16 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Прокопенка О.Б.,
суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2015 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 звернулися до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з позовом до Президента України Порошенка П.О., у якому просили:
1) визнати протиправними дії Президента України, Голови Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО), Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України (далі - ЗСУ) Порошенка П.О. в частині застосування незаконно створеного військового підрозділу - батальйону «Айдар» - всупереч вимогам чинних Конституції України, Закону України від 20 березня 2003 року № 638-ІV «Про боротьбу з тероризмом» (далі - Закон № 638-ІV), Закону України від 6 грудня 1991 року № 1934-ХІІ «Про Збройні Сили України», Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» під час проведення антитерористичної операції (далі - АТО) в смт Новосвітлівка Краснодонського району Луганської області в період з 13 серпня до 1 вересня 2014 року, що призвело до тяжких наслідків;
2) визнати протиправною бездіяльність Президента України як гаранта Конституції України, Голови РНБО, Верховного Головнокомандувача ЗСУ в частині непроведення належного контролю за діяльністю суб'єкта боротьби з тероризмом відповідно до вимог статті 30 Закону № 638-ІV з дотриманням чинної Конституції України;
3) визнати протиправною бездіяльність Президента України як гаранта Конституції, Голови РНБО, Верховного Головнокомандувача ЗСУ в частині незастосування відповідних заходів щодо захисту позивачів від злочинних посягань командира незаконно створеного військового підрозділу - батальйону «Айдар» - ОСОБА_14 та підпорядкованого йому цього військового підрозділу;
4) визнати протиправною бездіяльність Президента України як гаранта Конституції, Голови РНБО, Верховного Головнокомандувача ЗСУ в частині неприйняття відповідних заходів щодо припинення злочинної діяльності командира батальйону «Айдар» ОСОБА_14, незважаючи на те, що 28 серпня 2014 року ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_10 звернулися з письмовими повідомленнями про злочинні дії ОСОБА_14 та підпорядкованого йому незаконно створеного військового підрозділу - батальйону «Айдар»;
5) визнати протиправною бездіяльність Президента України, як гаранта Конституції України, Голови РНБО, Верховного Головнокомандувача ЗСУ в частині неприйняття рішення про проведення належного розслідування діяльності ОСОБА_14 та підпорядкованого йому незаконно створеного військового підрозділу - батальйону «Айдар», незважаючи на наявність письмових колективних заяв ОСОБА_10 та ОСОБА_11 від 28 серпня і 25 вересня 2014 року;
6) визнати протиправною бездіяльність Президента України як Голови РНБО, Верховного Головнокомандувача ЗСУ в частині нерозформування незаконно створеного батальйону «Айдар», незважаючи на численні скарги багатьох громадян, що постраждали від злочинної діяльності цього підрозділу, в тому числі на заяви позивачів від 28 серпня, 25 вересня, 27 листопада, 15 грудня 2014 року;
7) визнати протиправною бездіяльність Президента України як Голови РНБО, Верховного Головнокомандувача ЗСУ в частині незвільнення від виконання повноважень та неприйняття рішення про притягнення до юридичної відповідальності винних службових осіб ЗСУ, які незаконно створили, а в подальшому дозволили брати участь у проведенні АТО батальйону «Айдар», який не є суб'єктом боротьби з тероризмом відповідно до Закону № 638-ІV, та якими тривалий час приховується злочинна діяльність ОСОБА_14 і створеного ним злочинного терористичного бандформування, незважаючи на наявність численних скарг мирних громадян України;
8) зобов'язати Президента України як Голову РНБО, Верховного Головнокомандувача ЗСУ негайно прийняти рішення про розформування незаконно створеного військового підрозділу - батальйону «Айдар», а також прийняти рішення про звільнення та притягнення до відповідальності службових осіб вищого складу ЗСУ, винних у незаконному створенні та застосуванні незаконного військового формування у проведенні АТО в смт Новосвітлівка Краснодонського району Луганської області починаючи з 13 серпня 2014 року, незважаючи на те, що батальйон «Айдар» не є суб'єктом боротьби з тероризмом;
9) зобов'язати Президента України як Голову РНБО, Верховного Головнокомандувача ЗСУ негайно прийняти рішення про негайне притягнення до юридичної відповідальності командира незаконно створеного батальйону «Айдар» ОСОБА_14 та підпорядкованих йому бійців батальйону «Айдар» відповідно до чинного законодавства України;
10) визнати протиправною бездіяльність Президента України Порошенка П.О. в частині нерозгляду ним заяв позивачів віл 28 серпня, 25 вересня, 27 листопада та 15 грудня 2014 року в порядку, передбаченому статтями 7, 15, 18, 20 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР), в тому числі нерозгляд заяв в присутності позивачів згідно зі статтею 18 цього Закону;
11) зобов'язати Президента України негайно прийняти рішення про розгляд заяв позивачів від 28 серпня, 25 вересня, 27 листопада та 15 грудня 2014 року на ім'я Президента України в порядку, передбаченому статтями 7, 15, 18, 20 Закону № 393/96-ВР, в присутності позивачів відповідно до статті 18 цього Закону.
