Справа № 2а-15171/09/1270
Категорія № 2.11.1
Іменем України
«14» серпня 2009 р.
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Смішливої Т.В.
при секретарі: Попові М.Г.,
за участю представників сторін:
від позивача: Кініченко О.М., за дов. № 173 від 22.08.2008р.,
від відповідача: Бікяшев Р.Ф., за дов. № 1/10-025 від 08.01.2008 р.
Шуйський О.В., за дов. № 44/10-25 від 22.04.2009 р.
Желєзняк І.В., за дов. № 43/10-025 від 22.04.2009 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Краснодонвугілля» до Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
У липні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про визнання неправомірним та нечинним податкового повідомлення-рішення Краснодонської ОДПІ № 000106164/0/0 від 11.05.06р., яким зобов'язано позивача сплатити штрафні санкції у розмірі 50% від суми податкового боргу у розмірі 144139911,58 грн. в сумі 72069955,89 грн. у частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 50 004 073,86 грн., скасування вищезазначене рішення у частині стягнення штрафних санкцій в сумі 50 004 073,86 грн.
Постановою господарського суду Луганської області від 29.08.2006 року, залишеним без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 28.11.2006 року, позов задоволено повністю.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.06.2008 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду України від 20.01.2009 року, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи позивачем змінено позовні вимоги, а саме зазначено, що 16.05.06р. позивач, ВАТ «Краснодонвугілля», отримав податкове повідомлення-рішення Краснодонської ОДПІ № 000106164/0/0 від 11.05.2006р., яким зобов'язано позивача сплатити штрафні санкції у розмірі 50% від суми податкового боргу з податку на додану вартість у розмірі 144139911,58 грн. в сумі 72069955,89 грн. Спірне рішення було прийняте податковою службою на підставі акту перевірки від 11.05.06р. № 903/1640 з питання несвоєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з ПДВ протягом граничних строків, визначених Законом № 2181. Позивач не погоджується з сумою штрафних санкцій, пред'явлених йому до сплати з наступних причин. По-перше, позивач вважає, що акт перевірки від 11.05.06р. не є службовим документом, який би засвідчив факт проведення перевірки фінансово-господарської діяльності позивача та був би носієм інформації, що доказувала б виявлені порушення податкового законодавства, тобто не відображає конкретні факти та події, які мають юридичне значення. Таким чином акт перевірки не має доказову силу. При прийнятті спірного рішення податковою службою було порушено п. 4.11 наказу № 327, оскільки було підписане 11.05.06р., тобто у день складання акту перевірки. По друге, вважав, що відповідач не має права на свій розсуд спрямовувати сплачені суми на погашення існуючого податкового боргу у порядку календарної черговості, таке право йому не надано діючим законодавством. Відповідач не врахував кошти, які надходили від реалізації податкової застави. Крім того, під час визначення штрафних санкцій відповідачем не враховано уточнюючі податкові розрахунки, якими позивач зменшував податкові зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням помилок. Збільшено податкові зобов'язання позивача за рахунок податкових повідомлень-рішень, які позивачу не було вручено відповідно до вимог законодавства.
У заяві про зміну позовних вимог позивач просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Краснодонської ОДПІ № 000106164/0/0 від 11.05.2006р., про застосування штрафних санкцій у розмірі 72069955,89 грн. за затримку граничного строку сплати податкового зобов'язання у сумі 144139911,58 грн.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові. Пояснив, що ВАТ «Краснодонвугілля» дійсно мало несплачений податковий борг станом на липень 2003 року, однак, підприємство щомісячно сплачувало поточні податкові зобов'язання відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 270 від 07.03.2002 року, перераховував вільні кошти на погашення податкового боргу з ПДВ, погашення податкового боргу відбувалось також за рахунок коштів, отриманих від реалізації податкової застави як самим позивачем, так і податковим керуючим, однак, відповідач не враховує ці кошти. Не враховано позивачем також кошти, сплачені на погашення податкового боргу починаючи з липня 2003 року. Вважав такі дії відповідача незаконними, а тому свої вимоги обґрунтованими.
