22 червня 2015 року м. Київ К/9991/78102/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012
у справі №2а-1054/12/2670
за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва державної податкової служби
до Закритого акціонерного товариства «Транспортник»
про стягнення податкової заборгованості, -
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 10.05.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012, у задоволенні позову відмовлено.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.55 КАС України у справі проведено заміну сторони відповідача Закритого акціонерного товариства «Транспортник» на правонаступника - Публічне акціонерне товариство «Транспортник».
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню безвідносно висновків судів попередніх інстанцій, виходячи з такого.
Пунктом 285.1 ст. 285 Податкового кодексу України, який вступив в дію з 01.01.2011, передбачено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій (п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України).
Згідно п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України податкове зобов'язання щодо орендної плати за землю, визначене у податковій декларації на поточній рік, сплачується рівними частками землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, якій дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податку набуває статусу податкового боргу з моменту його узгодження та несплати у порядку, визначеному Податковим кодексом України.
З дотриманням положень Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що був чинним до вступу в дію Податкового кодексу України, податковим органом була надіслана відповідачу перша податкова вимога від 04.02.2010 № 1/783 на суму узгодженого податкового зобов'язання зі сплати земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності у розмірі 185126,45 грн. та другу податкову вимогу від 11.03.2010 №2/2077 на суму узгодженого податкового зобов'язання 381175,47 грн.
Оскільки борг у сумі 784198328 грн. утворився після набуття чинності Податковим кодексом України в результаті несплати ЗАТ «Транспортник» узгодженого податкового зобов'язання відповідно до декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності та розрахунку земельного податку за 2011 рік, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що слід застосовувати порядок його погашення та стягнення, передбачений нормами Податкового кодексу України.
Згідно п.59.5 ст.59 Податкового кодексу України у разі, коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.
Положеннями Податкового кодексу України не передбачено направлення податкової вимоги на кожну нову суму податкового боргу. Виставлення нової податкової вимоги на нову суму податкового боргу можливе лише після відкликання попередньої податкової вимоги за наявності підстав, передбачених ст.60 Податкового кодексу України.
Тобто, податкова вимога є дійсною протягом усього терміну безперервного існування податкового боргу платника податків з моменту його утворення до моменту, зокрема, повного погашення податкового боргу платником за всіма видами податків і зборів. При цьому, грошові зобов'язання, які складають податковий борг, можуть змінюватися як кількісно, так і за видами податків. Тільки після того, як платник податків повністю погасить податковий борг, включаючи пеню, податкова вимога буде вважатись відкликаною, а у разі виникнення в майбутньому суми податкового боргу - контролюючим органом має бути виставлена нова податкова вимога.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 31.05.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012, в задоволенні позову про стягнення з ЗАТ «Транспортник» податкової заборгованості в розмірі 773237,41 грн. відмовлено, з тих підстав, що рішеннями Господарського суду м.Києва від 01.04.2010 по справі № 25/93 та від 11.02.2011 по справі №22/491 підтверджено сплату ЗАТ «Транспортник» узгоджених податкових зобов?язань з орендної плати згідно платіжних доручень №26, 27, 28 на загальну суму 577224,50 грн. та №№29, 30, 31, 33, 34, 35, 40 на загальну суму 1764440,78 грн. через ПАТ АБ «Надра», які банком перераховані не були.
Згідно ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, переказ грошей - це рух певної суми грошей з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі.
Відповідно до п. 22.4 ст. 22 зазначеного Закону ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому банк має забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (п. 1.29 ст. 1 даного Закону).
Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».
Положення п. 22.4 ст.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» кореспондуються з приписами пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого днем подачі до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації. Слід зазначити, що саме з поданням платником податків платіжного доручення до банку вказаний Закон пов'язує настання певних правових наслідків.
Відповідно до пп.16.5.1 п.16.5 ст.16 цього Закону за порушення строків зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених законодавством, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених для відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Визначальним у змісті даної норми є те, з чиєї вини відбулося не зарахування чи неповне зарахування податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду.
Тобто, якщо неперерахування податку або збору не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред'явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковим органом, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не доведено існування у відповідача податкового боргу, з наявністю якого пов?язується надсилання податкових вимог.
В свою чергу, відсутність у платника обов?язку по сплаті заборгованості по податкових вимогах, відправлених на виконання Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», виключає підстави для висновку про дотримання позивачем вимог ст.ст. 59, 95 Податкового кодексу України.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для їх скасування з наведених мотивів.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 10.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун