18 червня 2015 року м. Київ К/9991/62791/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Олендера І.Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року
у справі № 2а/1770/361/2011
за позовом Акціонерного товариства «Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.» в особі Представництва «Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.»
до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби
про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року, позов Акціонерного товариства «Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.» (далі - АТ «Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.»; позивач) до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Рівному Рівненської області ДПС; відповідач) задоволено повністю. Визнано недійсними з моменту прийняття податкові повідомлення-рішення № 000622344/0/23-318 від 20 серпня 2010 року, № 000622344/1/23-318 від 10 вересня 2010 року, № 000622344/2/23-318 від 11 листопада 2010 року. Присуджено на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Представництва «Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за травень 2010 року, що декларувалась в період: листопад 2009 року, лютий, квітень 2010 року, за результатами якої складено акт № 1197/954/23-300/26603641 від 13 серпня 2010 року.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 000622344/0/23-318 від 20 серпня 2010 року, яким представництву зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 289 584,00 грн.
За наслідками адміністративного оскарження, скарги Представництва «Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.» залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 000622344/1/23-318 від 10 вересня 2010 року та № 000622344/2/23-318 від 11 листопада 2010 року.
Перевіркою встановлено порушення представництвом підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), пункту 4.3 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв'язку з неврахуванням при складанні декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року висновків, викладених в акті перевірки № 649/521/23-300/26603641 від 18 травня 2010 року, які стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень № 000262344/3/23-318 від 21 жовтня 2010 року, № 000272344/3/23-318 від 21 жовтня 2010 року, та факту невизнання податковим органом поданої платником декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року, що виключає наявність у нього від'ємного значення з податку на додану вартість за цей період, а також неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 5 628,00 грн., сплаченої митним органам при тимчасовому ввезенні товарно-матеріальних цінностей на митну територію України.
Задовольняючи позов повністю, суди попередніх інстанцій цілком об'єктивно врахували постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року у справі № 2а-5073/10/1770, залишену без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2011 року, якою визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 000262344/3/23-318 від 21 жовтня 2010 року та № 000272344/3/23-318 від 21 жовтня 2010 року.
Відповідно до частини 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Згідно з частиною 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
При цьому за загальними правилами протиправність актів індивідуальної дії виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту їх прийняття, такі рішення не створюють будь-яких правових наслідків.
Крім того, судові інстанції правильно прийняли до уваги постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року у справі № 2а/1770/1212/2011, якою встановлено, що податкова декларація з податку на додану вартість за квітень 2010 року заповнена представництвом у відповідності до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, а невизнання ДПІ у м. Рівному Рівненської області ДПС такої декларації податковою звітністю є безпідставним.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, за змістом частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.
Водночас передбачене вказаною процесуальною нормою звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.
Проте, для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.
Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем на підтвердження своєї позиції щодо правомірності невизнання ним поданої представництвом за квітень 2010 року звітності не надано жодного доказу.
За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР однією з визначальних умов виникнення у платника права на податковий кредит є саме факт придбання товарів (послуг).
При цьому відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону № 168/97-ВР поставкою товарів є будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.
Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.
Отже, податкове законодавство розрізняє тимчасове набуття певних прав на майно (право користування), що не охоплюється поняттям поставки товару, та передачу товару у власність від постачальника до покупця як кваліфікуючу ознаку операції з поставки товару.
А відтак, якщо переходу права власності на товар не відбувається (зокрема, у випадку тимчасового ввезення товару на митну територію України), в платника відсутні підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідними операціями.
Втім, як з'ясовано судами, твердження контролюючого органу про тимчасове ввезення представництвом на митну територію України товарно-матеріальних цінностей спростовується наявними в матеріалах справи вантажними митними деклараціями типу ІМ-40, а будь-яких інших доводів на підтвердження своєї правової позиції відповідачем не наведено.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Олендер І.Я.