23 червня 2015 року м. Київ К/800/24646/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Білуги С.В.
суддів Заїки М.М.
Кочана В.М.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання дій неправомірними, скасування постанови,
встановила:
У січні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної виконавчої служби України про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо винесення постанови про закриття виконавчого провадження та повернення виконавчого листа як виконаного.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року, відмовлено в задоволенні позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2012 року у справі № 2а-16267/12/2670 визнано протиправними дії Міністерства соціальної політики України щодо направлення скарги ОСОБА_2 від 06 вересня 2012 року за вх. № Ч-2306/П до Державного центру зайнятості, зобов'язано Міністерство соціальної політики України здійснити дії щодо розгляду скарги ОСОБА_2 від 06 вересня 2012 року за вх. № Ч-2306/П в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».
На виконання зазначеної постанови судом 27 березня 2013 року видано виконавчий лист.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2013 року у справі № 2а-16267/12/2670 внесено виправлення до виконавчого листа, виданого 27 березня 2013 року у справі № 2а-16267/12/2670 шляхом зазначення в інформації про стягувача - ідентифікаційний номер ОСОБА_2 - НОМЕР_1.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Борейка М.В. від 11 листопада 2013 року відкрито виконавче провадження ВП № 40656082 на підставі виконавчого листа № 2а-16267/12/2670, виданого 27 березня 2013 року Окружним адміністративним судом міста Києва про визнання протиправними дії Міністерства соціальної політики України щодо направлення скарги ОСОБА_2 від 06 вересня 2012 року за вх. № Ч-2306/П до Державного центру зайнятості; зобов'язання Міністерства соціальної політики України здійснити дії щодо розгляду скарги ОСОБА_2 від 06 вересня 2012 року за вх. №Ч-2306/П в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».
02 грудня 2013 року на адресу відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від Міністерства соціальної політики України надійшов лист № 13201/0/14-13/09 від 21 листопада 2013 року, у якому повідомлено про виконання Міністерством у повному обсязі рішення суду, зокрема, що скаргу ОСОБА_2 від 06 вересня 2012 року вих. № Ч-20306/П розглянуто по суті з наданням відповіді скаржнику, та долучено копію такої відповіді.
На підставі зазначених документів постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Борейка М.В. від 27 грудня 2013 року закінчено виконавче провадження ВП № 40656082 відповідно до пункту 8 частини 1 статті 49 та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що підстави для задоволення позову відсутні, з огляду на те, що державний виконавець при винесенні постанови про закриття виконавчого провадження та повернення виконавчого листа як виконаного діяв правомірно та обґрунтовано, оскільки рішення суду було виконано боржником у повному обсязі згідно з виконавчим документом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом
Нормами статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Згідно з частиною 1 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.
Судами встановлено, що 02 грудня 2013 року на адресу відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від Міністерства соціальної політики України надійшов лист № 13201/0/14-13/09 від 21 листопада 2013 року, у якому повідомлено про виконання Міністерством у повному обсязі рішення суду, зокрема, що скаргу гр. ОСОБА_2 від 06 вересня 2012 року вих. № Ч-20306/П розглянуто по суті з наданням відповіді скаржнику, та долучено копію такої відповіді.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Міністерством соціальної політики України (боржником у ВП №40656082) рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2012 року у справі № 2а-16267/12/2670 виконано в повному обсязі, а саме розглянуто скаргу позивача № Ч-2306/П від 06.09.2012 та надано відповідь. При цьому, з відповіді Міністерства соціальної політики України № 13198/0/14-13/09 від 21 листопада 2013 року на адресу ОСОБА_2 вбачається, що зазначена відповідь надана саме на виконання вимог, зазначених у виконавчому листі № 2а-16267/12/2670, виданому 27 березня 2013 року Окружним адміністративним судом міста Києва.
Враховуючи вищенаведене, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків щодо правомірності дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Борейка М.В. при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 40656082 від 27 грудня 2013 року та повернення виконавчого листа, а зазначену постанову такою, що винесена у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання дій неправомірними, скасування постанови - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Білуга
Судді М.М. Заїка
В.М. Кочан