22 червня 2015 року м. Київ К/800/39956/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайло О.М.
СуддівЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.04.2013 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013 р.
у справі №2а-17741/12/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагонтранссервіс»
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва
про скасування податкових повідомлень - рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вагонтранссервіс» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.04.2013 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення - рішення відповідача від 19.12.2012 р. №0006752202, №0006762202, а також стягнуто на користь позивача судовий збір у розмірі 2 146,00 грн. з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Фірма Аква Транс» за період з 01.02.2012 р. по 29.02.2012 р., ТОВ «Торгівельний будинок «Східна Україна» за період з 01.03.2012 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої складено акт перевірки від 13.12.2012 р. №8853/22-2/36309581.
Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість на суму 375 108,00 грн., у тому числі за лютий 2012р. - на 167 400,00 грн., за березень 2012р. - на 207 708,00 грн., та завищення від'ємного значення податку на додану вартість за березень 2012 р. на 28 709,00 грн., оскільки позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту за лютий та березень 2012р. 403 817,00 грн. податку на додану вартість, нарахованого по операціям з ТОВ «Фірма Аква Транс», ТОВ «Торговельний будинок «Східна Україна», у зв'язку з тим, що на адресу податкового органу надійшли транзитні акти про неможливість проведення зустрічної звірки першого контрагента і про проведення зустрічної звірки другого, в яких зазначено про ознаки нереальності здійснення господарської діяльності.
На підставі акту перевірки, 19.12.2012 р. податковим органом прийняті податкові повідомлення - рішення №0006752202, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 468 885 грн., у тому числі 375 108 грн. - основного платежу та 93 777 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0006762202, яким позивачу зменшено від'ємне значення податку на додану вартість за березень 2012р. на суму 28 709,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
Зі встановлених обставин у справі вбачається, що позивачем задекларовано у складі податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2012р. на суму 167 400,00 грн., нарахованого по операціям з ТОВ «Фірма Аква Транс» та за березень 2012 р. на суму 236 417,00 грн., нарахованого по операціям з ТОВ «ТБ «Східна Україна».
Актом перевірки встановлено, що податковий кредит по операціям з ТОВ «Фірма Аква Транс» сформовано позивачем на підставі податкових накладних від 03.02.2012 р. №302 та №303, від 16.02.2012 р. №1602, від 17.02.2012 р. №1702, виписаних зазначеним контрагентом у зв'язку з придбанням позивачем у лютому 2012 р. товарів (колісні пари) та робіт (роботи по очищенню вантажних вагонів) згідно укладеного договору від 01.11.2011 р. №01-110 з ТОВ «Фірма Аква Транс».
Також, актом перевірки встановлено, що податковий кредит по операціям з ТОВ «ТБ «Східна Україна» сформовано позивачем на підставі податкових накладних від 05.03.2012 р. № 503, від 12.03.2012 р. №1203 та №1202, від 19.03.2012 № 1901, від 26.03.2012 р. №2601 та № 2602, від 27.03.2012 №2703, від 29.03.2012 №2902, виписаних зазначеним контрагентом у зв'язку з придбанням позивачем у березні 2012 р. товарів (колісні пари, візок вантажного вагону, люк для піввагону) та робіт (роботи по очищенню вантажних вагонів) згідно укладених договорів від 01.08.2011 р. №12-757/6-ПВ та від 15.02.2012 №15-02 з ТОВ «ТБ «Східна Україна».
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що документи первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача, підтверджують здійснення господарських операцій з придбання позивачем у ТОВ «Фірма Аква Транс» у лютому 2012р. та у ТОВ «ТБ «Східна Україна» у березні 2012 р. товарів та робіт визначеного найменування, кількості, ціни, на загальну вартість 2 019 083 грн. (без ПДВ), а також підтверджують нарахування податку на додану вартість у сумі 403 817,00 грн. у розмірі 20% вартості придбаних товарів та робіт.
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується відповідними первинними документами, актами виконаних робіт, видатковими накладним та актами прийому-передачі товарів, податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що вказані в акті перевірки господарські договори між позивачем та ТОВ «Фірма Аква Транс», ТОВ «ТБ «Східна Україна» в судовому порядку не оспорювалися, недійсними або фіктивним судом не визнавалися, а їх умови не суперечать чинному національному законодавству та не порушують публічних інтересів держави і суспільства, таким чином суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що у відповідача відсутні законні підстави вважати дані правочини нікчемним згідно із ст. 215, 228 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що вказані первинні документи є належними та допустимими доказами по справі, які не були спростованими відповідачем та відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44, ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України є прямим і достатнім документальним підтвердженням придбання товарів і робіт та підставою для подальшого віднесення нарахованого ПДВ до складу податкового кредиту відповідного звітного податкового періоду.
Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що перевіркою не встановлено порушень і відповідачем не заперечується мета придбання та пов'язаність придбаних позивачем товарів і робіт з його господарською діяльністю, водночас, подальший рух активів підтверджується наданими позивачем на вимогу суду господарськими договорами і первинними документами з покупцями ТОВ «Універсал ТрансСервіс», ДП «Трансгарант-Україна».
На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про відсутність вказаних в акті перевірки порушень та наявність підстав для віднесення нарахованого податку на додану вартість у сумі 403 817,00 грн. до складу податкового кредиту, у тому числі 167 400,00 грн. у лютому 2012р. та 236 417,00 грн. у березні 2012р.
Посилання податкового органу на акти перевірки, зокрема: акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ДПС від 19.07.2012 №626/2201/34015418 про проведення зустрічної звірки ТОВ «ТБ «Східна Україна» та акт Індустріальної МДПІ м. Харкова ДПС від 19.06.2012 р. №380/22-207/34469324 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Фірма Аква Транс» обґрунтовано відхилені судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки відповідні дії названих податкових органів визнані неправомірними постановами Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2012 р. (№2а-10355/12/2070) та від 20.07.2012 р. (№2а-7415/12/2070).
Крім того, несплата постачальником податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень від 19.12.2012 р. №0006752202, №0006762202 та наявність підстав для їх скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.04.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013 р. у справі 2а-17741/12/2670 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддяНечитайло О.М.
СуддіЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.