Представники відповідача позовні вимоги не визнали, пояснили, що уточнюючі розрахунки позивача, якими останній зменшував податкові зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням помилок враховано у рахунок погашення податкового боргу який виник раніше до 17.03.2005 року, усі податкові повідомлення-рішення, якими було донараховано податкові зобов'язання з ПДВ та щодо несвоєчасної сплати якого застосовано штрафні санкції були надіслані посадовим особам позивача та є узгодженими. Вважали, що право податкового органу спрямовувати поточні платежі на погашення існуючого податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення прямо передбачено п. 7.7. ст. 7 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ. Також вважали, що позивач раніше визнавав право Краснодонської ОДПІ на застосування штрафних санкцій у сумі 22065882,03 грн., зокрема, ним підписано акт звірення узгоджених сум заборгованості у справі про банкрутство ВАТ «Краснодонвугілля», у якому зазначено суму штрафних санкцій з ПДВ у розмірі 22065882,03 грн. Вважали, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах повноважень та у відповідності до норм діючого законодавства, тому є законним та не підлягає скасуванню, просили у задоволенні податкових вимог відмовити повністю.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Позивач у справі - Відкрите акціонерне товариство «Краснодонвугілля» є державним підприємством, заснованим на державній формі власності, включений до ЄДРПОУ за номером 32363486, зареєстрований виконавчим комітетом Краснодонської міської ради 14.06.2004 року за № 25371460ю0010509, відповідно до Статуту є вуглевидобувним підприємством. (Т. І а.с. 35 - 44)
ВАТ «Краснодонвугілля» є платником податку на додану вартість, що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ № 16341411, виданим Краснодонською ОДПІ 21.06.2004 року. (Т. І а.с. 45)
11 травня 2006 року відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка з питання своєчасності сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, результати якої викладені у акті перевірки від 11.05.2006 року № 903/1640. (Т. І а.с. 18 - 19)
11 травня 2006 року Краснодонською ОДПІ прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 000106164/0/0 (Т. І а.с. 17), яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50% від суми узгодженого податкового зобов'язання у розмірі 144139911,58 грн. за платежем: податок на додану вартість у розмірі 72069955,89 грн.
Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій до вказаного податкового повідомлення-рішення вони застосовані за період з 17.03.2005 року до 27.04.2006 року включно за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які виникли з липня 2003 року. (Т. І а.с. 20 - 34)
Правовою підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень визначені норми підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ.
Згідно з підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:
при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.
Приписами Закону України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР встановлений місячний звітний податковий період. Нормами підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Згідно з підпунктом “а” підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Як вбачається з акту перевірки, об'єктом застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями стала сплата позивачем у березні 2005 року - квітні 2006 року сум податку на додану вартість платіжними дорученнями. Призначення платежу у більшості платіжних дорученнях визначена як сплата згідно постанови Кабінету Міністрів України № 270.
Постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2002 року № 270, яка набрала чинності з 2 квітня 2002 року, були внесені зміни в постанову Кабінету Міністрів України № 892 від 5 червня 2000 року “Про заходи щодо стабілізації роботи підприємств вугільної промисловості”.
Пунктом 7-1 постанови Кабінету Міністрів України № 892 (в редакції постанови № 270) визначено, що с уми податку на додану вартість, отримані від споживачів за поставлену вугільну продукцію, підприємства вугільної промисловості (далі - платник податку) перераховують не пізніше наступного операційного дня на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, відкритий у відповідній установі банку, для розрахунків з податку на додану вартість. У міру надходження коштів на зазначений поточний рахунок платник податку спрямовує їх на сплату податку на додану вартість в державний бюджет і на поточні розрахунки з постачальниками за поставлені в поточному місяці товари (роботи, послуги), необхідні для виробництва вугільної продукції, та з іншими кредиторами, визначеними пропорційно частці сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, належних до сплати в державний бюджет, та сум податку, належних до сплати постачальникам, за підсумками місяця, що передує місяцю, в якому проводився такий розподіл.
Під час проведення розрахунків з податку на додану вартість з постачальниками та іншими кредиторами за поставлені в поточному місяці товари (роботи, послуги), необхідні для виробництва вугільної продукції, в платіжному документі у графі "Призначення платежу" платник податку робить такий запис: "Кошти для розрахунків з бюджетом з податку на додану вартість згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2002 року № 270". Зазначені кошти перераховуються на відкритий кожному такому постачальнику (іншому кредитору) рахунок у відповідній установі банку.
