30 червня 2015 року Справа № 920/2109/14
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого суддіЄвсікова О.О.,
суддівГольцової Л.А.,
Кролевець О.А.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер"
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 (головуючий суддя Сіверін В.І., судді Терещенко О.І., Ільїн О.В.)
у справі№ 920/2109/14 Господарського суду Сумської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер"
доТовариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка"
простягнення 1.596.249,77 грн.,
за участю представників:
позивачаБонтлаб В.В.,
відповідачаДубяга Н.Я.,
Рішенням Господарського суду Сумської області від 30.01.2015 позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Хоружівка" на користь ТОВ "Агрохім-Партнер" 1.021.796,83 грн. основного боргу, 344.824,62 грн. курсової різниці, 66.822,71 грн. пені, 77.264,64 грн. 30% річних, 75.323,00 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 10.217,97 грн. штрафу в позові відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 рішення Господарського суду Сумської області від 30.01.2015 скасовано в частині стягнення 77.264,64 грн. 30 % річних, 75.323,00 грн. інфляційних втрат та 344.824,62 грн. курсової різниці. В цій частині постановлено нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково: стягнуто з ТОВ "Хоружівка" на користь ТОВ "Агрохім-Партнер". В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В іншій частині рішення Господарського суду Сумської області від 30.01.2015 залишено без змін.
Не погоджуючись частково з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати в частині відмови у стягненні 77.264,64 грн. 30% річних, 75.323,00 грн. інфляційних втрат, 344.824,62 грн. курсової різниці та залишити в силі рішення місцевого суду.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. ст.ст. 524, 533, 536, 625, 626, 628, 629 ЦК України, ст. 104 ГПК України.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.
Між позивачем та відповідачем 25.04.2014 був укладений договір поставки товару № 46, відповідно до розділу 1 якого визначено умови поставки товару (засобів захисту рослин та/або мікродобрив, та/або міндобрив, та/або насіння) на умовах відстрочення платежу (товарного кредиту).
Відповідно до п. 2.1 вказаного договору асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного договору, які є його невід'ємною частиною та/або накладних документах на відпуск товару. Згідно з п. 2.2 даного договору всі рахунки та видаткові накладні, що виписані в період дії даного договору, є його невід'ємною частиною. Загальна сума даного договору визначається сукупністю додатків та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), які підписані в період дії даного договору (п. 2.3 договору).
Пункт 3.1 договору вказує, що товар може передаватися покупцю партіями.
Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом покупцем товару (п. 4.7 договору).
Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Позивач свої зобов'язання відповідно до умов договору № 46 від 25.04.2014 виконав, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Факт поставки товару відповідачу підтверджується видатковими накладними № 104 від 25.04.2014 на суму 333.973,50 грн., № 149 від 19.05.2014 на суму 133.007,90 грн., № 159 від 23.05.2014 на суму 344.955,37 грн., № 176 від 30.05.2014 на суму 66.299,10 грн., № 209 від 16.06.2014 на суму 148.296,76 грн., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками сторін.
Пунктом 5.4 договору сторони визначили, що оплата товару проводиться наступним чином: 100% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 10.09.2014.
Відповідач не оплатив вартості отриманого від позивача товару, а лише повернув частину товару на суму 4.735,80 грн., який було поставлено за видатковою накладною №149 від 19.05.2014, у зв'язку з чим сума товару зменшилася до 128.272,10 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи зворотною накладною від покупця № 5 від 16.06.2014 на суму 4.735,80 грн.
Таким чином на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем склала 1.021.796,83 грн.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідач визнає суму основної заборгованості перед позивачем за отриманий товар за договором № 46 від 25.04.2014.
Оскільки відповідач порушив вимоги вказаних норм та умови укладеного між сторонами договору поставки, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основної заборгованості підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 66.822,71 грн. та штрафу у розмірі 10.217,97 грн.
Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату або несплату одержаного товару у вигляді стягнення пені та штрафу передбачена п. 8.2 та п. 8.4 договору № 46 від 25.04.2014, згідно з якими за прострочення виконання зобов'язання відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Відповідач у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь позивача штраф у розмірі 1% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Виходячи зі змісту п. 8.4 договору, сторони фактично визначили штраф як пеню, оскільки він обчислюється у відсотках до суми простроченого платежу за кожний день прострочення виконання зобов'язання всупереч вимогам ст. 549 ЦК України, відповідно до якох штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Таким чином, як вірно зазначали суди, згідно з позовними вимогами про стягнення пені на підставі п. 8.2 договору та штрафу, передбаченого п. 8.4. договору, позивач фактично просить двічі стягнути з відповідача пеню.
Оскільки права позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачені умовами договору, пеня нарахована в межах строку позовної давності, з урахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", позивачем заявлений до стягнення штраф у розумінні ще однієї пені, суди, на думку колегії суддів, дійшли обґрунтованого висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу.
Також позивачем заявлені вимоги про стягненню з відповідача курсової різниці у розмірі 344.824,62 грн.
Судами встановлено, що на виконання Договору та підписаного Додатку № 1 до Договору, 25.04.2014 за видатковою накладною № 104 було поставлено товар на загальну суму 333.973,50 грн.
Інші поставки за договором здійснювались без підписання додаткових угод та без визначення курсової різниці у ціні/вартості товару.
Так, для товару, поставленого за видатковими накладними № 149 від 19.05.2014, № 159 від 23.05.2014, № 176 від 30.05.2014, № 209 від 16.06.2014, не визначено грошового еквівалента ціни товару в іноземній валюті та валюту грошового еквівалента. Договором не передбачені можливість та механізм перерахунку вартості товару в зв'язку зі зміною курсу іноземної валюти, поставленого на підставі лише видаткових накладних без підписання додаткових угод, в яких визначається грошовий еквівалент та валюта грошового еквівалента.
Відповідно до ст. ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Договором передбачена можливість формування ціни з прив'язкою до іноземної валюти за умови укладення додатку до Договору, в якому визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті для всіх видів/партій Товару.
В іншому випадку, в разі поставки товару лише на підставі видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору, неможливо розрахувати курсову різницю, оскільки єдиною підставою для цього є, згідно зі статтею 533 ЦК України, визначений на вартість партії товару грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Як зазначалось вище, Додатком № 1 до Договору визначено грошовий еквівалент в розмірі 27.831,13 та валюта еквівалента (долар США) лише для партії товару, поставленої за видатковою накладною № 104 на загальну суму 333.973,50 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, що місцевий суд помилково задовольнив позов в частині стягнення курсової різниці, нарахованої на товар загальною вартістю 687.823,33 грн., поставлений за видатковими накладними № 149 від 19.05.2014, № 159 від 23.05.2014, № 176 від 30.05.2014, № 209 від 16.06.2014, а позовні вимоги щодо курсової різниці підлягають задоволенню в частині стягнення 112.650,99 грн.
Крім того за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по договору № 46 від 25.04.2014 позивач просив стягнути з відповідача 77.264,00 грн. 30% річних.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог, посилаючись на те, що стягнення процентів, передбачених ст. ст. 536 та 694 ЦК України, виключає застосування ст. 625 ЦК України.
Однак вказана позиція суду апеляційної інстанції є помилковою, оскільки в даному випадку за правовою суттю має місце прострочення виконання грошового зобов'язання (оплати товару) за наявності умови договору поставки (п. 8.6), за якою відповідно до вимог ст. 625 ЦК України покупець у випадку прострочення оплати товару за неправомірне користування коштами постачальника сплачує на користь останнього 30% річних.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 625 ЦК України сторони при укладенні правочину можуть погодити інший розмір процентів річних від простроченої суми.