На обґрунтування своїх вимог позивачі зазначили, що внаслідок протиправних дій батальйону «Айдар» під командуванням ОСОБА_14 їм було завдано матеріальну та моральну шкоду в особливо великих розмірах, проте Президент України не вчинив дій та не прийняв відповідних рішень, а отже, допустив протиправну бездіяльність як гарант Конституції України, Верховний Головнокомандувач ЗСУ, Голова РНБО щодо припинення їх злочинних дій, проведення розслідування й притягнення до відповідальності, розформування батальйону, звільнення з лав ЗСУ ОСОБА_14 та інших осіб, винних у незаконному створенні та застосуванні зазначеного військового підрозділу, який не є суб'єктом боротьби з тероризмом, а також не розглянув адресовані йому заяви від 28 серпня, 25 вересня, 27 листопада та 15 грудня 2014 року з цих питань, у тому числі в присутності позивачів.
Вищий адміністративний суд України постановою від 27 березня 2015 року відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до Президента України Порошенка П.О. про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Своє рішення суд обґрунтував тим, що саме до повноважень Адміністрації Президента України (далі - АП), а не Президента України, належить організація розгляду адресованих останньому заяв ОСОБА_10 та ОСОБА_11 Суд також дійшов висновку, що АП здійснила необхідні дії щодо організації розгляду адресованих Президенту України заяв.
Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2015 року про відмову у задоволенні адміністративного позову, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та їх представник ОСОБА_15 звернулись із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), в якій просять скасувати зазначену постанову через порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви необхідно відмовити з таких підстав.
Статтею 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Глава 6 цього Кодексу виокремлює види адміністративних спорів, вирішення яких потребує спеціального, виключного врегулювання нормами процесуального права.
До таких, зокрема, віднесені публічно-правові спори, звернені до Верховної Ради України, Президента України щодо оскарження на предмет законності (крім конституційності) постанов, указів, дій чи бездіяльності, які розглядаються Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції (стаття 1711 КАС).
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 102 Конституції України визначено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Згідно зі статтею 106 Конституції України Президент України, зокрема, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України; є Верховним Головнокомандувачем ЗСУ; призначає на посади та звільняє з посад вище командування ЗСУ, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює РНБО; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання ЗСУ та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.
Закон № 393/96-ВР регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити до органів державної влади, об'єднань громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для
впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до статті 5 Закону № 393/96-ВР звернення громадян адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Частиною третьою статті 7 Закону № 393/96-ВР передбачено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Відповідно до пункту 28 статті 106 Конституції України Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.
Указом Президента України від 25 лютого 2010 року № 265/2010 «Про першочергові заходи із забезпечення діяльності Президента України» створена АП, яка діє на основі Положення про Адміністрацію Президента України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 504 (далі - Положення про АП).
Підпунктом 20 пункту 4 Положення про АП визначено її повноваження щодо організації розгляду звернень громадян, які надіслано на ім'я Президента України.
Зі змісту пункту 6 Положення про АП убачається, що у процесі виконання покладених на неї завдань щодо розгляду звернень, які не належать до компетенції Президента України, АП взаємодіє в установленому порядку, зокрема, із правоохоронними та іншими державними органами.
Суд установив, що позивачі на адресу Президента України надіслали заяви від 28 серпня, 25 вересня, 27 листопада та 15 грудня 2014 року щодо питань, пов'язаних з діями бійців батальйону «Айдар».
АП вказані заяви надіслала за належністю на розгляд до Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України та Служби безпеки України, про що свідчать супровідні листи від 29 серпня 2014 року № 22/041607-26П, 26 вересня 2014 року № 22/047662-26П, 1 грудня 2014 року № 22/061862-26П та 16 грудня 2014 року
№ 22/100901-12П, які також були надіслані позивачам. При цьому в зазначених супровідних листах вказано на необхідність проінформувати заявників про результати розгляду звернень.
Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що АП при організації розгляду заяв позивачів діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порушення норм процесуального права, які б вказували на необхідність скасування чи зміни судового рішення, у справі не встановлено.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2015 року, а отже, у задоволенні заяви ОСОБА_10, ОСОБА_11 та їх представника ОСОБА_15 слід відмовити.
Керуючись частиною шостою статті 1711 та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
У задоволенні заяви ОСОБА_10, ОСОБА_11 та їх представника ОСОБА_15 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.Б. Прокопенко
Судді:О.Ф. ВолковМ.І. Гриців
О.А. КороткихО.В. Кривенда
В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко
І.Л. СамсінО.О. Терлецький