Під час здійснення платежу в оплату вартості товарів (робіт, послуг) у платіжному документі робиться така відмітка: "Платіж згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2002 року N 270".
Кошти для розрахунків з податку на додану вартість, зараховані на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, використовуються лише в порядку і за напрямами, визначеними у цьому пункті. Стягнення коштів із зазначеного рахунка може здійснюватися відповідно до вимог пункту 3.2.2 статті 3.2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Відповідальність за цільове використання коштів несе власник зазначеного рахунка відповідно до законодавства.
Наведеною постановою визначено, що платникам податку необхідно забезпечити відкриття у відповідних установах банку поточних рахунків із спеціальним режимом використання для розрахунків з податку на додану вартість.
Зазначені рахунки відкриваються відповідно до вимог Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 року № 527 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 грудня 1998 року за № 819/3259).
Позивач здійснив оплату поточних податкових зобов'язання відповідно до зазначеної постанови за липень 2003 року - квітень 2006 року.
Так, судом досліджено картки особового рахунку з податку на додану вартість ВАТ «Краснодонвугілля» за період з 30.07.2003 року (остання дата сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість, визначеного у податковій декларації за червень 2003 року) до 28.04.2006 року. (Т. ІІІ а.с. 115 - 207)
З вказаного витягу зворотного боку картки особового рахунку вбачається, що ВАТ «Краснодонвугілля» регулярно сплачувало податок на додану вартість, у тому числі і зазначаючи у призначенні платежу - кошти для розрахунків з бюджетом згідно Постанови КМУ № 270 від 07.03.2002 р.
Зокрема, у липні 2003 року з таким призначенням платежу сплачено 2000000,00 грн., у серпні 2003 року - 2779700,00 грн., у вересні 2003 року - 2979000,00 грн., у жовтні 2003 року - 1910809,00 грн., у листопаді 2003 року - 2347300,00 грн., у грудні 2003 року - 3000000,00 грн., у січні 2004 року - 3350800,00 грн., у лютому 2004 року - 3126300,00 грн., у березні 2004 року - 500000,00 грн., у квітні 2004 року - 2429600,00 грн., у травні 2004 року - 1479800,00 грн., у червні 2004 року - 5380176,00 грн., у липні 2004 року - 5273963,12 грн., у серпні 2004 року - 4480000,00 грн., у вересні 2004 року - 4208500,00 грн., у жовтні 2004 року - 4634114,48 грн., у листопаді 2004 року - 4990000,00 грн., у грудні 2004 року - 4170097,00 грн., у січні 2005 року - 6070700,00 грн., у лютому 2005 року - 4496760,00 грн., у березні 2005 року - 6664600,00 грн., у квітні 2005 року - 7658336,80 грн., у травні 2005 року - 16182400,00 грн., у червні 2005 року - 8753814,33 грн., у липні 2005 року - 7773000,00 грн., у серпні 2005 року - 8826500,00 грн. (при цьому сума 2399900,00 грн. сплачена платіжним дорученням № 9272 від 31.08.2005 року з призначенням платежу «кошти для розрахунків з бюджетом згідно Постанови КМУ № 270 від 07.03.2002 р.» (а.с. 19) відображено у зворотному боці картки особового рахунку як сплата розстроченого податкового зобов'язання (а.с. 150), у вересні 2005 року - 7503000,00 грн. (2000000,00 грн. сплачена платіжним дорученням № 10078 від 09.09.2005 року з призначенням платежу «кошти для розрахунків з бюджетом згідно Постанови КМУ № 270 від 07.03.2002 р.» (а.с. 16) відображено у зворотному боці картки особового рахунку як сплата податкового зобов'язання (а.с. 151), у жовтні 2005 року - 6088900,00 грн., у листопаді 2005 року - 4200000, 00 грн., у грудні 2005 року - 7238200, 00 грн.
Копії платіжних доручень про сплату податку на додану вартість за 2003 - 2004 роки позивачем не надано у зв'язку з їх знищенням через закінчення терміну зберігання (Т. ІІІ а.с. 112) тому перевірити правильність відображення призначення платежу у картці особового рахунку за вказаний період не уявляється можливим.
У будь-якому випадку відповідач не мав права скерувати зазначені кошти в рахунок сплати податкових зобов'язань інших податкових періодів. Однак, як вбачається з картки особового рахунку всі суми, сплачені позивачем у спірний період зараховані Краснодонською ОДПІ у рахунок погашення податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення.
