18 квітня 2011 року м. Запоріжжя Справа № 2а-0870/171/11
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Янюк О.С.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовною заявою Приватного підприємства «Єврокорм», м. Запоріжжя
до Запорізької митниці
до Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області
про визнання протиправним рішення та стягнення коштів
У січні 2010 року Приватне підприємство «Єврокорм» (далі - ПП «Єврокорм», позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Запорізької митниці (далі -відповідач-1), Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області (далі-відповідач-2), в якому просить:
визнати протиправним рішення відповідача-1 про визначення митної вартості товарів від 06.07.2010 №112000006/2010/001047/1;
стягнути з державного бюджету на користь позивача надмірно сплачені кошти в сумі 21 917,62 грн.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, проте 18.04.2011 надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. У попередніх судових засіданнях представник позивача позов підтримав у повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та поясненнях. Зокрема зазначив, що ПП «Єврокорм» під час митного оформлення товару за зовнішньоекономічним контрактом надано до відповідача всі документи, які необхідні згідно чинного законодавства України для підтвердження митної вартості. Вважає, що надані для митного оформлення документи є достатніми для застосування методу визначення митної вартості №1, а також дозволяють обчислити та перевірити митну вартість, заявлену декларантом у розмірі 8 617,96 Євро. Однак, Запорізька митниця скористалася методом №6, не дослідивши у повній мірі усі обставини. Ураховуючи викладене просили скасувати рішення Запорізької митниці від 06.07.2010 №112000006/2010/001047/1 про визначення митної вартості. У зв'язку з тим, що внаслідок прийняття відповідачем зазначеного рішення, яке не відповідає вимогам чинного законодавства, ПП «Єврокорм» сплатив грошових коштів більше, ніж якби позивачем даний податок сплачувався з митної вартості товару, визначеної за методом № 1, вважає, що суми податків та зборів в розмірі 21 917,62 грн., які ним надмірно сплачені і зараховані до Державного бюджету, підлягають стягненню.
Представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився, проте 15.04.2011 від нього надійшло клопотання про розгляд справу без його участі. У попередніх судових засіданнях представник відповідача-1 проти позову заперечив з підстав, викладених у запереченнях від 12.03.2011 та доповненнях до заперечень від 28.03.2011. Зокрема зазначав, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товару було перевірено документи, подані позивачем для митного оформлення, але виявлено, що митна вартість ввезеного товару не відповідає рівню митної вартості ідентичних та аналогічних товарів, імпортованих на митну територію України та те, що надане до оформлення платіжне доручення від 16.06.2010 №3 про оплату за послуги по фактурах Е/24/2010, Е/25/2010, Е/26/2010 на суму 23 000,00 грн., проте під час митного оформлення надавалася фактура Е/23/2010. Згідно з вимогами п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 №1766 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №1766) були витребувані додаткові документи. Ураховуючи, що декларантом не надані всі додаткові документи на підставі положень ст.265 Митного кодексу України (далі - МК України), вимог п. 14 Порядку № 1766 було здійснено митну оцінку товару. При здійсненні митної оцінки був застосований метод визначення митної вартості №6 відповідно до ст.273 МК України. Щодо стягнення з Державного бюджету суми податків та зборів в розмірі 21 917,62 грн., які сплачені позивачем надмірно, представник відповідача-1 зазначив, що законодавством не передбачено яким чином визначається митна вартість після випуску товарів у вільний обіг. Крім того, вважає, що позивачем не надано обґрунтоване пояснення на підставі яких нормативно-правових актів суд повинен зобов'язати митницю визначити митну вартість за іншим методом. Зазначив, що якщо позивач не погоджується з митною вартістю, визначеною митним органом, він користується порядком, передбаченим ст. 264 МК України. З урахуванням викладеного, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, проте 14.03.2011 надіслав на адресу суду пояснення від 11.03.2011 №15-17/159-2207 на адміністративний позов, у яких надав клопотання про розгляд справи за відсутністю представника відповідача-2, яке судом було задоволено. Зазначає, що Порядок повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних платежів, затверджений спільним наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України від 20.07.2007 № 611/147 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 611/147), передбачає, що повернення митних платежів з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України на підставі висновку митного органу. Оскільки відповідний висновок щодо повернення позивачу помилково або надмірно сплачених митних платежів у сумі 21 917,62 грн. на адресу відповідача-2 не надходив, вважає, що підстави для перерахування коштів відсутні.
Згідно із ч. 3 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників сторін, за наявними у справі матеріалами у порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
10.04.2009 між ПП «Єврокорм» та підприємством «ANIROL Anita Data», Польща, був укладений контракт NR № 10/04/2009 відповідно до якого продавець продає, а покупець купує муку рибну кормову, походження товару - власна продукція - ЕС, не придатне для споживання в їжу людини (далі - товар). Вартість вказаного товару відповідно до зовнішньоекономічного контракту складає 395,00 Євро за тону та включає в себе вартість упаковки, відвантаження, оформлення експортних товару супровідних і митних документів. Форма оплати : 100% передоплати за товар на підставі виставленої продавцем Проформи.
Для проведення митного оформлення товару, позивачем до митного органу була подана ВМД від 02.07.2010 № 112000010/2010/005019 та декларація митної вартості №112000010/0/005019 за формою ДМВ-1 (далі - «ДМВ»), відповідно якої позивачем митна вартість товару була визначена за основним метод (перший) визначення митної вартості за ціною угоди, який передбачено ст. 266, 267 МК України.
Митна вартість товару була визначена позивачем відповідно до п. 1 ч.1 ст. 266, ст.267 МК України в розмірі відповідно до ціни контракту (метод № 1) 77 023,78 Євро, виходячи з ціни, встановленої сторонами у зовнішньоекономічному контракті на умовах поставки EXW - г. Шемуд (Інкотермс-2000) автотранспортом покупця.
Для підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем були надані документи, а саме: контракт від 10.04.2009 NR № 10/04/2009 і додатки до нього; рахунок-фактуру Е/23/2010; платіжне доручення від 16.06.2010 №3; довідку про транспортні витрати; міжнародні товарно-транспортні накладні.
За результатами проведеного контролю було виявлено, що митна вартість ввезеного товару не відповідає рівню митної вартості ідентичних та аналогічних товарів, імпортованих на митну територію України (заявлена позивачем митна вартість становила 0,53 дол. США за кг, рівень митної вартості ідентичних та аналогічних товарів становить 0,77 дол. США за кг). Крім того, виявлено, що надане до оформлення платіжне доручення від 16.06.2010 №3 про оплату за послуги по фактурах Е/24/2010, Е/25/2010, Е/26/2010 на суму 23 000,00 грн., проте під час митного оформлення надавалася фактура Е/23/2010. У зв'язку із викладеним Запорізькою митницею були витребувані додаткові документи, про що зазначено на зворотному боці ДМВ-1 №112000010/0/005019 від 02.07.2010, а саме: відповідна бухгалтерська документація; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; калькуляцію фірми - виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; інформацію зовнішньоторговельних організацій про вартість товару та/або сировини.
Позивач на вимогу митниці надав додатково калькуляцію виробництва товару від 01.06.2010; лист ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 05.07.2010 №157; видаткова накладна від 25.05.2010 №РН-052801. Крім того, позивач повідомив про неможливість надати інших документів.
06.07.2010 митним органом прийнято рішення про визначення митної вартості товару №112000006/2010/001047/1 за шостим (резервним) методом. Вищевказаним рішенням митну вартість товару визначено у розмірі 7 900 Євро за одну товару.
На підставі рішення від 06.07.2010 №112000006/2010/001047/1 позивач здійснив митне оформлення товару за митною вартістю, визначеною відповідачем за методом № 6. Сума податку на додану вартість, обчислена з митної вартості товару, визначеної відповідачем за методом № 6, загалом склала 77 023,00 грн. і була оплачена позивачем в повному обсязі. Гарантією, передбаченою ст. 264 МК України позивач не скористався.
Вважаючи протиправним рішення відповідача-1 щодо застосування при оцінці ввезеного товару методу № 6 та необхідності стягнення з Державного бюджету надмірно сплачених коштів, позивач звернувся до суду.
Проаналізувавши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, суд вважає, позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно ст. 88 МК України декларант виконує всі обов'язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену цим Кодексом, незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою. Декларант зобов'язаний: здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом; на вимогу митного органу пред'явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення; надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур; сплатити податки і збори.
Відповідно до ст. 259 МК України митна вартість товарів - це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України.
Статтею 261 МК України визначено, що відомості про митну вартість товарів, заявлені декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України і прийняті митним органом, використовуються для нарахування податків і зборів, ведення митної статистики, а також у випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.
Частиною 2 ст. 262 МК України встановлено, що порядок та умови декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, встановлюється Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.
Заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення мають базуватися на достовірній, документально підтвердженій інформації, що подається у кількісному виразі (ст.264 МК України).
Відповідно до ст.266 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: основним методом визначення митної вартості за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1); за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); на основі віднімання вартості (метод 4); на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6).
Із матеріалів справи вбачається, що позивач, подавши декларації митної вартості за формою ДМВ-1, визначив митну вартість товару за методом оцінки за ціною угоди щодо товарів (метод 1) згідно ст. 267 МК України, відповідно до якої митною вартістю за методом оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються, є ціна угоди, фактично сплачена, чи ціна, яка підлягає сплаті за товари, які імпортуються за призначенням в Україну, на момент перетинання ними митного кордону України.
Відповідно до п. 7 Порядку № 1766 для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.