Передбачене законом (статтею 625 ЦК України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, визначення 30% річних від простроченої суми, які сторони погодили у п. 8.6 договору, відповідає приписам чинного законодавства.
Отже, за наявності прострочення грошового зобов'язання та відповідної вимоги кредитора (заявленої в позові) відповідач повинен сплатити проценти річних за ставкою, визначено в договорі, який у відповідній частині недійсним не визнавався.
А тому рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 77.264,00 грн. 30 % річних є правомірним.
Апеляційний суд повністю відмовив у стягненні з відповідача 75.323,00 інфляційних втрат з посиланням на те, що вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Оскільки договором визначена прив'язка грошового зобов'язання покупця до іноземної валюти (п. 5.2 Договору), що покриває знецінення національної валюти, нарахування курсової різниці унеможливлює нарахування індексу інфляції.
Разом з тим, як уже зазначалося вище, відмовляючи у стягненні 232.173,63 грн. курсової різниці, апеляційний суд чітко встановив, що для товару, поставленого за видатковими накладними № 149 від 19.05.2014, № 159 від 23.05.2014, № 176 від 30.05.2014, № 209 від 16.06.2014, сторони не визначили як самої валюти еквівалента, так і валютного еквівалента ціни товару та вартості відповідної партії.
Дійсно, відповідно до п. 5.2 Договору сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору, зазначені у додатках і визначені у національній валюті України, еквівалентна курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного Договору.
Проте Договір не визначає валюту грошового еквівалента, з чого випливає, що така валюта для визначення ціни товару і вартості відповідної партії (у валюті і гривні) повинні встановлюватись додатковими угодами.
У разі, якщо цього не визначено, то відповідно це є поставкою, в якій ціна товару визначена як зазвичай у національній валюті України, а отже у разі прострочення оплати застосовуються загальні правила ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо обов'язку боржника на вимогу кредитора компенсувати інфляційні втрати.
Як вбачається зі встановлених апеляційним судом обставин, вартість товару, для якого ціну визначено виключно в національній валюті, складає 687.823,33 грн. Відповідно до позовної заяви позивач визначив період заборгованості з 11.09.2014 по 11.12.2014. А отже, за вказаний період інфляційні нарахування з суми боргу в розмірі 687.823,33 грн. складають 50.898,93 грн. Відтак рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.
Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції.
Оскільки колегією суддів встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування в цій справі, з'ясовані судами з достатньою повнотою, але допущено помилки в застосуванні норм права, оскаржувана постанова апеляційної інстанції підлягає зміні.
Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 у справі № 920/2109/14 змінити, виклавши абзаци 1-5 її резолютивної частини в такій редакції:
"Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Сумської області від 30.01.2015 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" 232.173,63 грн. курсової різниці, 24.494,07 грн. інфляційних втрат скасувати, прийнявши в цій частині нове рішення про відмову в позові.
В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" 1.021.796,83 грн. основного боргу, 112.650,99 курсової різниці, 66.822,71 грн. пені, 77.264,64 грн. 30 % річних, 50.898,93 грн. інфляційних втрат, 26.588,31 грн. судового збору, а також в частині відмови в позові про стягнення 10.217,97 грн. штрафу рішення Господарського суду Сумської області від 30.01.2015 залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" (03038, м. Київ, вул. Ямська, 8, код 38397547) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Хоружівка" (42130, Сумська область, Недригайлівський район, с. Хоружівка, вул. Центральна, буд. 9, код 30133681) 2.821,73 грн. судових витрат за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Сумської області видати відповідні судові накази".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Хоружівка" (42130, Сумська область, Недригайлівський район, с. Хоружівка, вул. Центральна, буд. 9, код 30133681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" (03038, м. Київ, вул. Ямська, 8, код 38397547) 1.899,16 грн. судових витрат за подання касаційної скарги.
Доручити Господарському суду Сумської області видати відповідний судовий наказ.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
суддіЛ.А. Гольцова
О.А. Кролевець