22 червня 2015 року м. Київ К/800/39197/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби
на постанову Господарського суду Київської області від 28 березня 2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року
у справі № А18/329-08
за позовом Комунального підприємства «Васильківтепломережа»
до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
Комунальне підприємство «Васильківтепломережа» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Господарський суд Київської області постановою від 28 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року, позовні вимоги задовольнив, визнав недійсним та скасував податкове повідомлення-рішення від 04 травня 2006 року №0000861640, а також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Посадові особи контролюючого органу провели перевірку позивача з питань своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, про що склали акт від 04 травня 2006 року б/н, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
За результатами проведеної перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення- рішення від 04 травня 2006 року №0000861640, яким застосував до позивача штраф у розмірі 99 888,15 грн. за затримку на 301 календарний день граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 199 776,18 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для застосування до позивача санкцій у вигляді штрафу у зазначеному розмірі слугував висновок контролюючого органу про несвоєчасну сплату підприємством податкових зобов'язань з податку на додану вартість самостійно визначених платником у податкових деклараціях за березень-травень 2005 року.
За висновками податкової інспекції, починаючи з 2003 року в автоматичному режимі з використанням автоматизованої інформаційної системи спеціального кодування всі надходження за своєчасно сплачені повністю або частково поточні платежі за узгоджені податкові зобов'язання, незважаючи на призначення платежу, в порядку календарної черговості та хронологічному порядку спрямовуються тільки на погашення податкового боргу. Як наслідок всі узгоджені податкові зобов'язання з січня 2003 року (в тому числі і всі надходження за 2006 рік) вважались податковим боргом, на який нараховувались 50% штрафу, що призводило до постійного виникнення новоствореного податкового боргу. Зокрема, всі надходження від позивача за період з 23 лютого 2006 року по 28 квітня 2006 року спрямовані на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів, зокрема за березень 2005 року - червень 2005 року, незважаючи на призначення платежу та спрямування готівки на погашення податкового боргу інших періодів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до даних звірки з карткою особистого рахунку позивача по платежу податок на додану вартість всі кошти, незважаючи на призначення платежу і самостійно перераховані кошти за 2006 рік, зараховувались податковим органом у погашення податкового боргу та пені попередніх податкових періодів, у зв'язку з чим виникав новостворений податковий борг з наступних поточних зобов'язань.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у відповідності до вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у 2006 році податкові органи не були наділені повноваженнями змінювати призначення платежу, вказане платником податків у платіжних дорученнях, а отже дії податкового органу по зміні призначення платежу у платіжних дорученнях позивача за вказаний період є неправомірними.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність таких дій податкового органу та вважає за необхідне зазначити, що право визначати призначення платежу відповідно до законодавства України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, належало виключно платнику податків, тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Виходячи із змісту підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.
Таким чином, платник податку, самостійно визначивши та перерахувавши до бюджету суми з податку на додану вартість, виконує своє зобов'язання зі сплати цього податку за визначений ним період.
Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Утім, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого підпунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Враховуючи, що у податкового органу не було правових підстав направляти у рахунок погашення податкового боргу сплачені платником податків суми за інші періоди, ніж визначені таким платником у платіжних дорученнях за період з 23 лютого 2006 року по 28 квітня 2006 року, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність дій відповідача з перерозподілу сплачених позивачем сум податку на додану вартість у цей період, а отже наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Крім того, неправомірність висновків контролюючого органу, наявність суттєвих розбіжностей по прийнятим відносно позивача податковим повідомленням-рішенням за досліджуваний період сплати податку на додану вартість та неправомірність встановлення податкового боргу, збільшення штрафних санкцій досліджувалось та встановлено за наслідками розгляду спору Господарським судом Київської області у справі А6/647-07 (22-а- 16396/08).
Згідно частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням, а відтак наявність правових підстав для його скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Господарського суду Київської області від 28 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року у справі № А18/329-08 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.