Суд не приймає посилання відповідача на правомірність зарахування сплаченої позивачем суми в порядку календарної черговості виникнення податкового боргу з посиланням на приписи пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Відповідно до наведеного пункту податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Тобто, ця норма взагалі не визначає коло осіб на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. Зазначена норма не визначає, хто зобов'язаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обов'язок нею взагалі не визначений. У будь-якому випадку, ця норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу (у даному випадку - органу державної податкової служби) якимось чином (в тому числі і шляхом ведення податкового обліку відповідним чином) змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” або іншими законами з питань оподаткування.
На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 було затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 серпня 2005 р. за N 843/11123. Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20.05.99 року № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику .
Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.
Також, неправомірними з цих же підстав, на думку суду є дії Краснодонської ОДПІ щодо зарахування уточнюючих розрахунків, якими ВАТ «Краснодонвугілля» зменшувала податкові зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням помилок (Т. ІІ а.с. 35-36, 39-40, 90-91, 99-100, 169-170, 185-186, 187-188, 220-221, 254-255, 256-257) у рахунок погашення раніше виниклого податкового боргу.
Крім того, відповідачем так і не надано доказів вручення відповідачу податкових повідомлень-рішень № 0000302640 від 21.10.2003 р., № 0001552340 від 27.10.2003 р. (в матеріалах справи Т. ІІІ а.с. 86 знаходиться один примірник податкового повідомлення-рішення № 0001552340 від 27.10.2003 р. на суму основного платежу 1530,32 грн., тоді як у розрахунку штрафних санкцій вказане податкове повідомлення-рішення зазначено двічі Т. І а.с. 21), № 0000692340 від 28.04.2004 р., тому у суду відсутні підстави вважати, що Краснодонською ОДПІ правомірно віднесено до податкового зобов'язання, а у подальшому нараховано штрафні санкції на суми сплати податку за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями.
Разом з цим суд погоджується з позицією податкового органу щодо зарахування у рахунок погашення податкового боргу в порядку календарної черговості сумами, сплаченими платіжними дорученнями, у яких чітко не зазначено призначення платежу, або вказано лише те, що перераховуються кошти від реалізації податкової застави, так як власник цих коштів сам не визначився щодо їх призначення.
Краснодонська ОДПІ, перерозподіляючи самостійно без врахування призначення платежу перераховані позивачем грошові кошти, якими він має право вільно користуватися, здійснюючи підприємницьку діяльність, фактично порушила право позивача на власність, яке гарантується та охороняється вищенаведеними нормами Конституції України, Цивільного та Господарського кодексів України, та всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довела під час судового розгляду правомірність прийнятого нею рішення.
Враховуючи наведене, у суду відсутні підстави вважати спірне податкове повідомлення-рішення правомірно прийнятим.
Посилання відповідача на те, що позивач в рамках справи про банкрутство визнав частину штрафних санкцій, застосованих податковим повідомленням-рішенням № 000106164/0/0 від 11.05.2006р. у сумі 22065882,03 грн. суд вважає необґрунтованим, та як відповідно до п.п. 5.2.4 Закону 2181 п ри зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення, а згідно до п.п. 5.4.1 вказаного Закону узгоджена сума податкового зобов'язання. Відповідачем не надано доказів того, що ним приймалось окремо податкове повідомлення-рішення на суму штрафних санкцій у розмірі 22065882,03 грн., які свого часу позивачем не оскаржувались. Таким чином на час розгляду справи судом оскаржуване податкове повідомлення-рішеня № 000106164/0/0 від 11.05.2006р. є повністю не узгодженим.
Суд вважає, що відповідач не довів правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначені рішення прийняті ним необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, що посвідчує порушення відповідачем принципу обґрунтованості, визначеного підпунктом 3 частини 3 статті 2 наведеного Кодексу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Краснодонвугілля» задовольнити повністю.
Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції № 000106164/0/0 від 11.05.2006 року про застосування штрафних санкцій у розмірі 72069955,89 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанову у повному обсязі складено 17 серпня 2009 року.
СУДДЯ: (підпис) Т.В.Смішлива
З оригіналом згідно:
Суддя:
Секретар с/з: