"30" червня 2015 р. м. Київ К/800/1143/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_5 до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України про визнання дій незаконними, визнання рішення неправомірним та нечинним, стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року,
У травні 2014 року громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України, в якому просив: визнати незаконним та свавільним його затримання в транзитній зоні Міжнародного аеропорту «Бориспіль» в період з 19 січня 2014 року по 28 січня 2014 року; визнати рішення про відмову в перетинанні кордону стосовно позивача від 19 січня 2014 року неправомірним та незаконним; стягнути за рахунок державного бюджету на користь позивача завдану моральну шкоду, спричинену незаконними діями та рішенням відповідача в розмірі 20 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 19 січня 2014 року був недопущений на територію України при його спробі в'їзду через Окремий контрольно-пропускний пункт «Київ» Державної прикордонної служби України. Натомість позивач був поміщений до транзитної зони терміналу, де він утримувався впродовж десяти діб під цілодобовою охороною співробітників відповідача. При цьому, позивачу не були забезпечені мінімальні гігієнічні умови, спальне місце, харчування, питна вода, доступ до правової допомоги та до оскарження неправомірних дій співробітників відповідача. Позивач вказує, що в результаті ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення про відмову у перетині кордону та позбавлення волі йому, як шукачу притулку, була спричинена моральна шкода.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2014 року позов задоволено частково. Визнано незаконним затримання громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_5 у транзитній зоні Міжнародного аеропорта «Бориспіль» в період з 19 січня 2014 року по 28 січня 2014 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року скасовано постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями та рішеннями Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України в розмірі 20 000 грн. та прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено частково. Стягнуто з Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України на користь Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_5 завдану йому моральну шкоду, яка спричинена незаконними діями відповідача в розмірі 1 000 грн. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 січня 2014 року громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_5 на підставі довідки на повернення до Сирії виїхав з України (місто Київ) до Туреччини.
19 січня 2014 року позивача було повернуто літаком в Україну до аеропорту «Бориспіль». Підставою його повернення уповноваженими органами Турецької Республіки було пред'явлення позивачем підробленого паспортного документу на ім'я громадянина Румунії ОСОБА_6.
За наслідком вказаних обставин та після співбесіди з позивачем, останнього з зони «приліт» було супроводжено службовцями відповідача через транзитну зону до зони «відліт».
У зоні «відліт» позивач перебував з 19 січня до 28 січня 2014 року після чого він був супроводжений до органу Державної міграційної служби для подання заяви про отримання статусу біженця.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що тримання позивача в транзитній зоні Аеропорта «Бориспіль» в період з 19 січня по 28 січня 2014 року було фактичним позбавленням волі в розумінні статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, таке затримання не врегульовано чинним законодавством.
Скасовуючи частково постанову суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що у зв'язку з визнанням незаконним затримання позивача у транзитній зоні Міжнародного аеропорта «Бориспіль» в період з 19 січня 2014 року по 28 січня 2014 року, останній зазнав душевних страждань, нервового напруження, оскільки знаходився в недокументованому утриманні в умовах, що порушували його гідність, а тому позивачу має бути відшкодована завдана моральна шкода в сумі 1 000 грн.
Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову вважає передчасними та такими, що зроблені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України «Про статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Іноземці та особи без громадянства, яким не дозволяється в'їзд в Україну, при спробі в'їзду в Україну в пункті пропуску через державний кордон України не перетинають державний кордон України та в найкоротший строк повертаються в державу, з якої вони прибули, або в державу, яка видала паспортний документ.
У разі неможливості негайного повернення іноземця або особи без громадянства вони перебувають у пункті пропуску через державний кордон України до їх повернення (стаття 14 Закон України «Про статус іноземців та осіб без громадянства»).
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про прикордонний контроль» у разі, якщо іноземці, особи без громадянства, яким відмовлено у перетинанні державного кордону при в'їзді в Україну, були привезені в пункт пропуску через державний кордон перевізником, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону: 1) наказує перевізникові вивезти іноземців, осіб без громадянства в державу, з якої їх було привезено, або в державу, яка видала паспортний документ, або знайти інший спосіб вивезення зазначених осіб за межі території України; 2) до подальшого вивезення іноземців, осіб без громадянства, яким було відмовлено у перетинанні державного кордону при в'їзді в Україну, вживає належних заходів щодо запобігання їх незаконному перетинанню державного кордону.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суди попередніх інстанцій виходили з доведеності протиправності дій відповідача по затриманню позивача та триманню його у транзитній зоні Міжнародного аеропорта «Бориспіль».
Між тим, судами не надано належної правової оцінки обставинам, з якими відповідач пов'язував тримання позивача в період з 19 січня 2014 року по 28 січня 2014 року в транзитній зоні Міжнародного аеропорту «Бориспіль».
Крім того, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять суперечливі висновки. Так, суд першої інстанції, виходивши з того, що позивач у період з 19 січня 2014 року по 28 січня 2014 року знаходився в зоні «відліт» Міжнародного аеропорта «Бориспіль», визнав незаконним затримання позивача в транзитній зоні у вищевказаний період, в той час як вказані зони мають відмінний правовий режим та підстави знаходження в них.
Не встановлення в судовому процесі зазначених вище обставин як таких, що мають суттєве значення у справі, призвело до передчасних та необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, та відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства Україниє підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.
Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, зокрема статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.
Головуючий: Я.Л. Іваненко
Судді: М.І. Мойсюк
В.В. Тракало