,00 гривень, неодержаний дохід - 72.320,00 грн. ОСОБА_2 від 14.12.2011 року було затверджено розпорядженням голови Нововодолазької райдержадміністрації № 755 від 22.12.2011 року (т. І а.с. 20).
Після проведення розвідувальних робіт земельна ділянка, що використовувалася ГПУ «Шебелинкагазвидобування» була рекультивована частково, про що було складено акт приймання-передачі рекультивованих земель від 09.02.2007 р. (т. І а.с. 12).
Як слідує з позовної заяви, земельна ділянка без відповідних дозволів продовжувала використовуватися відповідачем після закінчення строку дії договору від 10.03.2004 р. № 20/43 та додаткової угоди від 14.11.2007 р. № № 1 до нього, і згідно акту розрахунку та встановлення розміру збитків, затвердженого розпорядженням Нововодолазької райдержадміністрації від 22.12.2011 р., розмір збитків, що заподіяні лісовим насадженням складає 209.280,00 грн. збитків (в тому числі вартість лісових насаджень 136.960,00 грн. та неодержаного доходу 72.320,00 грн.).
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, а також нарахування відповідачу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат за період з 01.05.2012 р. по 31.03.2015 р. та 3% річних за період з 01.05.2012 р. по 30.04.2015 р.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 207 Земельного кодексу України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтю 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Постановою КМУ від 19.04.1993 року № 284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" встановлено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.
Згідно із п. 3 Порядку, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи якщо вони обґрунтовані.
Пунктом 2 Порядку встановлено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.
Відповідно до п. 5 Порядку, збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.
При вилученні (викупі) земельних ділянок до земель запасу збитки відшкодовують власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, ради, які прийняли рішення про вилучення (викуп) земель.
Розпорядження Нововодолазької райдержадміністрації № 755 від 22..12.2011 року, яким затверджено акт є чинним (ухвала ВАСУ від 11.12.2014 р. по справі К/9991/74053/12, т. І а.с. 25-27).
Станом на момент розгляду справи визначені комісією збитки, що заподіяні лісовим насадженням у розмірі 209.280,00 грн. (у тому числі вартість лісових насаджень 136.960,00 грн. та неодержаного доходу 72.320,00 грн.), відповідачем не погашено.
Враховуючи, що сплачений відповідачем збір за спеціальне використання лісових ресурсів та завдані збитки згідно законодавства України мають різну правову природу, тому сплата збору не звільняє позивача від обов'язку сплати збитків, які були заподіяні тимчасовим зайняттям земельної лісової ділянки для проведення розвідувальних робіт.
Твердження відповідача про невідповідність акту розрахунку та встановлення розмірів збитків від 14.12.2011 р. складений із порушеннями вимог діючого законодавства, а саме Постанови КМУ від 19.04.93р. №284 судом не приймаються, оскільки вказане питання було досліджено Вищим адміністративним судом України під час розгляду справи К/9991/74053/12 за касаційною скаргою Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі газопромислового управління "Шебелинкагазвидобування" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2012р. у справі № 2а-7308/12/2070 про визнання протиправним та скасування розпорядження Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 22.12.2012 року № 755 "Про затвердження "ОСОБА_2 розрахунку та встановлення розміру збитків, які були нанесені лісовим насадженням ДП "Красноградське лісове господарство" при тимчасовому зайнятті земельної ділянки для проведення розвідувальних робіт на території Старовірівського лісництва ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" в особі газопромислового управління "Шебелинказвидобування" від 14.12.2011 року, - і постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2012р. у справі № 2а-7308/12/2070, якою в позові відмовлено, - залишено без змін.
Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) доказів на спростування наявності обов'язку по сплаті цієї суми, або заперечень щодо її розміру відповідач також не надав.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що внаслідок невиконання відповідачем покладених на нього обов'язків дійсно порушені права позивача і тому останнім правомірно нараховані до стягнення з відповідача суми збитків.
Втім, позовні вимоги позивача в даному разі не можуть бути задоволені з таких підстав.
30.06.2015 р. відповідач звернувся із заявою про застосування позовної давності та наслідків її спливу від 26.06.2015 р. № 2-6611-3 (вх. № 26141 від 30.06.2015 р., т. І а.с. 81-82).
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Акт від 14.12.2011 року, на який позивач посилається у позові, було затверджено розпорядженням голови Нововодолазької райдержадміністрації № 755 від 22.12.2011 року. Сплата відповідних сум згідно п. 5 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, яким установлено, що збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, - мала бути здійснена в місячний термін, тобто, до 23.01.2012р.
Відповідно, строк позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення сум відшкодування закінчився через три роки від граничного терміну сплати відшкодування, а саме 23.01.2015 р.
Позивач звернувся із позовом 10.06.2015р., отже строк позовної давності позивачем пропущено.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 ЦК України.
Твердження представника позивача у судовому засіданні про те, що він звертався до відповідача із позовом, на підтвердження чого надана копія ухвали від 09.07.2012 р. по справі № 5023/2666/12 за позовом Державного підприємства "Красноградське лісове господарство", до Газопормислового управління "Шебелинкагазвидобування Державної компанії "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача - Нововодолазька районна державна адміністрація, про стягнення збитків, - не приймається судом як доказ переривання строку позовної давності у розумінні ч. 2 ст. 264 ЦК України.
Так згідно вказаної норми позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Водночас із вказаної ухвали вбачається, що провадження у справі №5023/2666/12 припинено з підстав п. 1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки Газопромислове управління "Шебелинкагазвидобування Державної компанії "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" не має статусу юридичної особи, отже не є належним боржником у розумінні ч. 2 ст. 264 ЦК України.
Слід також зазначити, що позивач, будучи обізнаним про підстави припинення провадження у справі № 5023/2666/12 до відповідача із відповідним позовом на протязі усього часу з 09.06.2012 р. по 10.06.2015 р. не звертався, доказів на підтвердження такого звернення до суду не надано, в матеріалах справи не міститься.
За таких обставин, враховуючи, що строк позовної давності позивачем пропущений, заява про визнання поважними причин пропущення вказаного строку не подавалася, суд задовольняє заяву відповідача про застосування наслідків пропущення строку позовної давності і на цій підставі повністю відмовляє в задоволенні позову.
Судові витрати, у відповідності до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача у зв"язку з відмовою в позові.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.6, 13, 14, 19, Конституції України, ст.ст. 80, 83, 116, 124-126, 156, 157 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", ст.ст. 11, 16, 256, 264, 267, 1166, 1213 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 225 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 08.07.2015 р.
Суддя ОСОБА_3
/Справа № 922/3423/15/