Суд погоджується із твердженням представника відповідача-1 щодо неможливості підтвердження митної вартості, заявленої позивачем, оскільки під час митного оформлення ПП «Єврокорм» надавався рахунок Е/23/2010 на суму 7 900,00 Євро, проте надане до оформлення платіжне доручення від 16.06.2010 №3 підтверджує оплату за послуги по рахунках Е/24/2010, Е/25/2010, Е/26/2010 на суму 23 000,00 грн. Крім того, митна вартість ввезеного позивачем товару не відповідає рівню митної вартості ідентичних та аналогічних товарів, імпортованих на митну територію України. Платіжних доручень, що підтверджують оплату за послуги по рахунку Е/23/2010, ПП «Єврокорм» під час митного оформлення відповідачу-1 надано не було. Доказів протилежного позивачем суду надано не було.
Пунктом 11 Порядку №1766 передбачено, що для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.
Посадова особа митного органу у графі «Для відміток митниці» декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис.
Для підтвердження заявленої декларантом митної вартості оцінюваних товарів можуть подаватися: договір з третіми особами, що пов'язаний з договором (контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; рахунки про сплату комісійних, брокерських (посередницьких) послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (контракту); відповідна бухгалтерська документація; ліцензійний чи авторський договір (контракт); каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; калькуляція фірми - виробника товару; копія вантажної митної декларації країни відправлення, а в разі, коли в такій країні товар розміщувався в митному режимі, яким не передбачено сплату податків і відповідно до якого товар перебував під митним контролем - копія вантажної митної декларації, оформленої в попередній експорту митний режим; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; сертифікат про походження товару; відомості про якісні характеристики товару; інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару та/або сировини. Декларант за власним бажанням подає інші документи для підтвердження заявленої у декларації митної вартості товарів.
Відповідно до п.14 Порядку №1766 якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.
В процесі митного оформлення співробітниками Запорізької митниці були додатково витребувані від позивача документи, а саме: відповідну бухгалтерську документацію; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; калькуляцію фірми - виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; інформацію зовнішньоторговельних організацій про вартість товару та/або сировини. Позивачем до митниці додатково надано калькуляцію виробництва товару від 01.06.2010; лист ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 05.07.2010 №157; видаткова накладна від 25.05.2010 №РН-052801. Щодо інших документів позивач повідомив про неможливість їх надання.
Із пояснень представника відповідача-1 судом встановлено, що враховуючи неподання декларантом всіх додатково витребуваних документів та те, що відомості, які містяться в поданих позивачем документах не можуть бути використані для підтвердження митної вартості товару, митним органом було здійснено митну оцінку товару за шостим резервним методом.
Відповідно до ст. 265 МК України митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.
У разі відсутності даних, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товарів, або за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей митний орган може самостійно визначити митну вартість товарів, що декларуються, послідовно застосовуючи методи визначення митної вартості, встановлені цим Кодексом, на підставі наявних у нього відомостей, у тому числі цінової інформації щодо ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів з коригуванням, що здійснюється згідно з цим Кодексом.
Відповідно до ст.266 МК України основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи віднімання та додавання вартості можуть застосовуватися у будь-якій послідовності за розсудом декларанта. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.
Таким чином, послідовність застосування різних методів оцінки митної вартості означає, що вичерпавши усі можливості для встановлення рівня митної вартості товару за одним методом, митний орган має послідовно застосовувати інші методи.
Фактично митним органом було здійснено митну оцінку товару, заявленого у ВМД в сумі 12 290,00 Євро. При цьому, відповідачем-1 був застосований метод оцінки №6 (резервний) у відповідності до ст.273 МК України.
Інші методи оцінки не були застосовані митним органом з наступних підстав.
Метод №2 не застосований через відсутність цінової інформації щодо ідентичних товарів, які продавались на експорт в Україну і час яких збігався з часом експорту оцінюваних товарів або був максимально наближеним до нього згідно із ст. 268 МК України.
Метод №3 не застосований через відсутність цінової інформації щодо подібних (аналогічних) товарів згідно із ст. 269 МК України.
Методи №№ 4, 5 не застосовані через відсутність цінової інформації на ринку виробника та необхідних для цього документальних свідчень про всі складові ціни, включаючи вартість сировини, виробництва, пов'язаних з виробництвом витрат, прибутку підприємства-виробника, державних податків, транспортних, складських витрат, зарплат працівників, страхування тощо у відповідності до ст.ст. 271, 272 МК України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем-1 методи оцінки митної вартості були досліджені у повному об'ємі, проте, методи №№ 1-5 не могли бути застосовані, оскільки для їх застосування ні у позивача, ні у відповідача 1 не було необхідної інформації та документів.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем-1 доведена правомірність прийнятого рішення від 06.07.2010 №112000006/2010/001047/1, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнути з державного бюджету на користь позивача надмірно сплачені кошти в сумі 21 917,62 грн., суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 №618, для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.
Як встановлено судом, позивач до митного органу з відповідною заявою про повернення з бюджету грошових коштів не звертався, у зв'язку із чим зазначена вимога позивача є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).
Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідачем доведена правомірність свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст.161-163, 167 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 26.04.2011.
Суддя (підпис) О.С.Янюк
Постанова не набрала законної сили
Суддя О.С.Янюк