9 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_11 до управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці,
У квітні 2013 року ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом про визнання протиправною відмови управління ПФУ в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, просив зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату щомісячного грошового утримання з 1 грудня 2012 року в розмірі 88 % заробітку судді без обмеження граничного розміру з урахуванням довідок про суддівську винагороду, виданих територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Полтавській області (далі - ТУ ДСА).
На обґрунтування позову ОСОБА_11 зазначив, що у березні 2006 року він був звільнений у відставку з посади судді. Виходячи із стажу роботи на посаді судді 24 роки йому призначено щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 88 % заробітку судді. У зв'язку із підвищенням розміру заробітної плати працюючих суддів він звернувся до відповідача із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, однак отримав відмову.
Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області постановою від 15 травня 2013 року позовні вимоги задовольнив:
- визнав протиправними дії управління ПФУ щодо відмови ОСОБА_11 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 1 грудня 2012 року та з 1 січня 2013 року;
- скасував рішення управління ПФУ від 22 березня 2013 року №№ 148 та 149 про відмову в перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання;
- зобов'язав управління ПФУ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_11 щомісячного довічного грошового утримання з 1 грудня 2012 року та з 1 січня 2013 року і в подальшому проводити нарахування виходячи з довідок ТУ ДСА від 5 грудня 2012 року та 8 січня 2013 року №№ 2437 та 38 відповідно та 88 % від суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді голови суду без обмежень максимальним розміром;
- постановив стягнути з управління ПФУ на користь ОСОБА_11 заборгованість у вигляді різниці між фактично виплаченим йому щомісячним довічним грошовим утриманням та щомісячним довічним грошовим утриманням, яке йому мали виплатити з 1 грудня 2012 року по день фактичного виконання рішення суду без обмежень максимальним розміром;
- постановив стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_11 понесені судові витрати в сумі 32 грн 20 коп.;
- постановив зобов'язати управління ПФУ подати в місячний строк звіт про виконання судового рішення.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 8 липня 2013 року апеляційну скаргу управління ПФУ залишив без задоволення, а постанову суду першої інстанції змінив: постановив абзаци четвертий і п'ятий резолютивної частини рішення викласти в такій редакції: «зобов'язати управління ПФУ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_11 щомісячного довічного грошового утримання з 1 грудня 2012 року та з 1 січня 2013 року виходячи з довідок ТУ ДСА від 5 грудня 2012 року № 2437 та 8 січня 2013 року № 38 в розмірі 88 % від суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді голови суду без обмежень максимальним розміром; зобов'язати управління ПФУ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_11 заборгованість у вигляді різниці між фактично виплаченим йому щомісячним довічним грошовим утриманням та щомісячним довічним грошовим утриманням, яке йому мали виплатити з 1 грудня 2012 року по день фактичного виконання рішення суду без обмежень максимальним розміром».
Вищий адміністративний суд України постановою від 29 січня 2015 року касаційну скаргу управління ПФУ задовольнив частково: постанову суду апеляційної інстанції скасував, а рішення суду першої інстанції змінив та виклав абзаци четвертий і п'ятий резолютивної частини цього рішення в такій редакції: «зобов'язати управління ПФУ здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_11 в розмірі 88 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, але не більше десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 1 грудня 2012 року та виплатити заборгованість, що виникне на день такого перерахунку з урахуванням раніше проведених виплат».
Приймаючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що на момент виникнення спірних відносин (перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 1 грудня 2012 року) їх правове регулювання здійснювалося відповідно до частин третьої та п'ятої статті 138 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ
Суди встановили, що ОСОБА_11 має 24 роки стажу на посаді судді, до відставки працював на посаді судді та голови Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області. З березня 2006 року є суддею у відставці та відповідно до Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (був чинним на час виходу судді у відставку; далі - Закон № 2862-XII) отримував щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 88 % грошового забезпечення працюючого судді.
У зв'язку із підвищенням заробітної плати працюючим суддям ТУ ДСА видало позивачу довідки від 5 грудня 2012 року № 2437 та 8 січня 2013 року № 38 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
На звернення позивача про перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання управління ПФУ рішеннями від 22 березня 2013 року №№ 148 та 149 ОСОБА_11 відмовило.
Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, ОСОБА_11 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: частини п'ятої статті 138 Закону № 2453-VІ (щодо обмеження щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність).
На обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого адміністративного суду України від 27 травня і 5 червня 2014 року (справи №№ К/800/59215/13, К/800/25492/13 відповідно), які, на думку ОСОБА_11, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
У зазначених постановах Вищий адміністративний суд України визнав право позивачів на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до частини третьої статті 138 Закону № 2453-VІ
Суд виходив із того, що оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (далі - Рішення № 3-рп/2013) положення частини третьої статті 138 Закону № 2453-VІ в редакції Закону № 3668-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), то вони не беруться до уваги.
Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Приймаючи рішення у цій справі, суд касаційної інстанції виходив із того, що на момент виникнення спірних відносин (1 грудня 2012 року) їх правове регулювання здійснювалося відповідно до частин третьої, п'ятої статті 138 Закону № 2453-VІ
Частиною третьою статті 138 Закону № 2453-VІ (з урахуванням змін, внесених згідно із Законом № 3668-VІ в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 % грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.
Згідно з частиною п'ятою вказаної норми Закону виплата щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до цієї статті, на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», припиняється. На цей період призначається і виплачується пенсія відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами ПФУ за рахунок коштів Державного бюджету України.
За таких обставин Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що оскільки діяла редакція статті 138 Закону
Водночас частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 47 Закону № 2453-VІ незалежність суддів забезпечується незалежним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів (частина шоста статті 47).
Визначений Законом № 2862-ХІІ порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання суддів було змінено у зв'язку із набранням чинності Законом № 2453-VІ. Разом з тим, залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон № 2453-VІ у редакції Закону № 3668-VI звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру.
Рішенням № 3-рп/2013 частину третю, перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону № 2453-VІ в редакції Закону № 3668-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, згідно з якими «визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя».
Конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12: «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).
У пункті 8 Рішення № 3-рп/2013 визначено, що частина третя статті 138 Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 3668-VІ, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Натомість підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону № 2453-VІ у редакції до змін, внесених Законом № 3668-VІ.
Оскільки за змістом пункту 4 Рішення № 3-рп/2013 воно має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними, то право на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру виникає з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. За таких обставин з 3 червня 2013 року у позивача виникло право на перерахунок призначеного щомісячного грошового довічного утримання.
З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про обмеження довічного грошового утримання, яке підлягало виплаті позивачу за період із 1 грудня 2012 року до ухвалення Рішення № 3-рп/2013 (у разі звернення до суду з відповідним позовом та поновлення строку такого звернення).
Вищий адміністративний суд України, перевіривши доводи наведені у касаційній скарзі ОСОБА_11, виніс постанову 29 січня 2015 року - після ухвалення Рішення № 3-рп/2013.
Однак суд касаційної інстанції всупереч висновку, викладеному в абзаці третьому пункту 8 Рішення № 3-рп/2013, неправильно застосував частину третю статті 138 Закону № 2453-VІ в редакції до змін, внесених Законом № 3668-VІ.
Отже, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому постанова Вищого адміністративного суду України від 29 січня 2015 року відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.
Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
Заяву ОСОБА_11 задовольнити частково.
Постанову Вищого адміністративного суду України від 29 січня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців
О.А. Коротких О.В. Кривенда
В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко
О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький І.Л. Самсін