16 червня 2015 р. Справа № 256/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України у Міжгірському районі Закарпатської області на постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Міжгірському районі Закарпатської області про скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України у Міжгірському районі Закарпатської області, яким просив визнати протиправним і скасувати рішення Комісії по призначенню пенсії Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області (протокол від 27.04.2010 року № 4) та зобов'язати відповідача призначити йому пенсію за вислугу років згідно з п. «в» ст. 55 закону «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення із заявою про призначення такої пенсії.
Постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05 липня 2011 року позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано рішення Комісії по призначенню пенсії Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області (протокол від 27.04.2010 року № 4); зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно з п. «в» ст. 55 закону «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 10.06.2011 року.
Постанова мотивована тим, що пільговий стаж позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, становить 22 роки 2 місяці 25 днів, а загальний трудовий стаж на час звернення до відповідача становив 28 років. Роботи, виконувані позивачем у Міжгірському лісокомбінаті, Черкаському ліспромгоспі і в НПП «Синевир», передбачені в Списку професій і посад працівників лісової промисловості та лісового господарства, постійно діючих лісопунктів, лісництв, лісозаготівельних дільниць, зайнятих на заготівлі лісу, лісогосподарських роботах,підсочці лісу та лісосплаві, робота яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 року № 583. Суд критично оцінив рішення комісії відповідача, якою оформлено відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років з мотивів, що стаж роботи набутий в НПП «Синевир» неможливо зарахувати до вислуги років, оскільки це підприємство є природоохоронним, а не заготівельним, оскільки така позиція відповідача не ґрунтується на нормах законодавства. За таких обставин суд дійшов висновку, що право позивача на пенсію за вислугу років згідно з п. «в» ст. 55 закону «Про пенсійне забезпечення» підлягає захисту відповідно до ст. 64 Конституції України, оскільки відповідач всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів суду правомірність свого рішення. Водночас суд зазначив, що позивач не довів, коли він звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії, в зв'язку з чим, на думку суду, право позивача на отримання пенсії за вислугу років слід встановити з дати подання заяви в суд, тобто з 10.06.2011 року, тому в цій частині вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Постанову в частині задоволення позову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи і висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що стаж роботи ОСОБА_1, набутий в НПП «Синевир», неможливо зарахувати до вислуги років, оскільки це підприємство є природоохоронним, а не підприємством лісового господарства чи лісової промисловості. При цьому, на думку відповідача, можливість створення у НПП «Синевир» для виконання своїх завдань та проведення природоохоронних, господарських та інших заходів підрозділів транспорту, зв'язку, заготівлі, переробки деревини та інших природних ресурсів не є підставою для віднесення його до підприємств лісового господарства, оскільки у ньому відсутні штатні посади, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 року № 583.
Постанова в частині відмови у задоволенні позову не оскаржена, тому відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційному порядку не переглядається.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановив суд, ОСОБА_1 в період з 15.10.1975 року до 15.11.1976 року працював лісорубом в Колочавському лісопункті Міжгірського лісокомбінату Об'єднання «Закарпатліс», з 10.10.1980 року до 11.06.1981 року лісорубом в Черкаському ліспромгоспі, з 01.09.1981 року до 01.07.1989 року лісорубом в Синевирському лісопункті Міжгірського лісокомбінату Об'єднання «Закарпатліс», з 01.07.1989 року до 21.05.1990 року лісорубом в Національному природному парку «Синевир», а з 21.05.1990 року до 25.02.2002 року трактористом на трельовці та вивезенні лісу в Синевирсько-Полянському лісництві та Синевирському лісопункті.
Після досягнення 55-річного віку ОСОБА_1 звернувся до Управління пенсійного фонду України у Міжгірському районі Закарпатської області із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років.
Однак згідно з протоколом Комісії по призначенню пенсії Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області від 27.04.2010 року № 4 йому було відмовлено у призначенні такої пенсії в зв'язку відсутністю необхідного стажу роботи, оскільки, на думку Комісії, стаж роботи, набутий в НПП «Синевир», неможливо зарахувати до вислуги років, оскільки це підприємство є природоохоронним, а не лісозаготівельним.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність такої відмови відповідача, виходячи з наступного.
Відповідно до п. «в» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання, - за списком професій, посад і виробництв, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема, чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 року № 583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» затверджено Список професій і посад працівників підприємств лісової промисловості та лісового господарства, постійно діючих лісопунктів, лісництв, лісозаготівельних дільниць, зайнятих на заготівлі лісу, лісогосподарських роботах, підсочці лісу та лісосплаві, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Зазначеним списком передбачено, зокрема, посади лісоруба і тракториста на підготовці лісосік, трелюванні та вивезенні лісу.
Як зазначено вище, в період з 01.07.1989 року до 25.02.2002 року ОСОБА_1 працював на посадах лісоруба і тракториста на трельовці та вивезенні лісу в Національному природному парку «Синевир» та Синевирсько-Полянському лісництві і Синевирському лісопункті, які згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 05.01.1989 року № 7 «Про створення національного природного парку «Синевир» належать до території парку.
Таким чином, у вказаний період позивач працював на посадах, передбачених зазначеною вище постановою Кабінету Міністрів України, що підтверджується записами в його трудовій книжці, яка відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є основним документом, який підтверджує стаж роботи, а також довідкою про підтвердження стажу роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років, від 25.01.2010 року № 40, виданою НПП «Синевир».
Також колегія суддів враховує, що згідно з п. 7.2 Положення про НПП «Синевир» для виконання завдань і проведення природоохоронних та інших заходів адміністрація парку створює відповідні підрозділи транспорту, зв'язку, заготівлі, переробки деревини та інших природних ресурсів.
Як вбачається з постанови Ради Міністрів УРСР від 05.01.1989 року № 7 «Про створення національного природного парку «Синевир», до його складу, загальна площа якого становить 40400 га, входять землі Острицького, Колочавського, Синевирського та Синевирсько-Полянського (на двох останніх працював позивач), лісництв загальною площею 27208 га, які були вилучені у Міжгірського лісокомбінату, тобто на території парку функціонують дільниці, зайняті безпосередньо лісогосподарськими роботами, які виконував в тому числі і позивач.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає необґрунтованим і не бере до уваги твердження відповідача про те, що стаж роботи ОСОБА_1, набутий в НПП «Синевир», неможливо зарахувати до вислуги років, оскільки це підприємство є природоохоронним, а не підприємством лісового господарства чи лісової промисловості.
Отже, станом на момент звернення до Управління пенсійного фонду України у Міжгірському районі Закарпатської області із заявою про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 досяг 55-річного віку, його загальний трудовий стаж становив 28 років, а стаж роботи на посадах, безпосередньо зайнятих на лісозаготівлях - 22 роки 2 місяці 25 днів, тобто були всі підстави та умови для призначення такої пенсії, передбачені п. «в» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в зв'язку з чим відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії є протиправною .
Водночас колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 просив зобов'язати Управління пенсійного фонду України у Міжгірському районі Закарпатської області призначити йому пенсію за вислугу років з дня звернення із заявою про призначення такої пенсії, однак суд першої інстанції задовольнив в цій частині позов частково, а саме зобов'язав відповідача призначити позивачу пенсію з дати подання заяви в суд - 10.06.2011 року, тобто з пізнішого часу, ніж просив позивач.
Проте, як зазначено вище, постанова суду першої інстанції в цій частині не оскаржена, і не переглядається в апеляційному порядку відповідно до положень ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України та з врахуванням роз'яснень, що містяться в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», в якому зазначено, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України у Міжгірському районі Закарпатської області залишити без задоволення.
Постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05 липня 2011 року у справі № 2а-2438/11 за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Міжгірському районі Закарпатської області про скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий О.М. Довгополов
Судді Л.Я. Гудим
В.В. Святецький
Ухвала складена в повному обсязі 22.06.2015 року